Зміни на карті
(Барселона, 1992)
Літо 1992 року. Зник з карти світу СРСР. Розпадається Югославія: тривають війни у Хорватії та Боснії. Відбулося об'єднання Німеччини. Півроку залишилося існувати, як єдиній державі, Чехословаччині. Все це не могло не вплинути на спорт.
Спортсмени з 12 колишніх радянських республік (окрім країн Балтії, які вже мали окремі команди) поїхали на Олімпіаду, як представники «Об’єднаної команди». Якщо представники цієї команди здобували перемогу в командних змаганнях, то на їхню честь підіймався Олімпійський прапор та грав Олімпійський гімн (так само робили й на Зимовій Олімпіаді 1992 року у всіх видах програми).
Однак, в разі перемоги спортсмена в особистих змаганнях підіймався прапор та лунав гімн його країни. Тому вперше на Олімпійських Іграх (як літніх, так і «загалом») гімн України звучав не на честь фігуристки Оксани Баюл (першої в історії України Олімпійської чемпіонки), з нагоди її перемоги на зимовій Олімпіаді в Ліллехаммері, чи борця В’ячеслава Олейника, який став першим українським чемпіоном на літніх Олімпіадах (Ігри в Атланті, де Україна вже виступала, як окрема команда), а на честь іншого борця – Олега Кучеренка, який переміг на Олімпіаді в Барселоні в складі «Об’єднаної команди».
Крім цього, варто відзначити те, що на Олімпіаду не поїхала збірна Югославії. Причиною стали накладені на країну санкції ООН, які, зокрема, накладали заборону на участь у спортивних змаганнях. Однак, деякі югославські спортсмени виступали, як “Незалежні Олімпійські Атлети” (нікого не нагадує😉?). Під таким же статусом виступали й спортсмени з Македонії (нині - Північна Македонія). Але в цьому випадку причина була іншою: Олімпійський комітет країни ще не був сформований. Словенія, Хорватія та Боснія і Герцеговина виставили окремі команди.
Відзначення сторіччя та другий олімпійський теракт
(Атланта, 1996)
Що могло бути “головною темою” Олімпіади, яка проводилася в 1996-му, як не сторіччя перших в історії Олімпійських Ігор? Однак, на жаль, ці Ігри ознаменувалися не лише спортивними досягненнями, а й трагедією.
27 липня 1996 року на Олімпіаді в Атланті стався теракт – вибух в Олімпійському парку, в результаті якого загинули двоє та були поранені більше сотні людей. Організатора вибуху Еріка Рудольфа у 2005 році засудили до довічного ув’язнення. Цій історії присвячено фільм Клінта Іствуда «Річард Джуелл» - про охоронця, який знайшов бомбу в Олімпійському парку та взяв участь в евакуації людей звідти, став героєм, згодом підозрюваним в організації теракту (через що пережив цькування в ЗМІ), однак, врешті, був реабілітований.
Фундаменталізм vs Олімпіада
(Сідней, 2000)
На Олімпійські Ігри в Сіднеї не поїхала збірна Афганістану. Причиною були таліби, а точніше утиски ними жінок після приходу до влади. Саме тому Афганістану заборонили брати участь в черговій Олімпіаді.
А ще на відкритті Олімпіади представники Південної та Північної Кореї пройшлися стадіоном під одним прапором - білим полотнищем з накресленою картою Корейського півострова.
Післяолімпійська занедбаність
(Афіни, 2004)
Афінська Олімпіада 2004 року – хороший приклад того, як можна невдало розпорядитися спадщиною цього “спортивного свята”.
Через 20 років після її проведення значна частина олімпійських об’єктів занедбана через незатребуваність та нестачу коштів. А, взагалі, проблема післяолімпійської спадщини та використання олімпійських об'єктів після проведення Ігор стала однією з головних для організаторів Олімпіад у ХХІ столітті.
08.08.08
(Пекін, 2008)
День відкриття Олімпіади в Пекіні став водночас днем нападу Росії на Грузію. Грузинська команда спершу навіть прийняла рішення повернутися додому, однак, зрештою, залишилася на Олімпіаді.
Крім цього були також заклики до бойкоту Олімпіади в зв’язку з ситуацією з правами людини в Китаї, однак успіхом вони не увінчалися.
Урбаністичний виклик
(Лондон, 2012)
Значна частина олімпійських об’єктів Ігор-2012 (серед яких і стадіон та олімпійське селище) була зведена в лондонському районі Стратфорд з метою облагородити його, адже район мав репутацію неблагополучного. Мер Лондона на момент перемоги Олімпійської заявки Кен Лівінгстон прямо говорив, що це є основною метою, а спорт - річ в цьому плані другорядна.
Чи вдалося облагородження – спірне питання. Хтось каже, що перебудова Стратфорду почалася б і без Олімпіади, хтось – що, попри існування проєкту «на папері», його не запускали, і саме отримання права на проведення Ігор дало можливість почати роботу. Тим не менш, саме Лондон тодішній Президент МОК Жак Роґґе наводив, як приклад довгострокового планування післяолімпійської спадщини. Деякі британці думають так само.
“У мене не було інших варіантів. Це був двобій життя і смерті”
(Ріо-де-Жанейро, 2016)
Слова з підзаголовка цієї частини тексту були сказані грузинським дзюдоїстом Лашою Шавдатуашвілі.
8 серпня 2016 року, у восьму річницю початку російської інтервенції до Грузії, він зустрівся в поєдинку за бронзу Олімпійських Ігор з росіянином Денисом Ярцевим. І сповна скористався нагодою нагадати про сумні роковини.
Здобувши “чисту” перемогу над Ярцевим, Шавдатуашвілі показав пальцем на грузинський прапор на своїй формі, а потім - на переможеного опонента. А після поєдинку сказав, що не мав права програти через те, в який саме день він відбувався.
Срібну медаль в чоловічому марафоні в заключний день Ігор здобув ефіопський легкоатлет Феїса Лілеса. На фініші, а також на церемонії нагородження Лілеса здійняв догори схрещені кулаки.
Таким чином Лілеса підтримав протести проти ефіопської влади. Зокрема, проти утисків найбільшого в країні народу оромо, представником якого є й сам спортсмен.
Побоюючись ув’язнення або й розправи, марафонець був вимушений шукати притулку за кордоном і повернувся до Ефіопії лише у 2018 році.
Ковідна реальність і не тільки вона
(Токіо, 2020/2021)
Олімпіада в Токіо була перенесена з 2020-го на 2021-ий через пандемію COVID-19. Майже всі заходи та змагання відбувалися без глядачів.
Пандемія вплинула й на такий помітний аспект Ігор, як церемонія нагородження медалістів – на п’єдесталі пошани вони були в масках, а нагороди брали самі (до цього їх одягали призерам на шию «офіційні особи»). В масках або захисних екранах під час змагань були судді та тренери атлетів.
Але токійська Олімпіада - це не лише про ковід.
Перед нею Оргкомітет Ігор рекомендував, аби на церемонії відкриття та закриття прапори країн несли двоє спортсменів, а не один, як раніше. При цьому, такими спортсменами обов’язково мали бути чоловік і жінка, підкреслюючи таким чином рівноправність статей. Так, у випадку України, це були фехтувальник-шпажист Богдан Нікішин та стрільчиня Олена Костевич. Один прапороносець, щоправда, міг залишатися: чоловік - якщо в делегації не було жінок, жінка - якщо в делегації не було чоловіків. Ця рекомендація залишилися в силі як на зимову Олімпіаду 2022-го в Пекіні, так і на наступну літню Олімпіаду в Парижі.
Відомим також став випадок з білоруською легкоатлеткою-спринтеркою Христиною Тімановською, яка була включена тренерами в склад естафетної команди на дистанції, де ніколи не змагалася на дорослому рівні (400 метрів). Тімановська опротестувала це рішення, після чого їй стали погрожувати, виключили зі складу збірної та спробували вивезти до Білорусі. Ця спроба не вдалася, а згодом спортсменка, побоюючись переслідувань, виїхала до Польщі, де попросила політичного притулку, прийняла польське громадянство та стала виступати за збірну цієї країни.
“Індивідуальні нейтральні атлети”
(Париж, 2024)
Головним для України в контексті повномасштабної війни стало питання участі на цьогорічній Олімпіаді російських та білоруських спортсменів.
Їх, зрештою, таки допустили до Ігор. Без прапору, гімну, навіть назви (змагалися вони, як “Індивідуальні нейтральні атлети”) та з купою обмежень.
Результат цієї історії, в принципі, для нас вийшов кращим, ніж багато хто очікував. Навіть попри те, що повний “бан” накласти не вдалося. Чому так - поясню детальніше в записі на каналі, коли підбиватиму підсумки.
Вперше в історії Ігор церемонія відкриття (і початок церемонії закриття) пройшли не на якомусь стадіоні, а безпосередньо в місті-господарі: на площі Трокадеро та річці Сені (яку на закритті не задіювали).
М’яко кажучи, спірним став епізод з церемонії відкриття, на якому розгледіли пародію на картину Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”, через що християнські організації звинуватили організаторів Ігор в богохульстві. Оргкомітету довелося вибачатися. Хоча, мені здається ближчою версія, що малась на увазі картина “Бенкет богів” Яна Ван Бейлерта. Тим паче, що й зберігається вона в у Франції, а “Таємна вечеря” в Італії.
Також в ході підготовки до Ігор та самої Олімпіади існували побоювання стосовно терактів. Однак, по суті, вони не виправдалися: “Привидів” Атланти-1996, не кажучи вже про Мюнхен-1972, і близько не було видно.
Що ж, ХХХІІІ Літні Олімпійські Ігри стали історією. Що буде далі - життя покаже 🙂.
