Іноді я помічаю, що у сучасному світі ми споживаємо стільки реклами, контенту, і речей, що ще трохи, і від цього почне нудити. Принаймні, мене. Десь з такими відчуттями (але не настільки сильними, як зараз) я почала поступово розхламляти житло і життя загалом. Минуло декілька років, за які я встигла роздати купу речей, відмовитись від імпульсивних покупок в Інстаграмі, побороти залежність від Тіктоку, суттєво зменшити своє перебування в соцмережах, а також зайнятись здоров’ям і схуднути на 10 кг.
При чому я ніколи не була ні запійним шопоголиком, ні відірваною від реальності жертвою алгоритмів (ну ладно, трохи є), але інформаційна забрудненість в нашому житті зараз настільки велика, що не треба бути ані першим, ані другим, щоб помітити погіршення своєї можливості концентруватись, а також дрібні й не дуже потрібні покупки, що час від часу стаються майже у всіх.
Ось у такому стані готовності до нового кроку у своєму прагненні до мінімалізму я наштовхнулась на книгу “Рік без шопінгу”. Це душевний нон-фікшн, у якому авторка людяно й відверто розповідає не просто про грошовий челендж у вакуумі, а й про те, як відмова від покупок вплинула на її життя, особисті та робочі стосунки, звички, і, головне - розуміння себе.
Я також вирішила кинути собі цей виклик, хоч і багатьом він здається надто радикальним. За один місяць без покупок в мене вже назбиралось стільки думок, цікавих обговорень цієї теми з друзями, та висновків, що вирішила писати про це тут. Жоден з моїх знайомих не знає, що в мене є акаунт на Друкарні, тож будемо вважати, що я писатиму “у всесвіт”. А якщо це випадково трапиться, та ще й відгукнеться якомусь незнайомцю чи незнайомиці - буду тільки рада :)
