Автор: генерал (у відставці) Мік Раян для Lowy Institute
Ми є свідками масової трансформації способів ведення війни. Австралія повинна засвоїти уроки, за які українці заплатили таку високу ціну.
Два роки тому цього тижня російські сухопутні війська перетнули кордон України на півдні, сході та півночі. Росіяни планували блискавичну десятиденну кампанію із захоплення столиці та встановлення маріонеткового режиму. Але на війні немає нічого певного. Навіть найпростіші плани можуть бути зруйновані діями противника. Так було в перший день цієї війни. Українці, спочатку неорганізовані, змогли відбити повітряну атаку на Гостомель, змусивши росіян розпочати важку наземну кампанію на півночі України, яка зрештою провалилася.
Російсько-українська війна є найбільшим вогнищем конфлікту в Європі з часів Другої світової війни і найбільш масштабною за своїми наслідками; вона призвела до повної трансформації способів ведення війни. Як українці, так і росіяни взяли на озброєння низку нових технологій, які змінили тактику, військові організаційні структури та рівень смертності на війні. Війна ведеться в масштабах, небачених за останні вісім десятиліть, що призвело до величезних людських і матеріальних втрат, мобілізації людей і оборонного виробництва.
Австралія може багато чому навчитися з цієї війни. І хоча тема України не отримала жодної згадки в «Оборонному стратегічному огляді» 2023 року, Австралія має унікальну можливість, яка випадає раз на покоління, трансформувати те, як вона командує, як вона навчається і приймає рішення, як вона воює і як вона підтримує військові операції. Можна виокремити п'ять важливих уроків.
Перший полягає в тому, що Австралія може і повинна розвивати зрілі і стійкі сили і засоби для нанесення ударів на великі відстані. Хоча американські і європейські системи озброєнь і розвідки є дуже бажаними, Україна також розробила власні безекіпажні повітряні і морські ударні системи великої дальності. Наразі вони володіють розвиненим ударним потенціалом, використовуючи західну зброю, доктрину НАТО і мікс зброї власного виробництва. Австралія має власну оборонну промисловість, яка також здатна створювати такі системи, тому їй варто звернути увагу на цей приклад. Зокрема, виклики, що стоять перед австралійським флотом, повинні спонукати до пильної уваги до українського флоту безекіпажних ударних систем.
Другий урок полягає в тому, що, незважаючи на необхідність нанесення ударів з великої відстані, це не замінює ведення ближнього бою. Ані російські, ані українські удари самі по собі не були вирішальними. Близький бій необхідний для утримання або захоплення території. В австралійському регіоні захоплення і утримання території буде життєво важливим для стримування і захисту передових баз. Нещодавнє розформування 20% армійських батальйонів [для ведення] ближнього бою є поганою ознакою для Сил оборони Австралії. Наявність поєднання потужних бойових систем дальнього і ближнього бою, з пілотованими та безпілотними платформами, ставить потенційних супротивників перед дилемою і впливає на їхні стратегічні розрахунки. Україна використовує поєднання цивільних і військових датчиків і передових цифрових систем командування і управління з підтримкою штучного інтелекту для організації обох форм ведення бойових дій.
Третій урок стосується інтеграції захисту від літаків, ракет і безпілотників. З початку війни Україна адаптувалася, поглинаючи західні системи і поєднуючи їх з системами радянських часів і комерційними технологіями, щоб побудувати найкращу в світі мережу протиповітряної оборони. Цього потенціалу катастрофічно не вистачає Австралії. В Австралії є кілька місцевих компаній, які створюють ці можливості для України; вони повинні створювати їх і для Австралії, причому у великих кількостях. Водночас, оборонне відомство має інвестувати в недорогі перехоплювачі, щоб перевернути економіку знищення недорогих безпілотних літальних апаратів.
Четвертий урок - це центральна роль людини на війні. Саме люди приймають рішення про початок війни і встановлюють умови, за яких війна припиняється. І саме люди воюють і вчаться протягом усього конфлікту. Російсько-українська війна стала свідком битви за людську адаптацію між двома сторонами, кожна з яких прагне навчитися, адаптуватися і підвищити свою військову ефективність. Виділяються два важливих елементи: тактична адаптація - мистецтво навчання та інновацій для перемоги в бою; і стратегічна адаптація - мистецтво навчання та адаптації для перемоги у війні. Ключові стратегічні адаптації росії включають використання особового складу і мобілізацію оборонної промисловості. Австралії потрібен швидший адаптаційний цикл у сфері закупівель, оборонного виробництва, військової доктрини і розвитку збройних сил, якщо вона хоче не відставати від загроз.
Нарешті, ця війна продемонструвала центральну роль ефективного лідерства. Ефективне національне керівництво і компетентне командування на полі бою має велике значення у військових справах і питаннях національної безпеки. Обидві сторони продемонстрували, що підзвітність керівництва має значення. Україна, зокрема, притягнула своє військове керівництво до відповідальності за невдачі на полі бою. Вона звільнила міністрів і військових керівників, які не виконували свої обов'язки, включно з головнокомандувачем збройних сил. Для Міністерства оборони Австралії, яке хронічно не справляється з набором і утриманням особового складу, закупівлями і прозорою комунікацією зі ЗМІ та громадянами, жоден урок не може бути більш актуальним, ніж відповідальність керівництва.
Російсько-українська війна пропонує безліч уроків, які можуть бути використані при розробці стратегії, пріоритетів оборонної промисловості, структур збройних сил і тактики ведення бойових дій на полі бою. Вивчення досвіду інших країн - це те, що робить розумна країна. І для Австралії це починається з вивчення уроків, за які українці заплатили таку високу ціну.
