Кожні двадцять років із приходом Червоного місяця у віддаленому місті Ільвернат сім родів обирають героїв для участі у смертельному турнірі, де переможець отримує контроль над таємним джерелом високої магії — найпотужнішим ресурсом у світі.
Але цього разу все інакше. Скандальне розслідування турніру зірвало завісу із таємниць, надавши новим героям ключ до стратегій, слабкостей і секретів їхніх суперників. Тепер перед ними постав складний вибір: прийняти долю або ж переписати власну історію. Але умови незмінні: історія має бути написана кров'ю.
Книжка «Всі ми лиходії. Книга 1», що незабаром вийде у видавництві Лабораторія, — це захопливе фентезі про боротьбу, зраду і сміливість переписати власну долю.
— Алістере, Гендрі, сядьте біля мене, — наказала бабця.
Брати перезирнулися і неохоче опустилися на канапу обабіч неї. Маріанна ніжно стиснула руку Гендрі й обкинула Алістера суворим оком.
— Перед вами власники усіх чарокрамниць у місті. Оскільки ви обидва маєте право представляти наш рід на турнірі, вони прийшли продемонструвати вам свої товари.
Судячи з переляканих виразів облич, майстри заклинань і проклять вважали себе радше заручниками, ніж гостями. Алістер пильно роздивлявся кожного. Більшість представляла відомі ремісничі династії: темношкіра жінка з елегантною зачіскою з десятків тоненьких косиць, блідий літній чоловік із моноклем, хлопець із надміру підведеними очима.
У кутку стояла жінка в коричневому брючному костюмі. Вона спостерігала за сценою з неприхованою зневагою.
— А це агентка Ю, — представила її бабуся. — Вона приходила до нас торік, пригадуєте?
Алістер пам’ятав її. Агентка Ю працювала на уряд, у якомусь військовому чи безпековому департаменті чи щось таке. Вона очолювала команду спецпризначенців, що торік мало не вибили двері маєтку після публікації «Традиції трагедії», завдяки якій усі дізналися про те, що родина Лоу контролює найнебезпечнішу магію у світі. Маріанна Лоу спершу злякалася. Упродовж восьмисот років переможці турніру сумлінно виконували свої таємні обов’язки, витрачаючи високу магію у тому числі на те, щоб заплутати спогади містян, які не брали безпосередньої участі в змаганні, аби про нього не довідалися сторонні. Це дозволяло запобігти таким-от наслідкам.
Уряд вирішив їх не чіпати — поки що, але ситуація може змінитися, якщо Маріанна повернеться до своїх драконівських методів залякування. Лиходійство у наш час вимагає вміння підтримувати хистку рівновагу.
Особисто Алістера мучило питання, чи прочитала агентка Ю його щоденник. Він досі здригався, пригадуючи, як працівник органів витяг той з шухляди з білизною і конфіскував як потенційний речовий доказ. Чи знає пані Ю про його хтиві фантазії, у яких фігурував негативний персонаж дитячого мультика на ім’я Мантикора?
Утім, коли погляд агентки зупинився на Алістері, її вираз обличчя був цілком серйозний.
— Не звертайте на мене уваги, — сказала вона. — Я тут лише як спостерігачка за турніром.
Не звертати уваги на присутність чиновниці Маріанна очевидно не могла, але вона втамувала роздратування і повернулася до майстрів проклять і заклинань. Ті по черзі клали на журнальний столик коробочки у святковій обгортці, наче це були подарунки з нагоди весілля Алістера.
— Це найкращі захисні чари від магазину «Імперія заклинань Ейлшир», — холодно мовила жінка з косицями.— «Шолом воїна» зупиняє прокляття до дев’ятого класу включно, — Алістер сумнівався, що хоч один із учасників турніру спроможний на щось вище сьомого, — а «Розділова імла» знижує ефективність прокляття вдвічі. «У тилу ворога» позбавляє супротивників змоги виявити заклинателя за допомогою будь-яких органів чуття, крім очей, — Алістер мимоволі посміхнувся, уявивши, як хтось намагається виявити його за допомогою язика, і йому не вдається.
— Я приніс колекцію своїх улюблених проклять, — вступив хлопець із підведеними очима, що мав знуджений вигляд навіть тут, у лігві чудовиськ. — «Пекельний шлейф» перетворить на попіл усе в радіусі дев’яти метрів. Пакет «Підступних пасток» дозволяє наставити смертельно небезпечних пасток, які неуважний ворог нізащо не помітить.
Коли черговий майстер завершував свою презентацію, Маріанна жестом показувала на столик, мовляв, несіть своє причандалля сюди. Як і обіцяла, агентка Ю мовчки спостерігала за процесом.
— Набір заклинань для виживання, — оголосив чоловік у моноклі. — Зокрема базові чари для очищення води, поповнення запасів їжі, зцілення…
— Вам належать найбільші магазини заклинань у місті, — невдоволено перебила його бабця, — а ви принесли дешеві чари, які можна купити де завгодно без жодних проблем. Де ваші фірмові роботи?
Чаротворець аж побілів, але гордо підняв голову:
— Я спонсоруватиму родину Торберн і вже передав їм свої роботи.
Сьогодні в ранкових газетах опублікували ім’я їхньої обраниці, тож наразі відомі п’ятеро зі «Смертоносної сімки», але Алістер не звернув на нього уваги. Він не збирався запам’ятовувати імена тих, кого незабаром доведеться убити.
— Я не наївна дівчинка, — не витримала Маріанна. — Майже всі ви стали спонсорами інших родин. Я це дозволила лише тому, що ми й без вас упораємося.
— Я не допущу, щоб моїй доньці довелося принижуватися тут перед вами напередодні наступного турніру через вашу високу магію, — в Алістера кров захолола в жилах від слів чаромайстра: з його бабусею ніхто не смів так розмовляти. — Ви не отримаєте нічого поза тим, що я приніс.
Маріанна кинула оком на агентку Ю, а тоді сказала, обережно добираючи слова:
— Протягом двадцяти років родина Лоу використовувала високу магію для того, щоб підтримувати порядок у місті. Від вас і вашої доньки, — тут вона зробила загрозливу паузу, — ми просимо лише невеличку винагороду.
Чаротворець похитнувся. Вирячені очі забігали — від Маріанни до дверей і назад.
Бабця поклала кістляву руку Алістеру на плече й міцно стиснула.
Хлопець увесь закляк.
— Якщо нападе, — прошепотіла, — бий у відповідь.
Кілька секунд у кімнаті панувала напружена тиша. Усі дивилися на Алістера так, наче почули, що Маріанна йому сказала. Мати, дядько та кузина просто чекали, що буде далі. Гендрі ледь помітно похитав головою, але втрутитися не наважився. Решта переляканих чаромайстрів відступила в бік виходу.
У родині Лоу дітям читали казки не для того, щоб навчити їх перемагати монстрів, а для того, щоб діти самі стали монстрами.
Засяяв один з багатьох перснів на пальцях чаротворця, і за мить кілок з білого світла полетів просто в серце Маріанні.
Агентка Ю похопилася надто пізно — на відміну від Алістера та його бабусі.
Та клацнула пальцями, і канапу оточив захисний панцир «Акулячої шкіри», випромінюючи насичене червоне сяйво високої магії. Кілок розсипався блискучим пилом по підлозі.
Наступної миті Алістер зосередився на своєму персні й прикликав прокляття, яке нещодавно змайстрував. Бабуся ним пишатиметься.
Чаромайстер зашпортнувся, але був готовий до удару у відповідь. Від його захисного закляття задрижав увесь будинок, задзвеніли люстри, затарабанили об стіни портрети. Щит, яким чоловік оточив себе, запалахкотів нестерпно яскравим світлом. Алістер украй рідко бачив такі потужні заклинання. Десятий клас.
Якби чого чарокамінь повнився низовою магію, то «Біда винороба» мала б клас шостий, не більше, але висока магія робила будь-які чари вдвічі сильнішими.
Прокляття вирвалося з персня Алістера згубною червоною хмарою і хутко розповзлося по кімнаті. Решта чаромайстрів або поховалася за щитами, або втекла подалі.
Треба віддати йому належне: той, хто наважився кинути виклик бабці Маріанні, навіть не скрикнув, коли прокляття пробило його захист, мов папір.
Його біла шкіра почервоніла, як витримане вино. Білки пішли зморшками, а тоді очі просто скоцюрбилися, як гнилі яблука. Руки та ноги розпухли, і він позривав персні, що поздавлювали набряклі пальці, — ті з глухим дзенькотом попадали на кам’яну підлогу.
З мить чоловік мовчки хитався, неначе от-от зомліє, а тоді усе його тіло задрижало від кашлю — і назовні полилася дивна фіолетова рідина. Відтак вона зацебеніла йому з очей і вух, і потекла рікою по шиї. Він увесь всихався,втрачаючи соки, але попри страшні муки таки зміг підняти голову й подивитися в очі Алістеру. Те, що залишилося в його очницях, нагадувало персикові кісточки.
Алістер роззявив рота. Хай з високою магією, але він робив просто прокляття похмілля. Воно б нізащо не спромоглося на… таке.
Більше інформації про книжку — на сайті laboratory.ua
