У 1928 році на світ з’явилося, певне, найвідоміше оповідання Говарда Філіпса Лавкрафта — «Поклик Ктулху», яке без применшень можна назвати одним із найважливіших творів химерної прози. Ідея твору з’явилася на кілька років раніше за його публікацію: у щоденникових записах Лавкрафта можна зустріти нотатку за 1925 рік, у якій він пише, що продумав сюжет цієї історії. Нам же, сучасним читачам, фабула твору добре відома: оповідач ділиться своєю оповіддю про те, як у знайдених реліквіях свого померлого двоюрідного діда він наштовхується на загадкові папери й барельєфну скульптуру моторошної істоти, після чого намагається розплутати клубок, який би привів до суті спадку його родича, а саме до викриття правди, що ж то за чудовисько зображено на барельєфі.
«Поклик Ктулху» можна назвати «покращеною» версією одного з його ранніх оповідань, «Даґона», зокрема через згадки дивного підводного монстра, натяк на позаземну цивілізацію, а також землетрус, який, до речі, і справді струсонув Нью-Йорк у той період, який Лавкрафт описує у себе в творі. Серед творів-«натхненників» «Поклику Ктулху» літературознавець С. Т. Джоші називає «Горля» Ґі де Мопассана та «Місячну заплаву» Абрагама Мерріта, а також вплив теософської течії як такої.
Відправивши «Поклик Ктулху» до редакції Weird Tales, Лавкрафт зіштовхнувся з відмовою Фарнсворта Райта, який фактично ніяк не пояснив своє рішення, окрім як зауваженням, що твір є надто затягнутим. Так би оповідання, можливо, й пролежало в шухляді, якби не хороший друг та майбутній видавець Лавкрафта, Дональд Вондрі, який приїхав до Фарнсворта в офіс. До того Лавкрафт добре відгукнувся про твори Вондрі Райту, унаслідок чого, найімовірніше, ті все ж були опубліковані після відмови, тож Дональд, вирішивши «віддячити» Говарду, також пригадав Райту про відхилене оповідання друга. Згідно зі спогадів Вондрі, він почав розповідати Райту, буцімто Лавкрафт, із якихось незрозумілих причин, оминає відправлення «Поклику Ктулху» у Weird Tales, і планує віддати перероблене оповідання до якогось іншого журналу. Фарнсворт рознервувався, що хтось може забрати його автора, і написав Лавкрафту, аби той повторно надіслав йому історію, зрештою прийнявши її.
Ось так от, через банальну вдячність, «Поклику Ктулху» все ж вдалося вийти за межі рукопису до масового читача. За це й дякуємо Вондрі, адже без нього не було би й славнозвісних творів про міфи Ктулху різної кількості та якості, які розповсюджували й розповсюджують надалі Говардову філософію творчості.
