Минулого вікенду «Лекко» здобув останню путівку у Серію B, здолавши «Фоджу» у фіналі плей-офф. Для маленького однойменного міста на березі озера Комо це стало грандіозним досягненням: «Лекко» не грав у Серії В понад 50 років. Гравці команди говорили про неймовірні емоції, які можна порівняти зі здобуттям трьох-чотирьох трофеїв одночасно.
«Ці емоції неможливо пояснити, — сказав капітан «Лекко» Лука Джудічі. — Чесно кажучи, я не повірив у те, що сталося. Це найкраще, що я міг очікувати від футболу».
Очевидно, ці емоції можна зрозуміти, зокрема тому, що регламент турніру непростий: у Серії С три групи по 20 команд, з яких пряме підвищення отримують команди-переможці. У плей-офф за одну путівку змагаються 30 команд, які посіли від другого по одинадцяте місця в таблиці. Цей майже окремий турнір почався ще в першій половині травня.
Головний тренер команди 55-річний Лучано Фоскі вже мав досвід підвищення команд, але не до такого рівня, та й було це на початку 2000-х. Для нього це теж неймовірне досягнення і потрійна радість. Як тренер Фоскі провів чотири сотні матчів у Серії С. Він одержимий футболом: вивчає роботу своїх колег і постійно переглядає записи матчів суперників. У «Лекко» тренер прийшов у вересні, підписавши контракт без жодних бонусів: максимум, на який сподівалися в клубі, — місце в першій десятці турнірної таблиці.
«Тиждень за тижнем я розумів, що ці хлопці, незалежно від того, хто грав, усі відчували себе важливими, — каже наставник команди. — Тренування починалося о 14:30, гравці повинні бути на базі о 13:45, але вони виходили на поле вже о 12:30, тому що їм подобалося бути разом. Тренування були не обов’язком, а розвагою: так народилася команда-переможець».
Героєм фіналу проти «Фоджі» став захисник Франко Лепоре, якому в серпні виповниться 38. В обох матчах протистояння «Фоджа» відкривала рахунок, але «Лекко» був сильнішим в обох 2:1 і 3:1. Лепоре забив три з п’яти голів своєї команди. Для нього це підвищення в класі стало шостим у кар’єрі з командами нижчих ліг.
Лепоре чудово знає Серію С. «Лекко» — молода команда, тому Франко, найстарший у ній, допомагав одноклубникам порадами. У якийсь час він помітив, що команда має потрібний потенціал. Після вирішальної перемоги досвідчений футболіст не стримував сліз: «Я хотів, щоб мій тато побачив, як я стану хорошим футболістом, але він помер, коли мені було лише десять».
Лепоре за свою кар’єру пограв за багато команд і майже на всіх позиціях на полі, крім воротарської — треквартіста, вінгер, захисник, півзахисник і опорник. У юності він захоплювався Джанлукою Віаллі і спеціально поголив голову. Згодом, граючи на фланзі, брав приклад з Дані Алвеса — не дуже вправний у захисті, але ефективний в нападі.
Кілька років тому Франко грав у «Монці» разом із Палладіно. Каже, що вже тоді Раффаеле мав тренерські ідеї і звертав увагу на все від техніки до тактики. Ставши тренером, Палладіно якось побачив гру Лепоре і написав колишньому одноклубнику повідомлення, що Франко — ідеальний крайній захисник для футболу Гасперіні, Юріча та його самого — Палладіно.
Вихованець «Лечче» Лепоре виступав і в багатьох італійських лігах від Екселенци до Серії В, але ніколи не грав у найвищій лізі. Президент «Лечче» Стіккі Даміані надіслав Франко повідомлення з привітаннями. У відповідь футболіст зазначив, що хотів би закінчити кар’єру гравця з джалороссі в Серії А.
«Насправді, — каже Лепоре з усмішкою, — усе, що мені зараз потрібно — це дебют у Серії А... Всього одна хвилина, можливо, в першому турі чемпіонату...»
