Вступ
Відкривши твіттер і подивившись на англомовний сегмент, можна натрапити на доволі дивні треди та дискусії. У них юзери з 🏳️🌈🏳️⚧️ у нікнеймі (після яких відразу йде радянський серп та молот), розповідають, що СРСР був раєм для ЛГБТ-осіб. У принципі, схожу риторику можна почути й від наших українських правих, які вважають, що СРСР культивував гомосексуальність, і загалом ЛГБТ-рух — це про совок. Але чи дійсно СРСР був таким райдужним місцем, та за що ж посадили Параджанова — розбираємося в цьому дописі.
Після революції одностатеві стосунки перестали бути злочином, і не тільки вони.
Прийшовши до влади у 1917 році, більшовики на чолі з леніном ввели в силу «Декрет №1 про пролетарський суд», який скасовував усі царські закони. Поміж них була й кримінальна стаття про одностатеві стосунки. Це не була свідома декриміналізація несправедливої статті: тоді, фактично, декриміналізовано було все, а чіткого законодавства не існувало до 1922 року. Іншим нюансом є те, що такі стосунки були декриміналізовані не в СРСР, а лише на території РРФСР. Подібні закони все ще залишилися в силі у країнах, які опинилися під більшовицькою окупацією, як от Сакартвело чи країни Середньої Азії. А втім, подібний жест, хоч і на обмеженій території, сприймався геями тих часів як крок до свободи.
Але чи дійсно щось змінилося в суспільстві?
У часи російської імперії, попри кримінальну статтю, одностатеві стосунки були звичайною частиною світського життя, про яку всі знали й просто закривали на неї очі. Декриміналізація ж розширила коло осіб, яким було дозволено проявляти свою сексуальність. Лесбійська спільнота в цей період була доволі закритою та непомітною, натомість спільнота геїв поводилася більш відкрито. Вони організували спеціальні літературні салони, шоу та навіть проводили костюмовані весілля. Правда от жодної юридичної сили такі шлюби не мали, і ніхто їх не визнавав. Та і стигматизація ЛГБТ-спільноти в суспільстві залишилася актуальною проблемою: людей били, цькували та звільняли з роботи за їхню орієнтацію.
Може влада нормально до них ставилася?
Ставлення ж самої партії до питання гомосексуальности було неоднозначним. Були люди, які виступали за надання прав одностатевим парам та певну сексуальну революцію в цілому. Але здебільшого гомосексуальність розглядалась як породжена буржуазією психічна хвороба, яку нове суспільство зможе вилікувати. Ця думка простежувалась як серед більшовицьких психіатрів, так і серед політиків. Від останніх навіть лунали вже всім відомі тези про те, що публічний прояв одностатевої любові може зробити вразливих людей геями. Ба більше, чекісти влаштовували за гей-салонами приховані спостереження, а одного разу навіть організували спеціальну операцію з масового арешту геїв, яка ні до чого в кінці не призвела, але стала яскравим прецедентом.
Відсутність кримінального покарання була недовгою
З приходом до влади сталіна гомосексуальність, яка до цього вважалась хворобою, стала виродженням фашистської буржуазії. У 1933 році заступник голови ОДПУ Генріх Ягода доповів сталіну про розкриття змови «спільноти гомосексуалістів». Ця спілка, за його словами, займалася створенням притонів та груп для формування шпигунських осередків. сталін наказав покарати всіх причетних та внести до законодавства відповідну постанову. Так почалися масові арешти, а в 1934 році каральний кодекс РРФСР поповнився статтею 154-а «мужеложство». З часом ця стаття з’явилась і в інших республіках, у тому числі й в Українській РСР. Загалом, за весь час існування цієї статті було засуджено близько 60 000 осіб.
Карали за мужеложство наступним чином
За добровільний статевий акт з іншим чоловіком давали від трьох до п’яти років ув’язнення, у випадках застосування насильства давали від п’яти до восьми років. Проте нерідко арештованим геям також одночасно з мужеложством приписували контрреволюційну діяльність та відправляли у концтабори чи на розстріли. До речі, лесбійок цей закон оминув. Проте в суспільстві вони зіштовхувалися з більшою ворожістю у свій бік, ніж геї, оскільки йшли проти основоположного обов’язку кожної жінки в СРСР: «Нарожати, да побільше». Тому така «девіантна поведінка» підлягала каральній терапії. Так, у 80-х лесбійок віком 15-19 років госпіталізовували на 2-3 місяці, протягом яких давали їм психотропні препарати, а після виходу з лікарень ставили на облік як душевнохворих.
Стаття за мужеложство швидко стала зручним інструментом репресії
Її використовували як для боротьби проти дисидентів, так і для партійних чисток. Що іронічно, навіть сам Генріх Ягода, який доповідав про геїв шпигунів, став жертвою цієї статі. Під час обшуків, пов’язаних зі звинуваченням у підготовці замаху на сталіна, у нього вдома знайшли гумовий фалоімітатор, що додало йому ще звинувачень. Також мужеложство стало додатковим обвинуваченням і для організатора великого терору 1937–1938 років Миколи Єжова. Це та відома людинка, яку вирізали з фотографії сталіна на мосту.
Стаття за мужеложство не обійшла й українських діячів.
Дисидент та кінорежисер Сергій Параджанов потрапляв під неї двічі. Уперше ще у студентські роки в межах справи Миколи Мікави, коли за мужеложство заарештували усього 7 людей. Серед них був і Параджанов, який статевого акту не заперечував. Проте завдяки заступництву свого вчителя Ігоря Савченка та інших діячів його врешті звільнили. Удруге це сталося у 1973 році. Тоді через політичну позицію його звинувачували у незаконних валютних операціях, спекуляціях іконами, пограбуванні церков, українському націоналізмі, і це ще не все. Урешті, через відсутність доказів за іншими справами, зупинились на насильному мужеложстві та розповсюдженні порнографії. Справу швиденько сфабрикували після доносу та засудили Параджанова на 5 років колонії суворого режиму.
