Донцов як іонійський мислитель. Вчення про аристо-кратію

Іонія (Греція) - Батькивщина портових селищ, які вибухоподібними сентенціями запалювали епохи попереду. Й попри твердження Д'Местра, що таке грекофільство, місцями, сприяє демократичному наративові, оскільки збалянсованість монархії, демократії й аристократії в грецьких умовах була сприйнята "невдячними правнуками", як буття мітовного "демосу" та його владности мірилом цивілізації, все-ж монархічне вчення про мудрість, мужність та благородство було довгі роки шляхетною прислугою, як посібник королям.

Проте, як відомо, королі занепали. Але продовження настільки осілого спадку традиції не могло не стати підсвідомим нагадуванням до думки геніїв, одним з яких став Дмитро Донцов.

Пише він у передмові до "Духу Нашої Давнини":

Ідея цієї книги - засадничо інакша від ідей демократії, клясократії, або націократії. Ці останні рвуть з духом нашої давнини...
Відмінна є й ідея цієї книти про провідну верству. Базою творення цієї верстви є для мене не мітичний „демос”, не маса (демокра-тія), ані та чи інша кляса (клясократія”), ані партійно-політична програма (націокра-тична монопартія),
лише каста "луччих людей”, як каста оперта на чужій всім згаданим течіям засаді суворого добору й чистки на засаді персональної моральної якости. Репрезентувати націю має, на думку цієї книги, не "трудова інтелігенція”, не кляса хліборобів, не монопартія, лише окрема верства „луччих людей”. Ні демо-кратія, ні клясо-кратія, ні націо-кратія, лише аристо-кратія, каста ліпших людей.

Така опертість Донцова на інтеліґенцію аристократичну - не є лише тенденцією "смолоскипу провідництва" та ріжного роду вождистських симбіоз европейських націоналістичних ідеологій. Саме "арістефс" (грецьк. найкращі), як можновладну та дієву меншість, що формує повноцінну форму правління виділяли найперші та найвідоміші свого часу серед гелленів. Вчення Платона, Пітагора та Арістотеля про Державу сходяться кожне у розумінні аристократії "касти луччих людей", як істиної у полюсі вільної дії. І хоч сама сутність аристократії, те, чим детермінуються та ким є "луччі люди" ці державні мужі визначили по-своєму, проте традиція ходу думки та її кола у них була однакова.

І оскільки на арені аристократичних природ існує лише дві такі - індійська - закриті касти, та европейська (гелленська) - ордени й компільовані групи, то природу тої, чи іншої сепарувати досить легко. Не йде тут мови про герметизацію якоїсь з традицій у власних межах,  лише про льокальну їх ориґінацію, як пляцдарм для подальшої експансії впливу. Донцов же чітко, проте самими лише смислами дає розуміти, що традиція нашої аристократії виходить з гелленських умів:

Під кастою розумію тут не щось подібне до замкнених каст Індії, лише щось інше. Під правлячою кастою, під "аристократією” розумію щось подібне до Ордену, окрему положенням у суспільстві й духом верству "луччих людей”, як їх звала наша старовина, верству, яка поповнялася б вихіднями з усіх станів суспільства на підставі суворого добору ліпших, а з другої сторони суворим перецідженням, чисткою охороняла б свою духову й моральну вищість і чистість, свою форму й силу.

Кастовість особливо духовно виявляється нашій традиції ворожою. Не сепарація каст лицарів та хліборобів, але сама їхня демократична сутність - майже проф.спілкова розрідженість, скріплена фахом. Таку "еліту мас", або "кризу віку мас" охарактеризував Ортеґа-І-Гассет, як кризу самої провідної верстви, як по-козацьки доповняв Донцов - віку голоти. ЇЇ підносить нам Донцов противагою істинній аристократичності - дворянству беапеляційної вищости підживленого меритократію - клясично монархічний механізм.

Недармо Платон зазначав фільозофів (не архетипічно, проте), як лице аристефсу. Дух Нашої Давнини бачить думку, як головну ознаку всякої субєктивности, а аристократію же, як "обєднювач розпорошених енерґій в однодумну і карну цілість", а себто підкорення цих субєктивностей до протрактованого динамічною ідеєю та традицією обєктивного начала, як зазначав Донцов, говорячи про природу Держави узагалі.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи.
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи: A_Rtuur