Катар, Оман, Азербайджан, Казахстан та Узбекистан мають важелі впливу у ключових сферах.
Середні держави переживають свій зірковий час після січневої промови канадського прем'єр-міністра Марка Карні на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Навколо таких країн, як Канада, Індія, Бразилія, Південна Африка та Мексика, виник неабиякий ажіотаж: чи здатні вони стримати великі держави або ж створити нові коаліції на тлі послаблення світового порядку, заснованого на правилах. Багато урядів поспішили претендувати на звання середньої держави.
Однак існують і такі країни, які не здатні самостійно формувати широкий міжнародний порядок денний, але все ж можуть суттєво впливати на глобальну ситуацію. Їх можна охарактеризувати як «міні-середні держави» — це країни з обмеженою загальною міццю, але з реальними важелями впливу в кількох ключових сферах: енергетиці, транспортних маршрутах, регіональній безпеці, посередництві, фінансах, технологіях, географії або ж у доступі до гравців, до яких великим державам важко дотягнутися. Головне тут — не просто володіти однією з цих переваг, а вміти нею філігранно скористатися.
Дипломатичні козирі: Катар та Оман
Катар та Оман — це класичні дипломатичні «міні-середні держави». Катар перетворив свої газові багатства, фінансові ресурси та доступ до важкодоступних політичних гравців на надзвичайно потужну дипломатичну роль, що виходить далеко за межі його географічних розмірів. Оман, зі свого боку, робить ставку на непублічність, стратегічне розташування та здатність зберігати відкритими канали зв'язку між затятими супротивниками. Для обох країн посередництво — це не просто дипломатична функція, а потужне джерело впливу.
Географія як зброя: Азербайджан, Казахстан та Узбекистан
Азербайджан, Казахстан та Узбекистан тримають у своїх руках серйозні важелі впливу, коли йдеться про географію та інфраструктуру. Азербайджан експортує енергоносії, розташовується на перетині торговельних маршрутів між Сходом і Заходом та має значну політичну й безпекову вагу на Південному Кавказі. Нафта, уран та унікальне розташування Казахстану між Росією і Китаєм забезпечують йому вплив, що поширюється далеко за межі регіону. Демографічна вага Узбекистану як найбільш густонаселеної країни Центральної Азії та його центральне розташування дають йому дедалі більше переваг у регіональній торгівлі та дипломатії.
Яскравим прикладом того, як це працює на практиці, є Середній коридор. Азербайджан і Казахстан відіграють центральну роль у цьому маршруті з Азії до Європи, тоді як Узбекистан активно зміцнює свої зв'язки з цим логістичним шляхом. Ця трійка також розбудовує каспійський коридор зеленої енергетики, який зможе транспортувати відновлювану електроенергію з Центральної Азії через Азербайджан, з'єднуючись із запланованим чорноморським підводним кабелем до Європи.
Багатовекторність замість ексклюзивних союзів
Попри це, дискусії про Південний Кавказ та Центральну Азію досі надто часто зводяться до примітивного протистояння між Росією, Китаєм та Заходом. Такий підхід абсолютно не враховує реальних механізмів роботи багатьох країн регіону. Азербайджан, Казахстан та Узбекистан підтримують відносини одразу в кількох напрямках, оскільки географія, торгівля та питання безпеки роблять будь-яку одновекторну орієнтацію надто ризикованою.
Саме тому вони співпрацюють з Росією, Китаєм, Туреччиною, ЄС та США, водночас намагаючись зберегти простір для маневру між ними. Катар та Оман мають тісні безпекові зв'язки з Вашингтоном, але тримають відкритими канали комунікації з супротивниками США — це дозволяє їм успішно протистояти тиску з будь-якого боку.
Показовий випадок стався у грудні 2024 року, коли російська протиповітряна оборона збила пасажирський літак авіакомпанії Azerbaijan Airlines. Реакція Баку була незвично жорсткою, враховуючи дисбаланс сил. Азербайджан почав вимагати, щоб Москва взяла на себе відповідальність, покарала винних і виплатила компенсацію, зберігши при цьому ширші двосторонні відносини неушкодженими. Згодом Росія визнала провину своєї ППО в авіакатастрофі та погодилася виплатити компенсацію.
Незамінні гвинтики нового світового порядку
Вплив «міні-середніх держав» досягає свого піку тоді, коли інші гостро потребують того, що вони контролюють. Азербайджанські нафта і газ набувають значно більшої ваги, коли покупці активно шукають альтернативні джерела постачання. Середній коридор неабияк виграв від перебоїв у торгівлі через Росію, проте уряди країн, розташованих уздовж маршруту, чудово розуміють: якщо західний бізнес відновить роботу з РФ, частина вантажопотоку може знову зміститися на північ.
Для Катару та Оману посередництво стає безцінним саме тоді, коли сторони конфлікту припиняють прямі переговори. Ці країни не диктуватимуть умови наступного міжнародного порядку. Але ті, хто прагне його формувати, часто залежатимуть від їхніх маршрутів, ресурсів чи дипломатичного доступу. Великим державам буде вкрай важко досягти успіху без їхньої співпраці.
Джерело — FT
