Ти жив як умів, помилявся, та йшов,
Комусь допоміг, а когось обійшов.
З одним дружбу щиру беріг як смарагд,
А іншому ворогом запеклим став.
Тебе хтось любив, а хтось просто терпів,
Хтось словом образив, ну а хтось обігрів.
Один твоїм злетам всім серцем радів,
Другий за спиною сто раз осудив.
Для когось був добрим, комусь не таким,
Комусь був героєм - другому чужим.
Бо кожен по своєму бачить цей світ,
І правду свою береже від усіх.
Але колись прийде останній той день,
Коли ти підеш із землі - від людей.
І в сотень очей буде смуток в очах,
У когось він щирий, а хто просто так .
Зберуться знайомі, сусіди, рідня,
Ті друзі, яких ти роками чекав.
І скажуть " Хороша людина була",
Хоча за життя мало хто цінував.
Хтось щиро заплаче згадавши той час,
Коли ти був поруч, підтримував нас.
І тільки тепер зрозуміли усі,
Що більше ніколи не скажеш "привіт".
А хтось буде просто в сторонці стоять,
Для виду платком буде сльози втирать.
І видавить слово з душі глибини,
Хоча при житті бруд на тебе він лив.
І раптом усе тебе будуть любить,
Пробачать помилки, образи старі.
Та тільки навіщо любові та мить,
Коли ти вже спиш у холодній землі.
Чому ж при житті ми не можем
сказати,
Тим людям що поруч " Я радий тобі"?
Навіщо чекати, а потім ридати,
У день коли тебе полюблять усі?
Тож поки у грудях ще стукає серце,
І поки є час обійняти живих.
Не бійся любити, не бійсь пробачати,
Щоб потім не битись об кришку труни.
Верещако Сергій.
