Ед Ґейн або Ед Ґін (повне ім’я Едвард Теодор Ґейн) (англ. Ed Gein) став одним із шокуючих вбивць Сполучених Штатів Америки, хоча є тільки два доведені вбивства, їхні подробиці та жорстокість шокувала США.
Дитинство.
Ед народився 27 серпня 1906 року в окрузі Ла-Кросс (штат Вісконсин). Його батько Джордж Філіп Ґейн (1873-1940) був алкоголіком, систематично не працював та мав взаємну ненавість із матір’ю Еда, але формально не розлучався з нею через релігійні переконання. Мати Авґуста Вільґельміна Легрук (1878-1945) була набожною жінкою, яка виросла в набожній родині. Члени родини Авґусти були затятими супротивниками усього, що пов’язано з сексом. Авґуста тримала маленьку бакалійну крамницю. У 1914 році, коли Едові було вісім років переконала свого чоловіка продати сімейний магазин і переїхати жити на віддалену ферму поблизу Плейнфілда. Вона забороняла Едові спілкуватися з іншими дітьми, змушувала займатися тяжкою роботою на фермі, а за її межі він виходив лише для того, щоб відвідувати школу. У Еда також був старший рідний брат Генрі Джордж Ґейн (1901-1944), мати постійно читала йому й братові Біблію, особливо уривки про гріх, покарання й Страшний суд. Мати називала місто “пекельною дірою”, вона переконувала своїх дітей, що світ - грішний, а усі жінки, окрім неї - блудні та розпусті. Коли Авґуста перший раз побачила, як Ед мастурбує, обдала його окропом. Ед вважав свою матір святою жінкою. У школі Еда часто діймали однокласники. Саме мати завдала Едові багато серйозних психологічних травм та мала вирішальний вплив на його психологічний розвиток.
Коли Едові було 10 років він пережив свій перший оргазм, коли спостерігав за тим, як його матір та батько зарізали свиню.
Родинне життя після смерті батька (1940-1946 роки в житті Ґейна).
Джордж Філіп Ґейн помирає у 1940 році від пневмонії. Авґуста все більше впливає на Еда та контролює його, що занепокоює його брата, Генрі Джорджа Ґейна, він кілька разів критично висловлюється про свою матір та дедалі частіше конфліктує з нею. Смерть брата є однією з найзагадковіших подій у біографії Еда Ґейна. 16 травня 1944 року брати випалювали суху рослинність на своїй фермі поблизу Плейнфілда, незабаром вогонь вийшов з-під контролю, після спроб загасити пожежу разом із братом Ед звернувся по допомогу до сусідів і повідомив, що Генрі зник. Після прибуття пошукової групи він упевнено повів людей до місця, де лежало тіло брата, хоча до цього називав брата «зниклим», також тіло брата перебувало на значній відстані від осередку пожежі. Під час первинного огляду офіційною причиною смерті назвали удушення внаслідок вдихання диму, однак потім розтин виявив, що в легенях Генрі майже не було кіптяви, а на голові були виявлені синці. У вбивстві почали підозрювати Еда, але зрештою коронер дійшов висновку, що смерть настала внаслідок нещасного випадку, і кримінального розслідування не проводили.
Після смерті Генрі Ед залишився єдиною людиною, яка доглядала за своєю матір’ю Авґустою Ґейн. У 1944 році вона перенесла інсульт, після якого її здоров’я різко погіршилося. Ед був надзвичайно прив’язаний до своєї матері та присвячував їй увесь свій час, але вона все одно була незадоволеною й постійно кричала на сина, називала його невдахою. Бувало, що вона дозволяла йому лежати в ліжку поруч із собою протягом ночі. Ед сприймав її як найвищий моральний авторитет. Наприкінці 1945 року Авґуста перенесла ще один інсульт, який виявився смертельним. Вона померла 29 грудня 1945 року у віці 67 років. Її смерть стала переломним моментом у житті Еда. Після того, як матір поховали, він залишив недоторканими кімнати, якими вона користувалася, а сам оселився лише в кількох приміщеннях будинку та ночував на кухні.
Ед залишився повністю самотнім на фермі. Він почав читати книги з анатомії та історії про звірства нацистів під час Другої світової війни, різноманітну інформацію про ексгумацію, також він любив читати місцеву газету, особливо розділ некрологів. Сусіди завжди сприймали Ґейна як «трохи дивного», безневинного дивака, але ніяк не божевільного. Його бувало залишали сидіти з дітьми, Ґейн подекуди переповідав дітям те, що він прочитав на теми, якими був одержимий. Через деякий час Ґейн переходить до практики та починає ночами відвідувати цвинтарі, викопувати трупи та розчленувати їх. Він керувався інформацією, яку отримав з некрологів у місцевій пресі. Він особливо полюбляв розкопувати свіжі могили жінок, пізніше він присягався, що не вчиняв жодних сексуальних дій із трупами: «Вони погано пахли», — казав Ґейн. Деякі частини трупів Ед забирав із собою і завів колекцію з черепів та відрубаних голів. Він розвішував органи та голови на стінах. Також він зшив собі костюм із жіночої шкіри, який носив удома. Але ці історії та дивацтва нікого не турбували. Одного разу, коли місцеві діти зазирнули у вікна будинку Ґейна, вони розповідали, що побачили відрубані людські голови, розвішані на стінах. Ед усміхався та казав, що його брат служив під час війни десь у Південних морях і надсилав йому ці голови як сувеніри. Ніхто навіть і не думав, що це може бути правдою.
Доведені та ймовірні вбивства Едварда Ґейна.
Вбивство восьмирічної дівчинки (1947).
У 1947 році в окрузі було знайдено вбиту восьмирічну дівчинку. Єдиним доказом, який вказував на Еда, були сліди шин від машини, яка, як виявилося, належала Ґейну. Причетність до вбивства доведена не була.
Зникнення двох туристів (1952).
У 1952 році зникли два туристи, які зупинилися неподалік від будинку Ґейна, щоб влаштувати пікнік. Їхні тіла так і не були знайдені. Ґейна підозрювали в їхньому вбивстві, але причетність не була доведена.
Зникнення Евелін Гартлі (1953).
24 жовтня 1953 року 15-річна Евелін Гартлі працювала нянею в будинку родини Расмуссенів у місті Ла-Кросс. Вона мала зателефонувати батькам увечері, але цього не зробила. Стурбований батько приїхав до будинку й виявив дивну картину: двері були замкнені, світло й радіо залишалися увімкненими, меблі були розкидані, а в різних кімнатах лежали її туфлі та розбиті окуляри. У підвалі було відчинене вікно зі знятою москітною сіткою, поруч стояла драбина, а на підвіконні та в будинку знайшли сліди крові й відбитки взуття. На подвір’ї також були плями крові та криваві сліди рук. Дитина, за якою доглядала Евелін, залишилася неушкодженою. Службові собаки простежили слід до дороги, де він обривався, що дало підстави припустити, що дівчину посадили в автомобіль. Через кілька днів уздовж шосе знайшли закривавлений одяг, який, імовірно, належав Евелін. Її тіло так і не було знайдено, а справа досі залишається нерозкритою.
Після арешту Еда Ґейна у 1957 році поліція допитала його, оскільки в день зникнення він перебував у Ла-Кроссі, відвідуючи родичів неподалік місця події. Він заперечив свою причетність, а під час обшуку його ферми не було знайдено жодних слідів Евелін. Згодом слідчі офіційно заявили, що доказів його причетності немає.
Вбивство Мері Гоґан (1954)
8 грудня 1954 року власниця таверни Мері Гоґан безслідно зникла зі свого закладу. На підлозі залишилися сліди крові, а сама жінка так і не повернулася. Через три роки, після арешту Еда, у його будинку знайшли предмети, виготовлені з людських останків, а також особисті речі Мері. Під час допиту він зізнався, що застрелив її та вивіз тіло на свою ферму. Однак через психічний стан Ґейна та відсутність повноцінного судового розгляду щодо цього епізоду окремого вироку за вбивство Мері Гоґан винесено не було.
Вбивство Берніс Ворден (1957).
16 листопада 1957 року Берніс Ворден зникла зі свого магазину в місті Плейнфілд. Під час розслідування з’ясувалося, що останнім покупцем був Ед Ґейн. Поліція провела обшук на його фермі й виявила тіло жінки в господарській будівлі. Ед зізнався у вбивстві Берніс. Саме за цей злочин суд визнав його винним, хоча через неосудність він був направлений до психіатричної лікарні, а не до в’язниці.
Суд над Ґейном. Вирок. Подальша доля.
Поки йшов суд над Едом, місцеві діти почали кидати каміння до його будинку та прозвали його “Будинком жахів”. Місцеві вважали ферму символом зла та розпусти й уникали це місце. Влада вирішила продати маєток з аукціону. Люди висунули протест, але були безсильні. Уночі 20 травня 1958 року будинок загадковим чином повністю згорів. Вважається, що це був підпал, але винуватих так і не було знайдено. Ґейн прокоментував цю ситуацію сказавши: “Так і треба”.
Згодом ділянку придбав торговець нерухомістю Едмін Ші. Він знищив попелище та прилеглий гай з 60 000 дерев.
Після арешту Еда Ґейна його особисте майно було виставлене на аукціон. Серед найвідоміших лотів був автомобіль Форд, яким він користувався в день убивства Берніс Ворден. За результатами торгів, у яких брали участь 14 покупців, автомобіль було продано за 760 доларів США - значну на той час суму. Особу покупця офіційно не розголошували. За однією з версій, автомобіль придбав організатор ярмаркових виставок, який згодом демонстрував його як атракціон під назвою “Автомобіль вампіра Еда Ґейна”. Лише за перші два дні показу експозицію відвідали понад дві тисячі осіб, кожен із яких сплатив 25 центів за вхід.
Комерційне використання злочинів Ґейна викликало негативну реакцію серед мешканців Плейнфілда та місцевої влади. Під час демонстрації автомобіля на ярмарку в Слінґері, штат Вісконсин, шериф наказав закрити експозицію. Згодом влада штату заборонила подальший публічний показ автомобіля. Після цього його власники намагалися продовжити демонстрацію в штаті Іллінойс, однак подальша доля автомобіля достеменно невідома.
Після арешту суд визнав Еда Ґейна юридично неосудним і направив його на примусове лікування до лікарні для психічно хворих правопорушників суворого режиму у Вопані (нині Виправний заклад Додж). Пізніше його перевели до Інституту психічного здоров’я Мендоти в Медісоні.
У 1968 році лікарі дійшли до висновку, що психічний стан Ґейна дозволяє йому постати перед судом. Судовий процес розпочався 14 листопада 1968 року й тривав один тиждень. Суд визнав його винним у навмисному вбивстві Берніс Ворден, однак, зважаючи на юридично встановлену неосудність на момент скоєння злочину, Ґейна знову направили до психіатричної лікарні, де він залишився до кінця життя.
Ед Ґейн помер 26 липня 1984 року у віці 77 років від ускладнень, спричинених раком і серцевою недостатністю. Його поховали на міському кладовищі Плейнфілда поруч із могилами членів його родини. У наступні роки могила неодноразово ставала об’єктом вандалізму з боку колекціонерів сувенірів. У 2000 році надгробний камінь було викрадено, однак уже наступного року на його місці встановили новий.
