Автор: зовнішній пілот
Війна в Україні триває вже 10 років, проте українські воїни досі збирають гроші на все – можна побачити банки на екіпірування, автомобільний транспорт і навіть бронетранспортери, збори на міномети та гранатомети, РЕБ та дрони, човни, паливо, аптечки та багато всього іншого.
Невже держава не здатна забезпечити свою армію так, щоб людям не потрібно було купувати щось за свої? Коротка відповідь – так, не здатна. Довга – нижче, і я спробую пояснити, чому.
Почати можна зі штатного розкладу. Якщо ви хоч раз в житті планували свій бізнес з кількома працівниками, вам доводилося обмірковувати штатну структуру. У війську всі можливі посади регламентовані, деякі вимагають додаткової сертифікації/навчання.
Коли створюють підрозділ, він починається зі штату: Спочатку розділ на структурні підрозділи. Далі в кожному з них – потрібно визначити командира, а також ролі інших учасників та кількість людей, які будуть щось робити.
Наприклад, екіпаж БпЛА – це зазвичай 3 або 4 людини. Скоріше за все, зовнішній пілот, оператор, технік та водій (може бути ще дешифрувальник).
Часто реальний склад екіпажу не буде відповідати заявленому, але змінювати штат «на льоту» - зараз не є можливим, оскільки під посаду підв’язано також забезпечення та фінансування.
Тобто в нас є 4 людини по документах і 4 людини фактично, але фактичний склад екіпажу може відрізнятися від закладеного в штат, може бути, що вони взагалі розділилися, і утворили 2 екіпажі по 2 людини. Це залежить як від потреби, так і від людей – їх якостей та бажань.
Є забезпечення, яке будь-який військовослужбовець отримує незалежно від штату – і тут все гаразд в абсолютній більшості підрозділів.
Це ЗІЗ (засоби індивідуального захисту), аптечки (тут можуть бути нюанси), одяг (літній/зимовий одяг, взуття, білизна, і т.д.), зброя, набої, харчування, грошове забезпечення (відповідно до посади, звання, вислуги та іншого).
Все перераховане вище держава забезпечує, і якщо у когось конкретного чогось немає – в 99% це проблема з службою забезпечення в конкретній частині, а не в МО. Далі йде штатна потреба.
В штаті підрозділу БпАК має бути прописаний транспорт. І тут вже починаються нюанси. Наприклад, штатним транспортом для комплексу «Лелека-100» можуть визначити ГАЗ-66 (бо вони є у в/ч). Давайте пофантазуємо, що МО закупило пікапи і в штат нашого підрозділу БпАК потрапив саме пікап.
І ось виходить, що за штатом в нас є 1 пікап, а екіпажів – 2 (по 2 людини). І треба якось їздити двом. Чи дасть держава ще один пікап? Чи можна прописати в штат ще один? Не думаю, є загальні ліміти транспорту на всю в/ч, і забезпечити кожен екіпаж штатним транспортом не виходить.
Що робити? Йдемо до волонтерів. Отримуємо корч у благодійного фонду або окремого благодійника, ставимо на позаштатний облік (в штат його не будуть брати, щоб не зайняти вільну клітинку, куди може стати новенький нефарбований бус/пікап, або просто вже не буде вільних клітинок).
Держава виділяє фінансування на в/ч, яке передбачає в тому числі обслуговування/ремонт транспортних засобів. Згідно зі штатом. Тобто грошей виділяється приблизно стільки, скільки достатньо на ТО того транспорту, що є в штаті. Позаштатні засоби за гроші автослужби не відремонтують.
Так само – з паливом. Паливо йде лише на штатний транспорт. Відповідно, корч-то є, він стоїть на обліку, але заправляти його та обслуговувати – доведеться за свої. Можна подумати, що проблема почалася з того, що ми роздробили один екіпаж на 2, не передбачивши це штатом...
Як я казав – нормальний склад екіпажу це 3-4 людини. Екіпажу з 2 людей працювати набагато складніше фізично, навіть якщо мова про коптери, + в цьому випадку один з двох виконуватиме функції водія. Але підрозділи часто йдуть на таке, якщо є потреба і є ефективність.
Скоріше за все, що в штаті цього ж підрозділу є ще один екіпаж, відділення БпАК, де теж прописано 4 людини, але там вже інший командир, інші люди, вони можуть бути менш ефективними і їм не вистачає і того штату, що в них прописано.
Проте їм теж треба машина, на якій вони їздять і намагаються виконати поставлені завдання. Якщо підрозділ хоче бути ефективним – потрібно забезпечувати себе самостійно. З машинами – розібралися, здається.
Навіть без втрат, навіть якщо держава закриває 100% штату – цього не буде достатньо для підрозділу, який хоче бути більш ефективним. Автомобільний транспорт – це дуже зрозуміло і просто. З ПНБ та мінометами – ситуація подібна.
Роздати всім не вийде, на всіх просто не вистачить жодної економіки. Ефективні підрозділи не завжди мають в штаті ті засоби, якими вміють ефективно працювати. Не завжди і мають мати. В той самий час, не всі підрозділи, що мають засоби – ефективно з ними працюють.
Тому збори будуть. І навіть так не факт, що підрозділ, який вдало себе «продав», на виході зможе ефективно користуватися тими засобами, які йому закупить спільнота. Або самі засоби можуть бути недостатньо якісними. Або можуть бути знищені ще до того, як принесуть якийсь результат.
Ну і, нарешті, є ситуації, коли люди самі не до кінця розуміють, що їм треба. Дивляться на характеристики без загального розуміння принципу роботи того чи іншого засобу, думають, що цей засіб вирішить їм всі проблеми, збирають гроші...
А потім виявляється, що воно буде всю війну пилитися десь на складі – бо на баланс частина прийняла, передавати комусь нарядом геморойно і не всі вміють, а використовувати нема кому і нема потреби. Так, таке теж буває, на жаль.
З дронами – складніше. Дрони бувають різні. Держава забезпечує ті, які їй зрозумілі: БпАК бригадного рівня. Я не знаю жодної піхотної бригади, яка б зараз не мала «Лелеки», «Фурії» або аналогічного БпАК від держави.
Щоденно десятки літаків з цих комплексів збиваються або втрачаються при виконанні бойових завдань і держава компенсує втрати цих літаків, поповнюючи комплекси новими. Тут все більш-менш непогано.
Як і в ситуації з авто, не всі підрозділи, які можуть працювати такими БпАК, мають їх в штаті. Крім цього, в різних ситуаціях різним підрозділам можуть бути потрібні різні БпАК, тому збори на «Лелеки» та інші подібні БпЛА/БпАК все одно будуть.
З мавіками – ще складніше. Їх не виготовляють в Україні українські виробники, їх не передбачено в штаті підрозділів, вони в принципі не підпадають під категорію військового спорядження. Тому МО витратило 2 роки, щоб почати (якось) централізовано їх закупляти.
Станом на момент публікації цього треду, наскільки я знаю, деякі підрозділи вже почали отримувати десятки коптерів, закуплених державою, але до рівня закриття навіть штатних потреб – ще дуже далеко.
Та й не факт, що в принципі на ринку є достатньо цих коптерів , щоб закрити наші потреби (мається на увазі, доволі крупними партіями, бо купувати вроздріб по 1-2 штуки МО точно не зможе, недостатньо людей для цього).
З фпв – ще складніше. Тут я недостатньо орієнтуюсь в темі закупівель і не хочу бути не точним, проте проблем маса - формування штатної потреби і нормування витрат, БК, зоопарк виробників і характеристик, сертифікація і вимоги до безпеки.
Відкрию Америку, але навіть дронам-камікадзе треба гарантійне обслуговування та сервіс. Знову-таки, є підрозділи, які вже отримують FPV-коптери від держави. Навіть є підрозділи, які отримують БК. Але до рівня забезпечення штатних потреб – дуже далеко.
Штатно засоби РЕБ точно є в підрозділах РЕБ та ППО, також в певних інших спеціалізованих підрозділах. Проте щоб використовувати РЕБ в піхоті – потрібно навчання, сертифікація, формування вимог та лінійки підпорядкування.
Потрібна класифікація РЕБ та доктрина використання, врешті-решт. Не знаю, на якій стадії це все, сподіваюся, що цим займаються розумні люди. Я не знаю, як справи з медициною та певними іншими категоріями, тому не візьмусь розписувати по них.
Нагадую також, що потреба, яка прописана в штаті підрозділу, не завжди відповідає реальній потребі підрозділу, а при зміні штату інколи потрібно чекати місяцями, оскільки державні закупівлі – це не самий гнучкий і швидкий процес. Загалом забезпечення від МО можна підсумувати так:
Харчування;
вода;
ЗІЗ, одяг і певне спорядження;
паливо;
автомобілі;
бронетехніка та артилерія (так, МО теж закупляє її, далеко не вся – це МТД);
снаряди та набої, кулемети та міномети;
більшість дронів бригадного рівня та певна кількість фпв/мавіків;
грошове забезпечення.
Штатні потреби військових частин (крім самих свіжих потреб, бо вони теж не опрацьовуються миттєво) – переважно забезпечуються МО. І це – набагато більше в грошах, ніж ви можете собі уявити, це сотні мільярдів, а то й трільйони гривень на рік.
В МО працює обмежена кількість людей, яка може вести обмежену кількість треків, а по більшості з цих треків виникають питання – десь неналежна якість, десь взагалі браковане майно, десь не відповідає заявленим характеристиках, десь зірвані терміни поставки і так далі.
По кожному такому випадку договорами передбачені штрафні санкції, але стягнути їх – теж цілий окремий процес, який треба комусь вести. Тому якщо ми уявимо, що всі, хто займаються закупівлями в МО – чесні люди, цього все одно не буде достатньо, щоб забезпечити все і всім.
Різні підрозділи воюють по-різному, різні люди мають різну мотивацію, і МО не зможе самостійно оцінювати їх ефективність в режимі реального часу та гнучко змінювати забезпечення відповідним чином. А волонтери – можуть. Тож бачите збір - перевіряйте і донатьте. Дякую за увагу.
