Під дощем мовчить під’їзд, як храм,
Краплі стукають по серцю прямо.
В небі розчинився день як хмара,
А в душі лишилась тиха драма…
Я стою і дивлячись в вікно
Згадую з минулого сторінки
Книги різного життя мого
Такі щемкі і такі незмінні
І дощ змиває пил з думок,
Неначе час стирає рани.
Та дещо в серці - як замок,
Що не відкрити вже словами…
І є десь тиша немов ліки
Біля людини з тепла й світла
Яка не тисне, не кричить
Обійме, тихо постоїть
Вона не зважує провини,
Не ставить вимог, не питає.
Вона - мов вечір у долині,
Що просто є... і заспокоє.
Вона теж має гіркий досвід
Вміє зігріти в непогоду
Вона не може бути поруч
Лише торкнеться тут словами.
25.08.2025.
Чомусь не дуже люблю в мережі писати як римую, але як виняток по темі осені - можна:) Римую зі ШІ разом. куплет - він, куплет - я.
