Цього місяця я виконувала завдання з прочитанням книги, яка має екранізацію. Як виявилося з таких у мене лише “Орландо” Вірджинії Вулф. Давно вже руки не доходили до класики. Зразу кажу, що хоча я оцінила її на 3/5, вона мені сподобалася. Це класика, тому мені важко читати книги у яких діалог лише один на 3 сторінки, а далі лише описи чогось.
Авторка розповідає нам історію молодого англійського дворянина, який засинає чоловіком, а прокидається жінкою. З часом Орландо помічає, що він тепер не лише живе в тілі жінки, а й зовсім не старіє. Якихось визначних подій чи непередбачуваних сюжетних поворотів книга немає, натомість нам розповідають думки Орландо щодо перевтілення. Наскільки нормальним є те, що його чоловічому мозку в жіночому тілі подобаються особи обох статей? Було багато речень, які наштовхували на роздуми. Читаючи я звертала увагу на те, як авторка описувала зміни в поведінці та світосприйнятті персонажа залежно від того, яке століття на дворі. Наприклад одне століття було сповнене сірості, цензури й заборон, а інше описувало прагнення поглибити знання про світ та рішення, які у ньому приймаються. В порівнянні з нечисленними класичними творами, які я читала “Орландо” хоча б було обґрунтовано зрозумілим, а не абсурдно заплутаним.