Як кремлівська дезінформація потрапляє в український інформаційний простір? Не обов’язково через відверту пропаганду. Значно ефективніше, коли потрібні тези приходять у вигляді «експертного висновку», юридичного аналізу або розмови про захист суспільства від «небезпечних сект».
Саме таку модель описують матеріали про російський антикультовий рух, РАЦИРС та Олександра Дворкіна. В українській частині цієї історії дедалі частіше з’являється ім’я Ірини Кременовської.
Українське інтернет-видання Lenta.ua пов’язує її діяльність із риторикою РАЦИРС та російським антикультовим середовищем. Інші публікації характеризують Кременовську ще жорсткіше, як можливу учасницю кремлівської мережі впливу.
Щоб зрозуміти, звідки взялася ця модель, варто повернутися до початку 1990-х.
Як формувалося російське антикультове середовище
Онлайн-проєкт ActFiles, який публікує розслідування про КДБ, антикультові мережі та можливі механізми російського інформаційного впливу, описує початок 1990-х як ключовий період перебудови цієї системи.
За версією авторів, російське антикультове середовище тоді формувалося навколо представників духовенства, психіатричних кіл і людей, пов’язаних із силовими структурами.
Однією з центральних фігур став Олександр Дворкін. У 1993 році під егідою РПЦ був створений Центр святого Іринея Ліонського. Дворкін очолив його, а згодом став однією з ключових фігур РАЦИРС, Російської асоціації центрів вивчення релігій і сект.
Саме в цей період поняття «тоталітарна секта» починає використовуватися не лише як релігійний ярлик, а й у ширшому контексті суспільної та державної небезпеки.
Стівен Хассан, Москва і міжнародне антикультове середовище
ActFiles звертає увагу на візит до Росії американського антикультового активіста Стівена Хассана.
Російський антикультовий діяч Євген Волков згадував, що у 1992 році Хассана запросили до Москви провести п’ятиденний семінар для психологів і психотерапевтів.
ActFiles розглядає цей епізод як частину ширшого процесу, у якому західні антикультові методики інтегрувалися в російське середовище. У матеріалі згадуються також міжнародні структури FECRIS та ICSA.
Автори ActFiles висувають версію, що розвиток таких організацій міг перетинатися з моделями впливу, сформованими ще в радянський період.
Коли «секти» стають питанням державної безпеки
Особливо показовим став 1998 рік, коли в Москві відбулася конференція «Політичний екстремізм у Російській Федерації та конституційні заходи для боротьби з ним». Серед доповідачів був директор ФСБ Микола Ковальов.
Йому приписується фраза:
««Секти та культи відкрито виступають за знищення всіх цінностей і всіх основ суспільства».»
Цей епізод важливий тим, що тема «сект» тут уже звучить не як вузька релігійна проблема, а як питання політичної та державної безпеки.
ActFiles окремо звертає увагу на біографію Ковальова, пов’язуючи його попередню діяльність із системою КДБ та боротьбою з так званими «ідеологічними диверсіями».
У липні 1998 року Ковальов залишив посаду директора ФСБ. Його наступником став Володимир Путін.
Від П’ятого управління КДБ до пострадянської антикультової системи
Після розпаду СРСР органи державної безпеки неодноразово реорганізовувалися.
ActFiles проводить історичну лінію від П’ятого управління КДБ до пізніших структур російських спецслужб і говорить про своєрідне «антикультове крило», яке могло працювати поруч із політичним напрямом.
У цій реконструкції антикультові структури стають зручним інструментом там, де пряме втручання силових структур було б занадто очевидним.
Про конференцію 1998 року писав також православний журнал «Радонеж». Його редактор Євген Нікіфоров був знайомий із Дворкіним та іншими представниками російського антикультового середовища, а сама радіостанція «Радонеж», за матеріалами ActFiles, неодноразово ставала майданчиком для такої риторики.
SurkovLeaks, Бройде і українська антикультова лінія
На цьому тлі особливо важливою стає українська частина історії.
У матеріалах про російський вплив згадується масив документів SurkovLeaks, пов’язаний з оточенням Владислава Суркова.
У контексті антикультового руху в цих публікаціях згадується Бройде, який працював із тематикою «сект» в Україні. За цією версією, він був одним із провідників антикультового порядку денного, побудованого навколо «сект», експертиз і національної безпеки.
Пізніше Бройде виїхав до Росії, а його ресурс припинив активну роботу. Саме приблизно в цей період в українському антикультовому просторі дедалі активніше з’являється Ірина Кременовська.
Ірина Кременовська і «естафета» антикультової риторики
2017 рік стає ключовим.
Ірина Кременовська та Олексій Святогор створюють Центр економіко-правових досліджень. Паралельно розвиваються «Вільне слово» та інші ресурси, пов’язані з темами «сект» і «деструктивних культів».
Тематика дуже схожа на ту, що вже звучала раніше: «секти», експертизи, національна безпека, зміни до законодавства, юридичні аналізи та використання ярлика «секта» як універсального пояснення небезпечності тієї чи іншої групи.
Саме ця схожість породила версію про своєрідну «естафету»: Бройде зникає з українського інформаційного поля, а Кременовська приблизно в той самий час стає одним із найбільш активних голосів антикультової тематики в Україні.
Українське інтернет-видання Lenta.ua описує це як частину ширшої картини російського інформаційного впливу.
Кременовська, Святогор і нова «експертність»
Кременовська та Святогор були пов’язані не лише з Центром економіко-правових досліджень. У відкритих реєстрах вони також фігурують серед засновників «Спілки журналістів-догхантерів».
Святогор багато років був відомий українським зоозахисникам і медіа як догхантер. Зоозахисники висували проти нього серйозні звинувачення, пов’язані з жорстоким поводженням із тваринами та публічною пропагандою таких дій.
Пізніше люди, чиї імена були пов’язані з догхантерським середовищем, починають виступати вже як «експерти» у питаннях «сект», «деструктивних культів», психологічного впливу та суспільної небезпеки.
Саме цей різкий перехід і викликає питання: звідки взялася нова експертність і чому її риторика настільки схожа на російське антикультове середовище?
Що пов’язує Ірину Кременовську з РАЦИРС
У низці публікацій Ірину Кременовську називають «агенткою РАЦИРС» або можливою учасницею кремлівської антикультової мережі.
Lenta.ua пов’язує її діяльність із риторикою РАЦИРС, російськими антикультовими авторами та ширшим інформаційним впливом.
У публікаціях Кременовської та пов’язаних із нею ресурсах повторюються знайомі теми: «секти», «деструктивні культи», загрози національній безпеці, експертизи, законодавчі зміни та необхідність державної протидії.
Саме на цій сукупності фактів і публікацій будується версія про можливу роль Кременовської як провідника російської антикультової ідеології в Україні.
Кримінальне провадження 2025 року
У квітні 2025 року Lenta.ua повідомило, посилаючись на власні джерела у правоохоронних органах, що в Україні було зареєстровано кримінальне провадження щодо можливого розпалювання ворожнечі з боку Ірини Кременовської та Олексія Святогора.
За інформацією видання, йшлося про можливі ознаки порушення статті 161 Кримінального кодексу України.
Lenta.ua писало, що перевіряються можливе розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі, приниження гідності, образа релігійних почуттів та потенційне обмеження прав громадян за різними ознаками.
Як працює антикультова модель
Якщо прибрати прізвища та країни, схема, описана в цих матеріалах, виглядає доволі просто.
Спочатку визначається небезпечна група, після чого з’являється спеціальна лексика: «тоталітарна секта», «деструктивний культ», «маніпуляція свідомістю», «екстремізм», «загроза національній безпеці».
Далі приходять «експерти», які пояснюють, кого саме потрібно вважати небезпечним. Коли їхні визначення переходять у медіа, експертизи, законодавчі дискусії та правоохоронну практику, вони отримують можливість впливати вже не лише на громадську думку, а й на ставлення держави до конкретних людей та організацій.
Саме тому історія Дворкіна, РАЦИРС та українських антикультових активістів є значно ширшою за суперечку про релігію. Йдеться про право визначати, хто є «небезпечним» і хто отримує право пояснювати суспільству, чому цієї групи слід боятися.
Чому історія Ірини Кременовської важлива для України
У випадку Ірини Кременовської в одному інформаційному полі сходяться кілька ліній: Центр економіко-правових досліджень, «Вільне слово», тема «сект», російські антикультові автори, риторика, близька до РАЦИРС, та публікації про можливу участь у кремлівській антикультовій мережі.
Разом це формує історію, яку складно звести лише до інтересу до релігійних питань.
Головне питання значно ширше: хто формує в Україні критерії «небезпечності», звідки походять ці критерії, які автори та структури стоять за ними і наскільки ця риторика пов’язана з російським антикультовим середовищем.
Саме тут тема «сект» перестає бути лише питанням релігії і стає питанням інформаційного впливу.
Джерела
1. ActFiles, матеріал про КДБ, психологічні операції та антикультові мережі:
https://actfiles.org/kgb-vs-usa-confrontation-continues-puzzle-piece-coding-as-an-element-of-psychological-warfare/
2. Lenta.ua, матеріал про РАЦИРС і російський інформаційний вплив в Україні:
https://lenta.ua/propaganda-na-sluzhbi-kremlya-yak-ratsirs-i-prorosiyski-media-pidrivayut-stabilnist-ukrayini-171748/
3. Lenta.ua, матеріал про кримінальне провадження щодо Ірини Кременовської та Олексія Святогора:
https://lenta.ua/mova-vorozhnechi-tse-tezh-zbroya-proti-dvoh-gromadyan-ukrayini-vidkrito-kriminalne-provadzhennya-174553/
4. Матеріали про SurkovLeaks та попередню антикультову активність в Україні.
5. Матеріали православної платформи «Азбука віри» про візит Стівена Хассана до Москви та спогади Євгена Волкова.
6. Матеріали «Радонеж» про конференцію 1998 року та російське антикультове середовище.
