Цей допис є логічним продовженням попереднього, який опублікований дещо раніше під назвою “🎯 Чому люди ухвалюють ірраціональні економічні рішення? Частина 1”. У ньому ми спробуємо розібратися: що таке підтверджувальне упередження і як з цим жити.
У кожного з нас є улюблена правда. Така, що співзвучна з нашими переконаннями, досвідом, страхами, цінностями. Ми звикаємо до неї. Ми будуємо навколо неї уявлення про себе, про світ, про те, як "правильно". І щойно ця правда опиняється під загрозою — ми не кидаємось на пошуки істини. Ми поспішаємо знайти підтвердження своєї правоти.
Це явище називається підтверджувальне упередження — одна з найвідоміших і найпоширеніших помилок мислення, коли ми підсвідомо шукаємо, помічаємо і запам’ятовуємо лише ту інформацію, яка підтверджує нашу точку зору, і при цьому ігноруємо або знецінюємо будь-які докази, які їй суперечать.
Звучить як щось виняткове? Ні. Це наша буденність.
Вперше системно це явище було описане в 1960-х роках британським психологом Пітером Вотсоном (Peter Wason), а згодом досліджувалося такими вченими, як Деніел Канеман, Касс Санстейн, Х’юго Мерсер, Роберт Чалдіні та інші.
Історія з життя: “Я знала”
Уявіть собі жінку, яка хвилюється щодо вакцинації. В її оточенні — суперечливі думки: частина людей вакцинувалась і почувається добре, частина — ні. В якийсь момент вона вирішує “пошукати інформацію”, але замість нейтрального запиту типу "наукові докази ефективності вакцин", вона вводить щось типу “вакцини небезпечні?” чи “що приховують фармкомпанії?”. Відповідно Google миттєво видає їй десятки тривожних заголовків, YouTube пропонує рекомендації з тегами “не скажуть по телевізору”, “приховувана правда”, “лікарі мовчать” і так далі.
Все досить просто, ми живемо в епоху інформаційних бульбашок. Це те, про що говорив Елі Парайзер (Eli Pariser) у своїй книзі “The Filter Bubble”: ми бачимо лише те, що вже відповідає нашій позиції. Алгоритми лише підсилюють цю упередженість, і ми втрачаємо здатність чути інше.
Тож не дивно, що через 30 хвилин перегляду жінка зітхає з полегшенням і каже:
«Я ж знала. Інтуїція мене не підвела.»
Але це була не інтуїція. Це був добре підживлений страх, який шукав підтвердження — і, на жаль, знайшов його. Вона не побачила іншого боку, бо не шукала. Її рішення не було раціональним — воно було емоційно захищеним і без доказової бази.
Тим часом — наукова реальність виглядала зовсім інакше.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), станом на 2022 рік, вакцинація проти COVID-19 врятувала від 14 до 20 мільйонів життів, залежно від моделі оцінки.
В одному з наймасштабніших досліджень у Великобританії (Lancet, 2022) встановлено, що вакциновані особи мали на 90% нижчий ризик госпіталізації і смерті від тяжкого перебігу COVID-19.
Побічні ефекти фіксувались у менш ніж 0,002% випадків, і більшість із них були легкими або короткочасними (біль у місці уколу, підвищення температури, головний біль).
У країнах із низьким рівнем вакцинації смертність від COVID-19 була у 5–7 разів вищою.
🧠 Чому ми не хочемо бачити ці цифри?
Тому що підтверджувальне упередження працює як емоційний фільтр. Воно не дозволяє впустити нову інформацію, яка суперечить вже прийнятому внутрішньому рішенню. Якщо ми боїмось уколу, ми шукаємо докази, що укол — небезпечний. Якщо не довіряємо владі — ігноруємо статистику, бо вона "офіційна". Якщо ми один раз прочитали страшну історію — ми будемо пам’ятати її довше, ніж сотню наукових статей. Це називається ще й ефектом доступності: те, що емоційно яскравіше — здається правдоподібнішим.
📖 Чому підтверджувальне упередження таке сильне?
Лауреат Нобелівської премії Деніел Канеман у книзі “Thinking, Fast and Slow” описує, як система швидкого мислення (“інтуїція”) автоматично підбирає аргументи, що підходять під уже готовий висновок. Разом з Еймосом Тверскі він довів, що ми думаємо не раціонально, а зручно, уникаючи когнітивного дисонансу. Саме тому ми так захищаємо свої уявлення, навіть ціною правди.
🔍 Як можна мислити інакше?
По-перше, шукайте не лише “підтвердження”, а й “спростування”. Якщо ви сумніваєтесь у безпеці вакцин — шукайте також аргументи на користь. І перевіряйте їхнє джерело.
По-друге, вірте джерелам, які визнають сумніви, а не репетують про беззаперечне “все ясно”.
По-третє, запитайте себе: “чи прийняли б ви таке ж рішення, якби довіряли іншим даним?” Якщо ні — проблема не в рішенні, а в довірі.
🎯 То як думаєте, жінка з прикладу могла б зробити інший вибір? Якщо так, то для цього їй потрібно не просто почути аргументи — а дозволити собі їх почути. Бо підтверджувальне упередження — це не про правду, це про зручність залишатись у межах старої думки, навіть якщо вона шкодить.
А правда — завжди починається зі складного запитання:
«А що, якщо я помиляюсь?»
Підтверджувальне упередження в царині політики — найнебезпечніше.
Бо політичні рішення — це не просто про вибір між альтернативами. Це — про самоідентичність, про наше “я”, про наші цінності, страхи і надії. І коли ми голосуємо за певного лідера чи партію, то несвідомо починаємо ототожнювати себе з цим вибором. Саме тому ми так болісно реагуємо на критику того, кого підтримуємо. Ми рідко визнаємо, що помилились у виборі. Адже лідер — це віддзеркалення нас самих. Ми не хочемо виглядати наївними. Ми не хочемо визнавати себе обдуреними. І ми хочемо, щоб наше рішення було правильним, тому наш мозок зробить усе, щоб воно здавалося таким.
Про це писав ще Леон Фестінгер у своїй теорії когнітивного дисонансу (1957): коли наші переконання стикаються з протилежними фактами, ми не змінюємо переконання — ми переінтерпретуємо факти, щоб уникнути психологічного дискомфорту.
Те ж саме підтверджують і сучасні дослідження політичної психології.
Брендан Найан і Джейсон Райфлер у праці “When Corrections Fail” (2006) виявили:
коли виборцям показують достовірні спростування хибної інформації про їхнього кандидата, багато з них не змінюють думку — навпаки, ще більше зміцнюються у своїй вірі. Це явище назвали ефектом зворотної реакції (backfire effect).
То у чому ж заключається ключовий парадокс демократії?
Щоб бути справді зрілим виборцем, недостатньо бути лояльним. Потрібно бути чесним. Навіть коли це незручно. Навіть коли доводиться визнати, що твій вибір був помилковим. Бо свідоме громадянство — це не “бути вірним” політичному ідолу, а бути вірним реальності, фактам і готовності змінити точку зору, коли для цього є підстави.
Це позиція, яку підтримує, зокрема, Джон Стюарт Мілль у своїй класичній праці “On Liberty” (1859), де він наголошує:
“Право на власну думку не робить цю думку правильною. Справжня свобода — це не свобода мати переконання, а свобода бути готовим переглянути їх.”
🎯 У політичній культурі, де правда часто жертвується на користь «вірності», найкраще, що може зробити громадянин — це визнати помилку. Не тому що це поразка. А тому що це перемога розуму над гордістю. Саме з цього починається зріла демократія.
Як в економіці працює підтверджувальне упередження?
Ми звикли думати, що економіка — це про цифри, графіки, розрахунки. Але насправді економічні рішення часто приймаються не раціональним аналізом, а через призму упереджень — коли людина шукає лише ті факти, які підтверджують її попередню думку, і відкидає все, що їй суперечить. У результаті ми отримуємо прогнозування без аналізу, стратегію без реальності, інвестиції без обґрунтування.
Де це спрацьовує в економіці?
✅ Ситуація 1. Підприємець не змінює бізнес-модель, бо «так завжди працювало». Він ігнорує дані про зміну споживчої поведінки, тренди діджиталізації, нові канали продажу. Нову інформацію відкидає як виняткову або неактуальну.
✅ Ситуація 2. Споживач упевнений, що все імпортне — краще. Він не читає склад, не порівнює характеристики, бо «українське — другосортне». Його рішення — це не вибір, а стереотип.
✅ Ситуація 3. Людина боїться банків і фінансових інструментів, бо «знає, що всі банки обманюють». Вона не вивчає ринок, не відкриває депозит, не інвестує — і втрачає можливості тільки тому, що колись хтось щось десь сказав, що це не працює.
Як протидіяти?
✅ Правило 1. Дивіться на тренди, а не на винятки. Одна історія — це емоція. Дані на великій вибірці — це реальність. Шукайте цифри, аналітику, дослідження.
✅ Правило 2. Слухайте протилежні думки. Не для того, щоб погодитися, а щоб перевірити межі своїх переконань. Контакт з інакшістю — це вакцина від однобічності.
✅ Правило 3. Поставте собі ключове запитання: “А що, якщо моя думка — це не факт, а упередження?” Саме це просте питання розпочинає процес мислення.
💡 У світі, де економіка змінюється щодня, підтверджувальне упередження — це не просто логічна помилка. Це інформаційний паразит, який знищує паростки будь-якого зростання — і особистого, і підприємницького чи бізнесового, і національного.
А коли ви навчитесь його помічати — вважайте, що ви вже на півдорозі до мудрішого рішення своїх економічних (і не тільки) проблем.
Нехай всі ваші рішення будуть мудрими!
Далі буде:)
