ДИСКЛЕЙМЕР: я знаю, що побачивши цей заголовок, хтось вже встиг розлютитися. Але це твердження має підґрунтя — власне, аргументи описані в цій статті.
Я любила Гаррі Поттера. Це була величезна частина мого дитинства, якою я б з радістю хотіла продовжувати насолоджуватись, але не можу свідомо підтримувати когось, хто обирає дискримінацію по відношенню до і так дискримінованої групи.
Ще минулого року я радісно читала детективи Роберта Ґалбрейта, поки не вирішила розібратись у тому чи є авторка трансфобкою, коли мені про це написали. І я розібралась. Завдяки англомовним ресурсам, які, очевидно, недоступні для прочитання всім.
Після цього я висловила це твердження, за що отримала коментарі, де мені рекомендували “спочатку розібратись, а потім писати”. Я тривожна людина, яка не любить конфлікти. Тому я тримала це рік в собі, щоразу було боляче бачити людей, які абсолютно не розуміються в цій історії, але я мовчала.
Тепер ви теж можете дізнатись, що дізналась я. Будьте відкритими. В матеріалі багато додаткових ресурсів, з якими ви можете ознайомитись.
І звісно цей матеріал — не стільки спосіб скасувати когось, скільки спроба підтримати транс-людей. Я вас бачу. Я посилаю вам любов і підтримку. Ви важливі і потрібні.
Сподіваюсь, наша країна з кожним днем буде ставати ближче до прийняття людей з ЛҐБТК+ спільноти, зокрема транс-людей.
Словничок, щоб розібратись
Ге́ндер, ґе́ндер (англ. gender — стать, від лат. genus — рід) — соціальні ознаки, які приписують жінкам і чоловікам; пов’язані з фемінністю та маскулінністю соціальні ролі, яких у певному суспільстві очікують від жінок і чоловіків.
Стать найчастіше пов’язують із генітальною будовою, репродуктивною системою, хромосомним набором, тобто з біологічними ознаками. Натомість гендер — не біологічна, а соціокультурна категорія: індивід не отримує гендер автоматично від народження, а набуває у процесі включення в суспільне життя.
Трансгендерність — збірний термін на позначення явищ незбігу гендерної ідентичності або гендерного вираження із біологічною статтю. (Відповідно: транс-люди, транс-жінки, транс-чоловіки, небінарні люди)
Трансфобія — це сукупність ідей і явищ, які охоплюють ряд негативних ставлень, почуттів або дій щодо трансґендерних людей або трансґендерності в цілому.
Цис-люди - це люди, чия ґендерна ідентичність збігається з біологічною статтю. (відповідно: цис-жінки, цис-чоловіки)
Гендерна дисфорія – це психологічний дискомфорт, який деякі транс-люди відчувають щодо свого тіла або своєї гендерної ідентичності. Трансгендерні люди відчувають гендерну дисфорію різними способами та в різному ступені. Деякі транс-люди, наприклад, відчувають глибокий дискомфорт через своє тіло, інші через свій голос, а для третіх усе ще особливий дискомфорт викликає гендерна роль, яку вони повинні виконувати. Є також транс-люди, які не страждають на гендерну дисфорію.
“Люди, що менструюють” — це все через той твіт?
Ні. Не тільки через нього. Але це те, про що ви скоріше за все чули, тому нумо розберемось.
Оригінальний твіт: “Створення більш рівноправного пост-ковідного світу для людей, що менструюють.”
Відповідь Ролінґ: “Люди що менструюють?” Я впевнена, що для таких людей було слово. Хтось допоможіть мені. Жанки? Жєнки? Жаанки?”
Це далеко не єдиний випадок, де проявилась трансфобія авторки, але це випадок, який розійшовся найбільше. Після нього у багатьох (включно зі мною в минулому), навіть у деяких представників ЛГБТК+ спільноти склалася думка: “Чого всі прикопалася? Джоан Ролінґ просто не хоче, щоб жінок називали “людьми, що менструюють”.
Ця думка є хибною.
Справа в тому, що в цьому твіті людьми, що менструюють назвали ЛЮДЕЙ, ЩО МЕНСТРУЮЮТЬ, а не жінок. Чому? Тому що це не рівнозначні поняття. Люди, що менструюють це не тільки жінки, а жінки це не тільки люди, що менструюють.
Це можна описати діаграмою Венна, де
a — це жінки
b — це люди, що менструюють
c — це люди, що менструюють і не є при цьому жінками
Навіть, якщо не говорити про транс-людей зараз, багато цис-жінок не менструюють. Жінки, молодші за пубертатний вік. Жінки, що досягли мінопавзи. Жінки, у яких немає матки або ті, що не менструюють з безлічі біологічних причин. Тому жінка не дорівнює людина, що менструює.
Менструюють не тільки жінки. Деякі транс-чоловіки і небінарні люди менструюють, що не робить їх жінками. Це та частина, де Ролінґ проявляє свою трансфобію.
Поняття “люди, що менструюють” - інклюзивне. Воно допомагає конкретніше і коректніше говорити про ментруацію і людей. Те, що захотіла зробити Джоан Ролінґ - прибрати це інклюзивне поняття. В подальшому, вона буде писати, що це транс-люди не дають їй висловлювати свій досвід потрібними словами, тоді як вона сама виступила проти того, щоб хтось використовував інклюзивний термін, який підтримує людей, а не ображає.
TERF: це для Ролінґ не вперше
Насправді, для людей, що слідкували за Ролінґ в твіттері або читали її книжки про Кормарана Страйка від псевдонімом Роберт Ґалбрейт, цей твіт не мав би стати сюрпризом.
TERF — трансгендерна радикальна феміністка: феміністка , яка вважає, що трансгендерні люди (= люди, чия стать не відповідає фізичному тілу, з яким вони народилися) не мають ідентифікувати себе за власним ґендером (тобто транс-жінки, на їхню думку, не жінки) і хто вважає, що фемінізм не повинен включати підтримку прав трансгендерних людей, особливо трансгендерних жінок
За багато років до ковіду, Джоан Ролінґ не ідентифікувала себе як “транс-ексклюзивна феміністка”, але достатньо активно підтримувала тих, хто це робив.
У жовтні 2017 року Ролінґ ставить вподобайку твіту на вже видалену сттаю, у якій теоретична транс-жінка в жіночому просторі називається “незнаймкою з пенісом”. Це ж всього вподобайка? Можна було б так сказати, якби в подальшому Джоан Ролінґ не підтримувала в своїх творах і твердженнях, що транс-жінки все одно мають “чоловіче тіло” і тому небезпечні для жінок, особливо в жіночих туалетах. До цього, улюбленого у трансфобів аргумента, ми повернимось пізніше.
2018 Ролінґ знову поставила вподобайку (а потім прибрала) твіту , у якому трансгендерів називали “чоловіками в сукнях” і натякало, що права транссексуалів є “мізогінією”. Пізніше представник Джоан стверджував, що ця “вподобайка” була випадковою.
Потім вона знову вподобує трансфобний твіт, де відома TERF Дженіс Тернер називає транс-жінок “сексуальними хижаками за своєю суттю”, “лисицями в курнику”.
У грудні 2019 вона стає на сторону жінки, з якої не захотіли продовжувати контракт на роботі за її трансфобні твіти (як неочікувано). В своїх твітах ця жінка Майя Форстатер, просто фактично висловлювала максимально трансфобну “думку”: “транс-жінки - це не жінки, транс-чоловіки - це не чоловіки”.
Не хочу некоректно порівнювати якісь речі, але уявіть якби хтось з іноземців писав максимально дискримінуючі українців речі і відома людина стала би на їхню сторону після звільнення. Для багатьох людей, що підтримують транс-спільноту це стало дуже неприємною подією, коли людина з величезним соціальним капіталом і впливом, обрала сторону, яка дискримінує, а не жертву цієї ситуації.
Тут ми дійшли до моменту у 2022 з тим самим твітом. У відповідь на критику, що вона тримала, Джоан Ролінґ пише:
“Якщо біологічна стать несправжня, то немає одностатевого тяжіння [до людей]. Якщо біологічна стать несправжня, існуюча реальність жінок по всьому світу стирається. Я знаю і люблю транс-людей, але стирання концепту біологічної статті позбавляє багатьох здатності змістовно обговорювати своє життя. Це не ненависть говорити правду.”
Не існує цієї думки серед транс-спільноти чи людей, що їх підтримують, з якою намагається сперечатись авторка в цьому твіті. Ніхто не відміняє поняття біолоігчної статі. (безумовно, мізерна кількість людей з такою думкою можуть існувати, але це взагалі не те, за що борються транс-активісти і не те про що писали Ролінґ)
Біологічна стать існує. А ще існує ґендер. І це не рівнозначні речі. Для тих, хто зовсім не розбирається в темі, дуже рекомендую до ознайомлення (можна увімкнути переклад субтитрів на українську):
У цьому твіті Джоан Ролінґ дуже сильно перекрутила факти і сперечалась з тим, що їй наврядчи хтось писав. Речі, з якими вона не може сперечатися, але вирішили їх упустити:
Транс-людей дискримінують.
Вона своїми твітами і підтримкою тих, хто дискримінує робить життя транс-людей гіршим і небезпечнішим.
Поняття ґендерної ідентичності заслуговує на повагу, тому що ми - не наші генеталії.
Транс-жінки потребують захисту і підтримки, а не нових нападок.
Транс-жінки НЕ загрожують фемінізму.
Транс-люди НЕ загрожують гомосексуальності.
Транс-люди НЕ забирають у вас слова, щоб описувати власний досвід. (це якраз таки те, що робить Ролінґ - виступає проти інклюзивності)
Опісля вона на своєму сайти пише есей на 3600 слів, де намагаючись використовувати правильні займенники і не говорити напряму, що вона виступає проти транс-людей, переповідає деякі найпопулярніші думки трансфобів.
Одна з головних думок цього маніфесту: боротьба за юридичне, законодавче та соціальне визнання трансґендерів має жахливі наслідки для цисґендерних жінок, таких як сама Ролінґ.
Отут ви можете прочитати (моя велика рекомендація) есей від транс-жінки, яка любила Гаррі Поттера (як і я колись, і багато хто з тих, хто це читає), де вона відповідає на багато тез з есея Ролінґ. “Я транс-людина і розумію стурбованість Джоан Ролінґ щодо становища жінок. Але трансфобія - це не вихід”
Процитую декілька речей:
Отже, питання полягає не в тому, чи біологічна стать справжня, а в тому, чи слід зараховувати досвід транс-жінок до досвіду жінок загалом. Цис-жінки не є однорідною групою – кожна жінка має різний досвід свого тіла та своєї ідентичності. Чому трансгендерний досвід не може бути частиною цього? Це питання намагаються поставити трансгендерні активісти.
Але коли я читала блог Ролінґ, мені здалося, ніби з мого голого тіла зірвали затишну ковдру. Теплу ностальгію за чарівним світом у її книжках раптово замінив лютий холод політичної реальності. Відповідно до «фемінізму», з яким JKR об’єднується у своєму есеї, активізм, який бореться за мою ідентичність, становить небезпеку для неї.
Дуже схожі відчуття, я теж мала з приводу ставлення до світу Гаррі Поттера після таких заяв з приводу групи, що і так дискримінується.
Обурена тим, що улюблена героїня дитинства так відверто виступила проти мене та моєї спільноти. І, будучи талановитою письменницею, вона зробила це так, щоб звучати шанобливо й стурбовано, але насправді вона була упередженою та нетерпимою.
Це те, що можна помітити, читаючи есей Ролінґ. Вона направляє свою ненависть на транс-спільноту, майже оголошуючи їх головними ворогами фемінізму і боротьби проти насилля, але при цьому обирає найбільш “стурбовані” для цього формулювання.
Один з головних страхів, що висловлює Ролінґ: люди, що представляють себе як транс-жінки тепер зможуть заходити в жіночі вбиральні і ґвалтувати жінок. По-перше, якщо у чоловіка дійсно є намір зґвалтувати жінку у вбиральні, йому навряд чи прийдеться маскуватись. По-друге:
Були навіть проведені дослідження щодо того, чи допуск транс-людей до роздягалень і туалетів тієї статі, з якою вони ідентифікуються, призводить до зростання насильства щодо жінок. Спойлер: ні.
Посилання на ресурс: Potential impacts of GRA reform for cisgender women: trans women’s inclusion in women-only spaces and services.
Якщ вам не всеодно на транс-людей, то я щиро рекомнедую цей есей до прочитання, тому що там окрім посилання на факти, є багато відчуттів і емоцій, які багато хто міг мати (в першу чаргу, представники транс-спільноти), дізнаючись правду про Ролінґ. Можливо ви і зараз проходите через “неприйняття”. Може ви вже на етапі “лють”.
Хоча страх Ролінґ перед транс-людьми навряд чи є раціональним, я визнаю її страх перед сексуальним насильством і приєднуюся до її боротьби за безпечніший світ для жінок. Але для неї я лисиця в курнику, вовк в овечій шкурі, Волдеморт у сукні.
Я хотіла би їй сказати: я не Волдеморт. Справді. І я навіть вірю, що ти не Волдеморт. У реальному житті добро і зло не такі подвійні, як у твоїх книжках.
У серпні 2020 після того, як правозахисна організація Роберта Ф. Кеннеді оприлюднила заяву, у якій заперечувала свою трансфобію, Ролінґ підтвердила свою позицію та повернула нагороду , присуджену їй організацією у 2019 році.
Тут можете знайти подальше хронологію всіх висловлювань авторки з цього приводу, де вона виставляє себе жертвою ситуацію, тоді як транс-людей по всьому світу вбивають прочто за те, що вони існують. Вона нацьковує людей на транс-людину з 200 послідовниками в Твітер. Висміює шотландську поліцію за визнання трансґендерної ідентичності. Використовує один випадок з насиллям з боку транс-жінки як привід не допускати всіх транс-жінок до жіночих приміщень. Порівнює людей, що боряться за права транс-людей зі смертожерами (це було у березні цього року, мені хочеться уже кричати).
Головний трансфоб Роберт Ґалбрейт
Головним доказом трансфобії для мене як для читачки, стали її книжки, написані під псевдонімом Роберта Ґалбрейта.
Просто факт. Robert Galbraith Heath - це ім’я справжнього психіатра, який займався конверсивною терапією ґеїв (тобто намагався зробити з них гетеро). Навіть якщо це було зроблено не навмисно і це лише співпадіння, виходить цікаво.
Але проблема власне в самих книжка. Ще з 2014 року Ролінґ перетворила їх на власні соціальні коментарі про транс-спільноту.
Шовкопряд (2014)
Це друга частина в серії про Корморана Страйка. В ній детектив розслідує вбивство шаленого письменника. І в ході розслідування він стикається з транс-жінкою на і’мя Піппа.
У сцені транс-жінка, Піппа, слідує за головним героєм, Кормораном Страйком, і намагається зарізати його, перш ніж потрапити в офіс Страйка. Після вимоги посвідчення особи Піппи виявляється її трансгендерний статус і помічається її видиме адамове яблуко. Піппа кілька разів намагається втекти з офісу, перш ніж Страйк нарешті каже: «Якщо ти ще раз підійдеш до тих дверей, я викличу поліцію і дам свідчення і буду радий спостерігати, як тебе судять за замах на вбивство. І тобі, Піппа, це не буде весело, — додав він. "Не до операції".
Якщо ви не зрозуміли, головний герой Корморан Страйк (яким ми маємо захоплюватись протягом сюжету) погрожує транс-жінці зґвалтуванням в тюрмі.
Окрім цього, Ролінґ зображає Піппу як недолугу, дурнувату ідіотку, якою користуються старші письменники, яких вона приймає за власних батьків.
Я особисто під час прочитання абсолютно не зрозуміла навіщо було робити Піппу транс-жінкою, якщо тільки не намагатися поглумитися з неї. Можна було б сказати: що тепер всі транс-персонажі мають бути позитивними, а інакше репрезентація погана?
Ні, але те, що слідує в наступних книжках Ґалбрейта показує, що це була не випадковість.
Кар’єра лиходія(2018)
В третій книжці серії Ролінґ представляє нам максимально жахливу, жорстоку алюзію над транс-людьми.
Розслідування Страйка приводить його до субкультури, сформованої навколо людей, які хочуть стати інвалідами фізично. На прихованих форумах вони обговорюють операції, які вони планують зробити, щоб проявити вади, які, як вони вважають, уже мають духовно, і гірко скаржаться, що решта світу не розуміє їхнього становища. Невже хтось думає, що вирішив би жити таким чином, з такими недоступними і легко висміюваними бажаннями? Хіба люди не розуміють, що вони народилися з цими бажаннями, що ці бажання є невід’ємною частиною їхньої особистості?
Страйк, який втратив ногу на війні, сприймає одержимість цієї групи особисто. Він розлючений на них. Як вони сміють намагатися грати в цю ідентичність, яка дісталася йому такою болісно, такою дорогою ціною? Як вони сміють намагатися привласнити його особистий біль?
Він обідає з двома форумчанами, і вони грубо змушують його платити, замовляючи найдорожчі страви в меню. Одна із них пересувається в інвалідному візку. Нарешті Страйк втрачає терпіння і штовхає її з візка, лише щоб виявити, що вона може нормально ходити без нього.
Факт, який я дізналася пізніше після прочитання: не всі люди, що використовують інвалідний візок не можуть ходити зовсім. Для деяких це стає способом не перенапржуватись. Я розумію, до чого авторка намагалася привести цю сцену, але якщо людина іздить на інвалідному візку (який зазвичай неймовірно дорого коштує як для легкої примхи) і не може ходити - це ще не робить її поганою.
Я не знаю, що відбувається в голові Ролінґ або як вона бачить світ. Але вона пише про транс-людей так само, як Страйк думає про цю конкретну субкультуру: як про людей, які привласнюють собі інвалідність — і Ролінґ справді пише про жіночність і пов’язані з нею небезпеки, ніби це інвалідність — це їй по праву. І ця ідея стає все більш і більш центральною в кожній її книжці.
Ролінґ порівняла трансґендерних і транссексуальних людей з людьми, що хочуть відрізати собі ноги-руки, бо вважають, що вони такими народилися. Бути жінкою в цій паралелі значить бути людиною з інвалідністю.
Це настільки жорстоко в багатьох сенсах, що у мене просто не вистачає слів.
Бентежна кров (2020)
В четвертій книзі обійшлося без нападок на трансспільноту, але в пятій книзі “Бентежна кров” Ролінґ повернулася до своєї трансфобної традиції.
Страйк та Робін разом намагаються розкрити зникнення в 1974 Марго Бамборо, лікарки-феміністки. Поліція підозрювала, що Марго викрав серійний вбивця Денніс Крід (той, хто носить жіночий одяг). Але вони так і не змогли розкрити справу.
Простягом розслідування, Страйку та Робін вдалося встановити наступне: фемінізм четвертої хвилі, з його прогулянками повій і позицією “за” порно є нічим іншим, як купою ідіотських дітей, які ведуть просторі, академічні дискусії про слова, водночас допускаючи сексуальне насильство над жінками та торгівлю дітьми для сексуальних цілей.
На противагу цьому, бренд фемінізму другої хвилі 70-х років Марго був правильним і справедливим, за винятком його жалюгідної позиції за право жінки на аборт. (Усі симпатичні персонажі «Неспокійної крові», за винятком бідолашної Марго, виступають за контрацепцію, але проти абортів.) Крім того, усі жінки пов’язані своєю біологічною долею, що ставить їх під загрозу стати жертвами хижих чоловіків. І найнебезпечніший хижак з усіх - той, хто прикривається жіночністю.
Небезпечний убивця Крід носить перуку, жіноче пальто та губну помаду, щоб викрасти своїх жертв, оскільки його маскування змушує п’яних жінок, на яких він націлюється, сприймати його спочатку як іншу жінку, а потім як нешкідливу драг-квін.
«Я відчув, що вкрав у них щось із їхньої сутності, — каже Крід про свою схильність брати жіночу нижню білизну, — беручи те, що вони вважали приватним і схованим».
Попри те, що головний злодій перевдягається в жіночий одяг, він цис-чоловік. Але при цьому цим образом Ролінґ напряму натякає на думки, які вона висказувала поза художніми текстами: транс-жінки холоднокровно виявляють гендерну ідентичність, яка їм насправді не належить і що вони відбирають ресурси, які фемінистки мали би присвятити для боротьби з мізогінією.
Будь-хто в цій книзі, хто свідомо використовує свій ґендер поза “дозволеними кордонами”, є монстром.
Чорнильно-чорне серце (2022)
Про останню на даний момент книжку, я дізналась уже володіючи попередньою інформацією. Тому коли я побачила як Ролінґ знову виставила себе жертвою цією ситуації, я була в шоці.
У романі популярна авторка контенту YouTube на ім’я Еді Ледвелл зустріла хвилю негативної реакції в Інтернеті після того, як її роботу визнали расистською, ейблістською та трансфобною. Як наслідок, персонажа «засипали фотографіями її дому, росповсюдженими в Інтернеті, погрожували смертю та зґвалтуванням за свою думку, і врешті-решт її знайшли зарізаною на кладовищі».
Протягом усього роману Ролінґ «чітко націлюється на «борців соціальної справедливості» і припускає, що Ледвелл стала жертвою майстерно спланованої, політично підживлюваної кампанії ненависті проти неї», також зазначає видання.
Тобто у світі, де транс-людей убивають просто за їхнє існування і ідентичність, Джоан Ролінґ яка підтримує цю систему дискримінації виставляє як жертву себе. І пише про цю версію подій більше 800 сторінок.
Після цього не залишається сумнівів, що Джоан Ролінґ не готова почути транс-людей. Вона заявляє, що “знає і любить”, але при цьому раз за разом, намагаючись захистити свої цінності, наносить шкоду тим, хто насправді цим цінностям не загрожує. Я можу зрозуміти, що протягом всєї цієї історії, на неї могли виливатися хвилі ненависті, але і вона виливає ненависть, яка є значно потужнішою, через її авторитет.
Тому особисто для мене читати, купувати її книжки, купувати усе що пов’язано з франшизами, що їй належать чи розповідати про це — неприпустимо. Я бачу багато контенту пов’язаного з Гаррі Поттером щодня і щоразу мені трохи боляче. Бо я би хотіла, щоб Джоан Ролінґ давала усім добрим людям той комфорт, який колись давала її історія. Особливо тим для яких життя і так буває важким. Але це очевидно наврядчи колись станеться.
Якщо я “помиляюсь”, то я не одна така
Якщо ви шанувальник чи шанувальниця ГП, то напевно зраділи колись новині про документальний фільм “Гаррі Поттер 20 років по тому: Повернення до Гоґвортсу”. І знаєте кого туди не запросили? Правильно, Джоан Ролінґ. Здогадуєтесь чому?
В той самий час, коли Джоан Ролінґ писала всі ці огидні, жорстокі речі про транс-людей, багато акторів, що знімались у фільмах про Гаррі Поттера, висказали свою підтримку для транс-спільноти, зокрепа Руперт Ґрінт, Емма Вотсон і Деніел Редкліфф.
Нещодавно, власне, Редкліфф зробив окреме шоу, щоб дати змогу транс-персонам і небінарним людям поділитися своїм досвідом. От яким способом обирають транслювати свою підтримку актори. Джоан Ролінґ “знає та любить” тільки на словах.
Транс людям потрібна підтримка
Якщо вам здається, що на Заході у транс-людей прекрасне положення, їх всі підтримують і це вже не така важлива тема, ви глибоко помиляєтесь.
Прямо зараз в США приймають низки трансфобних законів. В деяких штатах транс-людям небезпечно навіть перебувати. Згідно з дослідженням 2021 року, транс-американці в чотири рази частіше стають жертвами насильницьких злочинів, ніж їхні цисгендерні однолітки. Транс-молодь, яка цього року була в центрі уваги антитранс-законодавства, переживає кризу психічного здоров’я згідно опитування 2022 року. Транс-підлітки та діти думають про самогубсто, через усе, що відбувається.
Закони в різних країнах ускладнюють можливість для транс-людей змінити ґендерний маркер в паспорті чи отримати потрібну медичну допомогу для транс-переходу. Зокрема у Великобританії. Зокрема завдяки позиції, що транслуює Джоан Ролінґ.
Транс-люди існуювали завжди (як ґеї та лесбійки). Транс-люди існують зараз. Вони так само живуть в Україні. Ці люди потребують нашої підтримки, а не виключення зі спільнот. Якщо ви їх не бачили — не значить, що їх не існує. Якщо ви не чули про цю проблему раніше не значить, що її не існувало.
Любов.
