1
«Урочиста зала» - найбільше місце в усій Хованії, та вражає воно не лише своїми розмірами. Саме тут дорослі хованці приймають рішення від яких залежить доля усього підземного міста. Усі нагальні та термінові питання, що турбують общину Хованців. Що потрібно вирішити? Хто буде відповідальним? Скільки на це знадобиться часу? Що для цього знадобиться?
Для маленьких хованців «Урочиста зала», заміняла словосполучення «нудьга смертна». Вони таки і казали, «Ти ніби з зали виліз» або «Ти що в залі народився?», тобто нудний та нецікавий. Як ви вже зрозуміли ходити вони туди не любили, а навіть усіма зусиллями намагались уникати її відвідування, тому що коли вона вільна від засідань дорослих то це вже не урочиста зала, а шкільний клас. Хованці були ладні на все аби пропустити хоча б один день, та не слухати стариганя вчителя Тулуса, який тільки те й робив, що вчив їх бути відповідальними, та творчо мислити. У когось болів живіт, хтось втрачав свідомість, хтось просто плакав та обіцяв викинутись з нори просто на головну площу якщо їм доведеться піти туди ще раз.
Насправді винити малих хованців у їхній ліні не зовсім справедливо. Хованці ліниві від природи. Наприклад хованці що живуть у людських будинках зовсім інші, вони грамоти не знають, байдикують, ще ті забіяки та проблем шукаки. Їх абсолютно не цікавлять ані знання, ані відкриття, їх навіть вони самі не цікавлять, єдина забавка це їжа, яку бажано вже дістати готовою та смачною, та бити байдики. Якщо ж вкрасти їжу не вдалось, вони радше будуть голодні, аніж піднімуть свій хвіст та зроблять зусилля над собою. Де ж це бачено щоб Хованець працював? Вони ж не миші. Ой лишенько, скільки через такі переконання, засохло хованців. Ходили як соломинки, а все стояли на своєму…
Так, так будь ти людиною чи хованцем, все одно доведеться ходити до школи. В тім лише якщо Ви хованець який народився у Хованії, якщо ж Вам випала доля бути хованцем у людському будинку, тоді Вам точно не до школи. Ви швидше переймаєтесь тим, щоб Вас не спіймали люди або накиваєте п`ятами від мишей, до того всього ще й голодні, бо як Ви вже зрозуміли в мишей їжі не вдалось поцупити, та є ті кому й таке життя в насолоду.
Що стосується життя у Хованії, воно також не позбавлене турбот. Колись один хованець вирішив що можна переступити через дурні переконання, об’єднатись з іншим, взяти долю у свої руки та створити місце де хованці вільно житимуть та зможуть робити більше ніж красти недоїдки з людських столів та ховатись за печами, таким місцем стала Хованія, де хованці будують свою общину.
Отож, повернемось до «Урочистої зали». Однак є день коли малі хованці із превеликим задоволенням, я навіть сказав би з нестримним бажанням, біжать на випередки аби першими побачити та уважно роздивитись усі новинки та чудеса що чекають на них.
Звичайно у такий день без пригод не обійтись, коли по сходах мчить табун хованців, можна наробити різного, а тепер уявіть що цих сходів не менше тисячі, а ще драбинки та круть-верть машина. Така вона Хованія – сходаста, драбинаста ще й кругляста. Скільки забитих колін та лапок, подертих вух та носів, але коли Ви малий абсолютно байдуже на такі дрібниці, як кров з носа. Головне першим побачити як змінилась зала у День народження Хованії.
Дітвора добре знає заради чого так мчить, зала стає такою як ніколи і кожного року виглядає по іншому.
Сьогодні на них чекали смаколики: горішки, шишки, жолуді, квітковий пилок, медок, ягоди, грибочки та усе смачненьке що тільки вдалося знайти Хованцям збирачам. Все це на величезних столах, що рядами розкинулись вздовж усієї зали, усі вони прикрашені лісовими знахідками таки манять своїми барвами та ароматами.
В кінці зали, змонтували сцену, справжню сцену, з театральною завісою, що здавалось була закріплена аж за хмари і спадала аж додолу важко стелившись по землі. Там за завісою, актори в костюмах, кожен у своїй неповторній ролі, своїм характером, образом, своєю долею, на фоні мальовничих декорацій деякі з яких захоплювали своїми деталями, а деякі розмірами. Хтось абсолютно упевнений у своїх силах чекає початку вистави, а хтось з трепетом та нетерпінням не може всидіти на місці, ще є хованець що так боїться забути слова, що без зупини ходить та повторює їх, раз за разом.
А ось і Тулус той самий старигань вчитель, поважно крокує аби зайняти своє урочисте місце на сьогоднішньому вечорі, адже він не просто старий дід якого усі мають поважати, він ще й один із засновників Хованії. Йому вже певно років зо триста, принайні так жартують.
