Є одна деталь у розслідуванні про російську мережу впливу, яка не виходить у мене з голови.
Чим більше я про неї думаю, тим більше запитань виникає.
Під час війни Україна потребує підтримки світу.
Нам потрібні союзники.
Нам потрібна міжнародна увага.
Нам потрібні люди, які готові говорити про Україну в Європі, Америці та інших країнах.
Здавалося б, це очевидно.
Тоді чому деякі громадські ініціативи, які роками розповідають світу про Україну, раптом стають об'єктами інформаційних атак?
Саме це питання виникло у мене після прочитання розслідування на «Друкарні».
Автори наводять дуже важливий висновок:
«Антикультова мережа — не маргінальна група "борців із сектами", а інфраструктура загрози. Вона розпалює ворожнечу, роздроблює суспільство, підриває довіру до демократичних інститутів, втручається у сферу свободи совісті, відволікає правоохоронців і послаблює громадянські ініціативи, які підтримують Україну»
Мене особливо зачепили останні слова.
«Послаблює громадянські ініціативи, які підтримують Україну».
Не опозицію.
Не проросійські рухи.
Не агентуру.
Саме громадянські ініціативи.
І тут починаєш дивитися на ситуацію зовсім по-іншому.
Якщо певна організація проводить міжнародні конференції.
Якщо вона залучає іноземних політиків.
Якщо вона допомагає формувати позитивний образ України у світі.
Якщо вона привертає увагу до російської агресії.
То хто виграє від її дискредитації?
Україна?
Очевидно, ні.
Тоді хто?
У розслідуванні є ще одна дуже важлива думка.
Автори пишуть:
«Через клеймо "секта" створюється образ внутрішнього ворога, сіються нетерпимість і розкол у суспільстві»
І тут я зрозуміла одну річ.
Можливо, головна мета таких кампаній навіть не в тому, щоб когось заборонити.
Можливо, їхня головна мета — змусити нас перестати довіряти одне одному.
Змусити нас підозрювати.
Змусити нас сваритися.
Змусити нас витрачати сили на внутрішні конфлікти.
Бо поки ми сперечаємося між собою, хтось інший отримує перевагу.
Мені здається, що це один із найнебезпечніших видів впливу.
Він не використовує ракети.
Не використовує танки.
Не використовує військову форму.
Він використовує сумніви.
Підозри.
Страх.
Ярлики.
І поступово руйнує довіру між людьми.
Саме тому сьогодні Україні потрібні не лише сильна армія та сучасна зброя.
Нам потрібна сильна громадянська спільнота.
Потрібні незалежні журналісти.
Потрібні волонтери.
Потрібні міжнародні контакти.
Потрібні люди, які можуть розповідати світу правду про Україну.
І коли ми бачимо чергову кампанію проти когось, варто поставити просте питання:
Кому це вигідно?
Не емоційно.
Не поспіхом.
А чесно.
Тому що інколи відповідь може виявитися набагато важливішою за самі звинувачення.
Сьогодні Україна воює не лише за території.
Вона воює за довіру.
За свободу.
За право громадян об'єднуватися навколо спільних цінностей.
І саме тому так важливо берегти тих, хто будує мости між Україною та світом, а не руйнувати їх під впливом страху, чуток або нав'язаних ярликів.
Джерело:
https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy
