Пролог, в якому все рипить і прокидаються тіні
Світло гасової лампи, тьмяне і непевне, не могло розігнати пітьму. Натомість воно оживило тіні, що тепер хазяйнували в будинку. Сірі, напівпрозорі, легкі, важкі, чорнильно-чорні. Вони переплітались химерними візерунками, повторювали обриси дерев, що росли за сліпими вікнами, видовжувалися, ніби намагаючись дотягнутись покрученими гілками-руками та схопити.
Р-рип, р-рип.
Стара долівка скрипіла під ногами. Звук кожного кроку відлунням відбивався від стін, змішувався з тінями.
Р-рип, р-рип.
Напевно вже не варто ховатись. І звуки, і тіні вже давно його викрили.
— Агов, є тут хто? — крикнув Гоббс у порожнечу будинку.
…хто? …хто? — звідусіль повторила луна.
— Це поліція! Інспектор Гоббс.
Гоббс… Гоббс…
— Виходьте з піднятими руками й ніхто не постраждає!
…страждає …страждає…
Липкий піт рясно вкривав чоло і шию інспектора. Стікав цівками за комірець сорочки. Незграбним рухом дістав носовичка і витер спітніле обличчя та потилицю. Відчув щокою легкий подих вітерця, але не встиг вдихнути його свіжість, як від раптового «БАБАХ!» сильно прикусив собі язика.
Двері з гучним лязкотом зачинилися.
Світло лампи потьмяніло, а тіні набули об’єму і чорноти.
Гоббс зробив декілька кроків у напрямку дверей.
Р-рип. Р-рип.
Він не міг зрозуміти з якого боку долинає звук. Вже не був певен, що чує лише свої кроки.
Двері виявились зачиненими.
Важке дихання змішувалось з тінями і тонуло у в’язкій пітьмі. Серце, як навіжене, калатало у грудях.
Він був тут — хижак, монстр. Гоббс готовий був закластися на свою душу. Але чи сам?
Лампа давала світло лише на відстані витягнутої руки. Тіні у божевільному танку крутились перед очима, все більше збиваючи з пантелику. Кроки й відлуння звідусіль зводили з розуму.
Щоб бачити темряву, очі не потрібні.
Слова Марі гострою голкою вп’ялися у мозок. Вона казала, що це важливо.
Він завмер і заплющив очі.
Тепер, коли тіні більше не відволікали його, Гоббс зміг розчути звуки кроків. Чужих кроків.
Другий поверх. Кроки обережні й повільні. Він намагається пересуватися тихо, але старий будинок зраджує і його.
Щоб бачити темряву, очі не потрібні.
«Мабуть, ти мала рацію, Марі», — пробурмотів інспектор, гасячи лампу.
