Радіо шуми
Огляд болотяної культурки-мультурки для поціновувачів
Хто ж такий едічка лімонов? Не багато знайдеться знавців його “творчості”. До того ж треба бути дуже специфічним поціновувачем і споживачем художнього, щоби розрізнити та зарахувати ці творчі здобутки лімонова до скарбів людського надбання? Чому? Він такий не цікавий? В принципі він нікому не цікавий, окрім самих орків (він правда й їм не дуже цікавий, якщо чесно)
Саме тому кіно про нього зняв не хтось інший, а “видатний” орк-режисер кирило серебреніков, цей вигнанець і талановитий представник болотяної загадкової культури (яку ніхто не бачив, не знає що це, але дуже поважає серед “творчої інтелігенції” Заходу, в якої або чоловік або жінка, або вони обидва — представники, чи продовжувачі болотяного роду)
Це саме той режисер, якого спіймали на обміні безготівкових грошей, виділених з їхнього бюджету на театральну постанову, на кримінальну, незадекларовану готівку, та й ще так, що йому довелось, як “дисиденту-обнальщику” тікати за кордон подалі від слідства, суду та домашнього арешту
Добре, що він хоч по дорозі до Європів, відчуваючи фінансові проблеми (вони завжди їх відчувають, бо їм завжди здається, що вони коштують більше, ніж в них є) не рубонув сокирою яку-небудь стареньку німкеню-пенсіонерку, за старою ординською традицією, як отой його болотяний літературний родич-”хфілософ” зі “злочину і покарання”
Фільм він назвав “лімонов. Балада про едічку”. І це — зрозуміло. Але не зрозуміло на хрена цей фільм знятий англійською. Це ж не для болотяних мешканців. Вони ж навіть свій суржик не завжди розуміють, а тут мова Шекспіра, почасти з рота носіїв мови, ще й про таку “неординарну” особистість — художника-більшовика. Ні, не так — бевзя, який став нью більшовиком, тому що не спромігся стати ані художником, ані більшовиком
Створивши “партію” яка зрозуміло називалася Another Russia (взагалі інша) так ще й не була зареєстрована, як партія, мабуть через ті ж причини — не спромоглися. Але головне, що головним в ній був наш едічка
