Передмова
У сучасному політичному середовищі жорсткі ідеологічні моделі дедалі частіше втрачають свою ефективність. Динаміка глобальних змін, технологічний прогрес, соціальна поляризація та зростаючий рівень невизначеності вимагають від політиків нових підходів до прийняття рішень. Стандартні ліво-праві поділи, які ще донедавна визначали політичний порядок денний, поступово втрачають свою значущість, оскільки виборці віддають перевагу прагматичним та ситуативним рішенням над жорсткими ідеологічними доктринами. Відповіддю на ці виклики стає концепція «адаптивного центризму».
«Адаптивний центризм» — це підхід, що поєднує стратегічну гнучкість із системним аналізом політичних процесів. Він дозволяє суб'єкту (будь то партія чи лідер) швидко адаптуватися до змінних обставин, зберігаючи внутрішню цілісність і функціональність. При цьому не йдеться про політичний опортунізм або безпринципність, а про використання методів стратегічної невизначеності, ситуативного маневрування та системної інтеграції ідей. Подібний підхід уже довів свою ефективність у практиці політичного управління окремими лідерами, зокрема президентом Франції Емманюелем Макроном.
Це дослідження ставить за мету теоретично обґрунтувати концепцію адаптивного центризму, проаналізувати її психологічні, соціальні та політичні механізми, а також продемонструвати її практичне застосування в реальних політичних кейсах.
Наукове значення цієї роботи полягає у спробі створення нової парадигми політичного мислення, що дозволяє політичним акторам діяти ефективніше в умовах нестабільності. Актуальність концепції «адаптивного центризму» особливо зростає в епоху гібридних загроз, економічних криз та трансформацій глобального порядку, коли традиційні ідеологічні моделі не дають достатньої гнучкості для ефективного управління.
Запропоноване дослідження може слугувати теоретичною основою для розробки нових стратегій політичного лідерства, партійного будівництва та державного управління в умовах зростаючої складності політичного ландшафту.
Визначення:
Адаптивний центризм — політична концепція, що поєднує ідеологічну гнучкість із системним підходом до прийняття рішень, дозволяючи суб’єкту (політику, партії) адаптуватися до змінних умов, уникаючи жорсткої ідеологічної прив’язки. Концепція базується на підходах використання політики “стратегічної невизначеності”.
Теоретична база концепції
1. Системний підхід до адаптації
Адаптивний центризм ґрунтується на системній теорії, де політичні процеси розглядаються як динамічні системи, здатні до самоорганізації. Згідно з системним підходом, будь-яка система (включаючи політичну) складається з взаємодіючих елементів, які прагнуть до збереження функціональної цілісності у відповідь на зовнішні зміни . Наприклад, теорія функціональних систем П.К. Анохіна підкреслює, що результат є системоутворюючим фактором, що узгоджується з ідеєю адаптивного центризму: політичні рішення формуються не на основі догм, а для досягнення конкретних цілей у контексті змін .
2. Психологічні та соціальні механізми адаптації
Концепція узгоджується з теоріями психологічної адаптації, де ключову роль відіграє здатність до балансу між внутрішніми цінностями і зовнішніми викликами. Згідно з дослідженнями Ф.Б. Березіна, психічна адаптація включає три рівні:
- Психічний (збереження ментального гомеостазу),
- Соціально-психологічний (ефективна взаємодія з оточенням),
- Психофізіологічний (оптимізація фізіологічних реакцій) .
Аналогічно, адаптивний центризм вимагає балансу між принципами (напр., соціальна справедливість) і практичними вимогами (напр., економічна ефективність).
3. Адаптаційний потенціал як система
Дослідження адаптаційного потенціалу особистості виділяють його структуру як ієрархічно-паритетну систему, що включає:
- Внутрішньо-особистісну адаптивність (емоційна стійкість),
- Поведінкову адаптивність (стратегії реагування),
- Соціально-психологічний потенціал (комунікативні навички) .
У політичному контексті це трансформується у здатність лідера або партії до ситуаційного аналізу, швидкого переформатування програм і комунікації з різними групами.
Приклад практичного застосування: Макрон і «стратегічна невизначеність»
Емманюель Макрон у 2024 році використав адаптивний центризм для мобілізації електорату. Його стратегія ґрунтувалася на:
1. Маніпуляції протиріччями: Використання розколу між правими та лівими для створення тимчасових коаліцій, що відображає принцип «динамічної рівноваги» з теорії функціональних систем .
2. Гнучкій ідентичності: Відмова від жорсткої ідеології на користь прагматичних рішень (напр., поєднання ліберальної економіки з соціальними програмами), що відповідає концепції фенотипічної адаптації, яка формується протягом життя індивіда .
3. Операціоналізації потенціалу: Використання соціально-психологічного потенціалу (напр., комунікація через медіа) і компетентнісної адаптивності (експертність у кризових ситуаціях) .
Ключові компоненти адаптивного центризму
1. Ситуаційна гнучкість: Відмова від догм на користь аналізу контексту;
2. Стратегічна невизначеність: Використання протиріч як ресурсу для мобілізації;
3. Системна інтеграція: Поєднання різних ідеологічних елементів у функціональну цілісність;
4. Адаптаційний резерв: Наявність інструментів для швидкої реакції на кризи (напр., комунікаційні канали, експертні мережі).
Висновки та перспективи дослідження
Концепція «адаптивний центризм» може бути інтегрована в політологічні моделі як альтернатива традиційній ідеологічній поляризації. Для подальшого розвитку рекомендовано:
- Досліджувати зв’язок між адаптаційним потенціалом особистості та політичною ефективністю;
- Аналізувати кейси інших лідерів, які використовували гнучкі стратегії;
- Розробити індикатори для вимірювання «адаптивної ємності» політичних систем.
Автор концепції:
Максим НЕСВІТАЙЛОВ
Політолог, політичний консультант, магістр міжнародних відносин.
