Публікація містить описи та фотографії насильства, які можуть шокувати деяких читачів!
Джек-Різник - псевдонім невідомого серійного вбивці, який восени 1888 року тероризував район Вайтчепел. Він убивав жінок, переважно бідних повій. Вважається, що спочатку він душив жертву, а потім наносив їм численні каліцтва. Через жорстокість злочинів та нездатність поліції встановити його особу Джек-Різник став одним із найвідоміших серійних вбивць в історії. Минуло понад 130 років, але його особу так і не вдалося встановити. Справу досі вважають однією з найбільших нерозкритих кримінальних загадок.
Лондон 1888 року: чому саме Вайтчепел?
Вайтчепел завжди був неблагополучним районом, але ситуація особливо погіршилася із середини XIX століття, коли тут почали селитися найбідніші іммігранти. Жінки через безробіття, алкоголізм і крайню бідність були змушені займатися проституцією, щоб заробити хоча б на нічліг. Вулиці району були погано освітлені, а провулки — вузькими й заплутаними. Тоді не існувало сучасних методів криміналістики, аналізу ДНК, камер спостереження. Ці умови значно полегшували діяльність убивці.
Початок серії вбивств. Жертви.
Кількість та імена справжніх жертв Джека-Різника досі залишаються невідомими. Було встановлено тільки п’ятьох жертв. Вони отримали назву «канонічна п’ятірка». Особливістю вбивств Різника, що відповідає канонічним ознакам злочину, є те, що він робив два глибокі розрізи на горлі, розрізав черевну порожнину, виймав внутрішні органи та інколи спотворював обличчя.
Вбивство Мері Енн Ніколс (1845-1888).
Мері Енн востаннє бачили близько 2:30 ранку 31 серпня 1888 року. Вона, судячи з усього, була п’яна, оскільки, похитуючись, йшла сама сумнозвісною вулицею Осборн у Вайтчепелі. Трохи більше ніж через годину — о 3:40 ранку — її тіло було знайдено перед воротами стайні візником Робертом Полом та візником Чарльзом Алленом Кроссом.
Вбивство Енні Чепмен (1841-1888).
У день вбивства о другій годині ночі Чепмен вийшла зі свого помешкання, маючи намір отримати гроші від клієнта, щоб оплатити оренду. Її понівечене тіло було виявлено близько шостої години ранку 8 вересня на землі біля дверного отвору на задньому дворі будинку № 29 на Ганбері-стріт у Спітлфілді. Її горло було перерізане: розріз йшов зліва направо. Тіло Чепмен було випотрошене: кишківник було витягнуто з черевної порожнини й викинуто за плечі; крім того, дослідження, проведене в морзі, показало, що у жертви бракувало частини матки.
Вбивство Елізабет Страйд (1843-1888).
Тіло Страйд було виявлено приблизно о першій годині ночі в неділю, 30 вересня 1888 року, чоловіком на ім’я Луїс Демшюц, керівником Міжнародного робочого чоловічого навчального клубу, у сусідньому дворі Датфілда. Демшюц в’їхав на погано освітлений двір зі своїм конем і двоколісним візком, коли його кінь різко звернув ліворуч, щоб оминути труп, що лежав на землі; Демшюц марно намагався підняти «предмет» за допомогою батога, перш ніж зійшов з воза. Запаливши сірник, Демшюц побачив розпластане тіло Страйд. Відразу ж він побіг до клубу, щоб повідомити про свою знахідку, а потім — шукати поліцейського.
З єдиної ножової рани на шиї Страйд і досі текла кров, і хоча її руки були холодними на дотик, інші частини тіла все ще залишалися злегка або «зовсім» теплими. Сліди на тілі вказували на те, що Страйд була вбита незадовго до появи Демшюца у дворі. Кілька завсідників навчального клубу, які залишили приміщення між 12:30 і 12:50 ночі, пізніше повідомили поліції, що вони не помітили нічого незвичайного у дворі Датфілда.
Вбивство Кетрін Еддоуз (1842-1888).
Жертву було вбито в той самий день, що й Елізабет Страйд, а тіло знайшли через 50–60 хвилин після Страйд.
О 1:45 ночі понівечене тіло Еддоуз було знайдено на південно-західному куті Мітр-сквер районним патрульним поліцейським констеблем Едуардом Воткінсом. Воткінс свідчив, що він зайшов на площу о 1:44, а до того був там о 1:30. Він кинувся по допомогу до чайного складу на площі, де перебував нічний сторож — колишній поліцейський Джордж Джеймс Морріс, який, у свою чергу, не помітив нічого незвичайного. Інший нічний сторож Джордж Клапп на Мітр-сквер, 5, та поліцейський Річард Пірс (який не був на чергуванні) на Мітр-сквер, 3, теж нічого не бачили.
Вбивство Мері Джейн Келлі (1863-1888).
Вранці 9 листопада 1888 року, у День лорд-мера, що щорічно відзначається, домовласник Джон Маккарті відправив свого помічника — відставного солдата Томаса Боуєра — зібрати плату за житло, загальна сума боргу становила 29 шилінгів. Після 10:45 Боуєр постукав у її двері, але ніхто не відгукнувся. Він зазирнув у щілину вікна, відсунувши вбік пальто, яке використовувалося як фіранка, заглянув у кімнату й побачив там жахливо понівечене тіло Келлі, що лежало на ліжку.
Слідчі дії поліції.
Розслідування вайтчепельських убивств спочатку очолив інспектор кримінальної поліції Едмунд Рід. Після вбивства Мері Енн Ніколс, коли стало очевидно, що в районі діє серійний убивця, до слідства долучилися досвідчені детективи центрального офісу Скотленд-Ярду — Фредерік Абберлайн, Генрі Мор і Волтер Ендрюс. Згодом, після вбивства Кетрін Еддоуз, слідчу групу поповнив інспектор Джеймс Маквільям.
Із перших днів розслідування правоохоронці припускали, що злочини могли мати сексуальний характер. Однак наприкінці XIX століття подібні справи були майже невідомими, тому поліція не мала достатнього досвіду в розслідуванні серійних убивств. Слідчі провели численні допити свідків і мешканців Вайтчепела, ретельно перевіряли повідомлення про підозрілих осіб та збирали будь-які можливі докази. Опитано було понад 2000 осіб та перевірено близько 300 підозрюваних. Проте криміналістика того часу була ще недостатньо розвиненою: не використовувалися відбитки пальців, аналіз крові, дослідження ДНК чи інші сучасні методи ідентифікації.
На основі свідчень очевидців було створено кілька описів і портретів можливого злочинця. Проте вони суттєво відрізнялися між собою, адже жоден із тринадцяти свідків не зміг добре роздивитися нападника. Через це поліція так і не отримала достовірного уявлення про його зовнішність.
Оскільки слідство тривалий час не могло встановити особу вбивці, серед мешканців лондонського Іст-Енду почало зростати невдоволення. У відповідь на безрезультатні пошуки було створено Вайтчепельський комітет пильності (англ. Whitechapel Vigilance Committee). До нього увійшли місцеві добровольці, які патрулювали вулиці району, повідомляли поліції про підозрілих людей, зверталися до уряду з петиціями та навіть наймали приватних детективів, сподіваючись допомогти у розкритті справи. Незважаючи на всі ці зусилля, встановити особу Джека-Різника так і не вдалося.
Листи від Джека-Різника.
Під час розслідування поліція та редакції британських газет отримували листи, пов’язані зі справою Джека-Різника. Частину з них надсилали люди, які прагнули допомогти слідству, висуваючи власні припущення або повідомляючи про підозрілих осіб. Однак більшість листів були написані авторами, які видавали себе за вбивцю або стверджували, що володіють інформацією про його особу. Сьогодні більшість істориків і криміналістів сходяться на думці, що майже всі ці листи були підробками й не належали справжньому злочинцю. Водночас під час розслідування деякі з них розглядалися поліцією як потенційно справжні та стали важливою частиною справи. Найвідомішими серед них є лист “Dear Boss”, листівка “Saucy Jacky” та лист “From Hell”, які й досі залишаються предметом досліджень і дискусій.
«Dear Boss» (лист від 25 вересня 1888 року).
«Дорогий босе
Я постійно чую, що поліція мене вистежила, але поки що не може мене заарештувати. Мені було смішно, коли вони, вдаючи з себе розумників, говорили, що знаходяться на правильному сліді. Той жарт про “Шкіряний фартух” мене просто до сліз розсмішив. Я зневажаю повій і не перестану їх розчленовувати, доки мене не заарештують. Остання робота вийшла чудовою. Я не дав тій дамі часу навіть пискнути. Як вони тепер зможуть мене спіймати? Я люблю свою справу і хочу почати знову. Ти скоро почуєш про мене та мої витівки. Під час останньої справи я зберіг трохи справжньої червоної рідини в пляшці від імбирного пива, для письма, але вона загусла, як клей, і я не можу її використати. Сподіваюся, червоне чорнило цілком підійде, ха-ха. Під час наступної справи я відріжу дамі вухо й надішлю його поліцейським просто для забави, Чи зробили б ви так само? Притримай цей лист, доки я не закінчу ще трохи роботи, а потім одразу оприлюдни його. Мій ніж такий гарний і гострий, що я хочу взятися до роботи одразу, як тільки з'явиться нагода. Удачі.
З повагою,
Джек-Різник
Не звертайте уваги на те, що я вказав своє “торговельне ім'я”»
P.S. Не вдалося відправити цей лист, поки я не змив усі сліди червоного чорнила з рук, хай йому грець. Поки що не пощастило. Кажуть, тепер я лікар. Ха-ха.»
Листівка «Saucy Jack» (від 1 жовтня 1888 р.).
«Я не жартував, дорогий старий Босе, коли давав тобі натяк. Завтра ти дізнаєшся про роботу “Зухвалого Джека” - цього разу подвійна справа. Перший трохи поскаржився, не зміг одразу довести справу до кінця. Не встиг повідомити поліцію. Дякую, що притримав останній лист, поки я знову не вийшов на роботу.
Джек-Різник»
Лист «From Hell» (отриманий 16 жовтня 1888 р.).
«З пекла
Пане Ласк,
Надсилаю вам половину нирки, яку я витягнув з однієї жінки й законсервував для вас; іншу частину я підсмажив і з’їв - вона була дуже смачною. Можливо, я надішлю вам той кривавий ніж, яким її витягнув, якщо ви лише почекаєте ще трохи.
Спіймай мене, якщо зможеш, пане Ласк»
Основні підозрювані.
Протягом декількох років поліція знайшла декількох підозрювальних, але провина жодного з них так і не була доведена.
Монтегю Джон Друїтт (1857-1888).
Монтегю Джон Друїтт народився 15 серпня 1857 року в графстві Дорсет, Англія, у родині відомого лікаря. Після закінчення Оксфордського університету працював адвокатом і викладав у школі.
Його тіло було знайдено в річці Темза 31 грудня 1888 року. У кишенях одягу лежало каміння, тому офіційне слідство дійшло висновку, що причиною смерті стало самогубство, яке, ймовірно, сталося невдовзі після останнього канонічного вбивства 9 листопада 1888 року. Саме цей збіг став підставою для припущень, що Друїтт міг бути Джеком-Різником, адже після його смерті серія вбивств припинилася.
Водночас сучасні дослідники звертають увагу, що доказів його причетності до злочинів не існує, а обставини смерті та можливі мотиви самогубства досі викликають суперечки.
Джордж Чапмен (Северин Антонович Клосовський).
Джордж Чапмен, справжнє ім’я якого - Северин Антонович Клосовський, народився в Польщі та наприкінці 1880х років переїхав до Англії. Він мешкав у Лондоні, працював цирульником і, за деякими даними, мав базові медичні знання.
Підозри щодо нього виникли через схожість із описами, які надали свідки. Крім того, його характеризували як жорстоку та агресивну людину. У 1903 році Чапмена засудили до смертної кари за отруєння трьох своїх дружин.
Попри це, більшість криміналістів відкидає його кандидатуру як Джека-Різника. Основним аргументом є те, що він убивав своїх жертв за допомогою отрути, тоді як почерк Джека-Різника свідчив про зовсім інший спосіб скоєння злочинів.
Аарон Космінський (1865-1919).
Аарон Космінський був польським євреєм, який емігрував до Лондона. Він працював перукарем і страждав на тяжкі психічні розлади. У 1891 році Космінського помістили до психіатричної лікарні, де він перебував до кінця життя.
Деякі слідчі вважали його одним із найімовірніших підозрюваних. На їхню думку, він відповідав опису, який залишили свідки, а також демонстрував неприязнь до жінок і схильність до агресивної поведінки.
Попри це, Космінський не володів англійською, що спричинило б труднощі з заманюванням жертв та був зовсім божевільним, що спричинило б труднощі з приховуванням своєї особистості.
Михайло Острог (1833-1904).
Михайло Острог був уродженцем Російської імперії та відомим шахраєм, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Один із детективів включив його до списку підозрюваних після завершення серії вбивств.
Однак жодних переконливих доказів його причетності до злочинів не існувало. Згодом дослідники встановили, що в період, коли відбувалися вайтчепельські вбивства, Острог, імовірно, перебував у французькій в’язниці, відбуваючи покарання за інші злочини. Через це його кандидатура сьогодні практично не розглядується.
Ліззі Вільямс.
Однією з найбільш незвичайних версій у справі Джека-Різника є припущення, що серійним убивцею могла бути жінка. Цю теорію у 2012 році висунув британський юрист Джон Морріс у книзі «Jack the Ripper: The Hand of a Woman» («Джек-Різник: Рука жінки»).
На думку Морріса, за вбивствами могла стояти Ліззі Вільямс - дружина королівського лікаря сера Джона Вільямса, якого також неодноразово називали одним із можливих підозрювальних. Автор припускав, що причиною злочинів могло стати безпліддя Ліззі. Він звертав увагу на те, що в кількох жертв були вилучені матки, вважаючи це символічним проявом її психологічної травми.
Як додаткові аргументи Морріс наводив відсутність ознак сексуального насильства над канонічними жертвами, незвичне розташування особистих речей Енні Чепмен, знайдених біля її ніг, а також виявлені поблизу тіла Кетрін Еддоуз ґудзики від жіночого взуття. Крім того, він стверджував, що серед попелу в каміні кімнати Мері Джейн Келлі були знайдені залишки жіночого одягу, а сама Келлі нібито підтримувала стосунки із сером Джоном Вільямсом, який, за цією версією, міг проводити незаконні аборти у Вайтчепелі.
Ліззі Вільямс (уроджена Мері Елізабет Енн Г’юз) народилася 7 лютого 1850 року в родині валлійського промисловця Річарда Г’юза. У 22-річному віці вона вийшла заміж за Джона Вільямса. Подружжя не мало дітей. За свідченнями сучасників, після серії вайтчепельських убивств Ліззі пережила нервовий зрив. Вона померла від раку в 1912 році.
Попри широкий суспільний резонанс, теорія Джона Морріса не отримала підтримки більшості істориків і криміналістів. Дослідники зазначають, що наведені ним аргументи мають переважно припущувальний характер і не підтверджуються переконливими історичними доказами. За життя Ліззі Вільямс ніколи не була офіційною підозрюваною у справі Джека-Різника, а її причетність до злочинів залишається лише однією з численних альтернативних гіпотез.
Теорія про кількох вбивць.
Окрім версії про одного серійного злочинця, існує припущення, що вбивства приписані Джеку-Різнику, могли бути скоєні кількома різними людьми. Прихильники цієї теорії звертають увагу на певні відмінності між окремими злочинами та на так звану «подвійну подію» 30 вересня 1888 року, коли дві жінки були вбиті з невеликим проміжком часу. На їхню думку, саме це могло свідчити про діяльність не одного, а кількох вбивць.
Втім, більшість сучасних дослідників дотримується думки, що щонайменше п’ять канонічних убивств були скоєні однією особою, хоча остаточно довести це неможливо через нестачу доказів.
Результати ДНК-дослідження.
У 2019 році в журналі Journal of Forensic Sciences були опубліковані результати судово-медичного дослідження, автори якого припустили, що найбільш імовірним Джеком-Різником міг бути Аарон Космінський - польський перукар, який ще наприкінці XIX століття входив до числа головних підозрювальних. Дослідження ґрунтувалися на аналізі мітохондріальної ДНК, вилученої з шалі, яку пов’язують із жертвою Кетрін Еддоуз. Подібну версію раніше, у 2014 році, висував британський дослідник Рассел Едвардс.
Результат визначив вбивцею Аарона Космінського. Але результати цього дослідження викликали значні суперечки серед науковців. Критики звернули увагу на те, що походження шалі достеменно не підтверджене, а сам речовий доказ міг зазнати забруднення протягом понад століття. Також були висловлені зауваження щодо методики проведення аналізу та інтерпретації отриманих результатів.
Через це більшість істориків і криміналістів не вважає дослідження остаточним доказом вини Аарона Космінського. Попри значний суспільний резонанс, особу Джека-Різника й досі офіційно не встановлено.
