Кожен дрон, який Україна запускає по російському нафтовому терміналу, має на меті позбавити Москву фінансування для ведення війни проти України. Проте зараз кожен з них може досягати протилежного ефекту.
Атаки України на експортну інфраструктуру російської нафти спрямовані на те, щоб позбавити Москву бюджетних надходжень, які живлять її військову машину. Логіка проста: порушити експорт – зменшити доходи – обмежити можливості для війни. Київ заявляє про це відкрито: українські посадовці послідовно наголошують, що атаки на нафтові термінали є прямими ударами по російській воєнній скарбниці, адже кожен барель, який не потрапив на експорт, – це рубль, що не буде витрачений на ракети чи мобілізацію.
Reuters подає масштаб цих збоїв у різких цифрах – щонайменше 40% експортних потужностей Росії із транспортування сирої нафти, тобто близько 2 мільйонів барелів на добу, наразі виведені з ладу. Це результат атак українських дронів, паралізації нафтопроводу «Дружба», який транспортує нафту з Росії до Угорщини, а також посилення контролю за «тіньовим флотом» танкерів у європейських водах.
Удари були точними та нищівними. У ніч на 22 березня українські дрони вразили Приморськ – найбільший балтійський нафтовий термінал Росії, спричинивши пожежу на паливному складі та змусивши до евакуації. Два дні потому було атаковано Усть-Лугу – термінал, який обробляє близько 700 тисяч барелів на добу. Служба безпеки України описала цю атаку як найбільшу нічну дронову операцію року, внаслідок якої спалахнули ємності зі зберігання нафти. Усі три основні західні експортні порти Росії були уражені впродовж кількох днів.
Однак у цій стратегії закладено глибоку ваду, якої неможливо уникнути в нинішніх умовах на світовому ринку нафти – і яку, можливо, не повністю врахували планувальники в Києві.
У січні 2024 року Росія завершила реформу оподаткування нафтової галузі, повністю скасувавши експортні мита. Тепер надходження до федерального бюджету майже повністю формуються через податок на видобуток корисних копалин (ПВКК) — податок, який розраховується, виходячи з ціни та обсягу видобутої (а не експортованої) нафти. Російська держава отримує ці кошти тоді, коли нафта видобувається, а не тоді, коли залишає країну. Торік це принесло федеральному бюджету приблизно $108 мільярдів — у середньому близько $9 мільярдів на місяць — при середній ціні нафти Urals у діапазоні $62–65 за барель. Це вважалося невдалим роком: доходи впали на 24% порівняно із 2024 роком через падіння цін на нафту та дію санкцій.
Нафта Urals більше не торгується по $65. Поки Ормузька протока фактично заблокована, а постачання нафти з Перської затоки різко скоротилося через війну Дональда Трампа з Іраном, російські експортні маршрути через Балтику та нафтопровід Східний Сибір – Тихий океан до Китаю залишаються повністю функціональними. Саме тому покупці, які гостро потребують реальних поставок, змагаються за російську нафту, що фактично усунуло традиційну знижку на Urals. Нафта нині коштує понад $100 за барель, отже, середня ціна за березень, за якою розраховується податок, ймовірно, буде на рівні $85–90 за барель – майже на 50% вище, ніж у лютому ($56,50).
Кожне підвищення ціни нафти Urals на $10 додає приблизно $1,5 мільярда до щомісячних доходів Росії від ПВКК за нинішніх обсягів видобутку. Очікується, що зростання середньої ціни принесе федеральному бюджету РФ додатково $4,5 мільярда лише за березень – навіть із урахуванням зниження обсягів експорту. Якщо ціна нафти залишиться високою протягом чотирьох місяців, як вважають багато аналітиків енергетичного ринку, це додасть до бюджету еквівалент 0,8% ВВП Росії.
Відчуваючи вже не дефіцит, а надлишок нафтових доходів у порівнянні з прогнозами Кремля, Москва вже призупинила заплановані зміни до фіскальних правил, які визначають, яку частину коштів із резервного фонду уряду слід витрачати. Не виключено, що будуть переглянуті й намічені скорочення витрат.
По суті, удари України зменшують кількість нафти на світовому ринку, через що ціни ростуть — і це в результаті навіть більше наповнює бюджет Росії, хоча мета була навпаки його послабити. Звісно, якщо перебої будуть короткочасними, можливий стрибок цін буде згладжений середньомісячним розрахунком нафтових цін. Проте навіть незначне зростання ціни, що використовується для податкових розрахунків, буде фіксуватися. Витрати нестимуть споживачі по всьому світу, які платять рекордні ціни на пальне, і російські нафтові компанії, які опинилися між високими податками на видобуток та обмеженими доходами від експорту – але не Кремль. Стратегія була виправдана, коли нафта коштувала $65 за барель. При $110 арифметика працює вже зовсім інакше.
Джерело — Spectator
