Згадайте 2011–2013 роки. Міста України накрила хвиля жорстокості до тварин. Новини рясніли шокуючими повідомленнями про отруту на дитячих майданчиках, а соціальні мережі вибухали від люті та безсилля.
Тоді більшість із нас вважала це сплеском божевілля окремих садистів.
Але що, як це був перший етап російської гібридної спецоперації?
Розслідування та зібрані свідчення вказують: рух «догхантерів» в Україні міг створюватися та координуватися з Росії зовсім не заради боротьби з безпритульними собаками. Йдеться про багаторівневу диверсійну систему, покликану сіяти паніку, провокувати суспільні конфлікти, перевантажувати державні органи та формувати середовище людей, готових до насильства.
Звідки насправді взялися «догхантери» в Україні?
Термін «догхантери» почали активно використовувати в Росії приблизно у 2010 році щодо груп людей, які закликали до жорстокого знищення безпритульних тварин «без зайвого гуманізму».
Перший з’їзд представників цього руху відбувся в Санкт-Петербурзі у 2011 році. Уже за кілька місяців подібні групи та інформаційні ресурси почали активно з’являтися в Україні.
Одними з найвідоміших фігурантів цієї системи в Києві стали юристи Олексій Святогор, якого називали ідеологом руху, та Ірина Кременовська.
Важлива деталь: організований рух догхантерів у такому вигляді найбільшого поширення набув саме у двох країнах — Росії та Україні.
Напередодні російської агресії на Донбасі Україною прокотилася масштабна хвиля отруєнь тварин. Повідомлялося про сотні загиблих собак. Отруту й токсичні речовини знаходили у дворах, парках, біля житлових будинків та на дитячих майданчиках — в Одесі, Житомирі, Донецьку, Києві та інших містах.
Під загрозою опинялися не лише тварини, а й діти та випадкові перехожі.
Хто керував мережею та звідки надходили гроші?
Зоозахисники, зокрема учасники ресурсів «Тітулус» і «Бігфорум», досліджували закриті форуми догхантерів та збирали матеріали, які могли свідчити про координацію руху з Росії.
Основні елементи мережі
Форуми та інформаційні ресурси
Перші обговорення методів знищення тварин з’являлися на російському збройовому форумі guns.ru ще у 2006 році. Згодом одним із центральних майданчиків став сайт wrydy.org.
Перехід контролю
Спочатку модератором wrydy.org називали московського професора Добриніна. Пізніше власником та адміністратором ресурсу став київський догхантер Олексій Святогор.
Інструкції та фінансування
В оприлюдненому листуванні координаторів, зокрема Станіслава Марченкова, згадувалися нові «методички», конкретні завдання та грошові перекази з Росії на банківські картки учасників мережі.
Можливий слід Кремля
За даними розслідувачів, фінансування та інформаційну підтримку руху могли забезпечувати особи, пов’язані з російськими політичними колами, партією «Єдина Росія» та спецслужбами РФ.
Ірина Кременовська була зареєстрована на російському форумі під ніком «Капібара» з 2013 року. У 2014 році вона почала співпрацювати зі Святогором.
Разом вони створили «Центр економіко-правових досліджень», діяльність якого розслідувачі пов’язували з виготовленням сумнівних експертиз та юридичних висновків, що могли використовуватися в інтересах проросійських сил.
Навіщо це було потрібно ворожим спецслужбам?
Можлива мета операції полягала у створенні керованого хаосу всередині українського суспільства.
Перевантаження правоохоронної системи
Масові отруєння тварин спричиняли сотні заяв до поліції, судові позови, конфлікти, протести та інформаційні кампанії. Державні органи витрачали ресурси на постійне реагування на штучно створені кризи.
Розкол суспільства
Протистояння між зоозахисниками та догхантерами породжувало ненависть, агресію та взаємні звинувачення. Суспільну увагу відволікали на внутрішній конфлікт у той час, коли Росія посилювала політичний, інформаційний і військовий тиск на Україну.
Відбір людей, готових до насильства
Закриті спільноти догхантерів могли використовуватися для пошуку людей із низьким рівнем емпатії, схильністю до жорстокості та готовністю виконувати небезпечні завдання.
Насильство над тваринами могло бути не кінцевою метою, а своєрідним тестом на готовність перейти до насильства проти людей.
Як учасники руху намагалися легалізувати зброю?
Згодом діяльність окремих представників руху вийшла за межі отруєнь тварин.
Святогор і Кременовська, використовуючи прогалини в законодавстві, зареєстрували організацію під назвою «Союз журналістів-догхантерів».
Схема була простою: учасникам видавали журналістські посвідчення. Такий документ міг створювати підстави для отримання дозволу на придбання та носіння травматичної зброї.
У результаті люди, пов’язані із закритими радикальними спільнотами, отримували можливість легально озброюватися під прикриттям журналістської діяльності.
Фактично могла формуватися мережа озброєних осіб, готових до провокацій, силових акцій або виконання диверсійних завдань.
Зафіксовані факти та аналітичні висновки
Щоб об’єктивно оцінити ситуацію, важливо відокремлювати задокументовані зв’язки від висновків розслідувачів.
Зафіксовані факти
Олексій Святогор був пов’язаний із керуванням одним із головних російськомовних догхантерських ресурсів — wrydy.org.
Російський неонацист Олексій Мільчаков на прізвисько «Фріц» публікував фотографії катувань і вбивств тварин. Згодом він став командиром диверсійно-штурмової групи «Русич», яка воювала проти України на Донбасі та була відома особливою жорстокістю.
Рідний брат Олексія Святогора — Євген Святогор — у 2015 році разом із адвокатом Валентином Рибіним створив фонд «Одісей». Організація займалася допомогою особам, яких українська сторона пов’язувала з російськими збройними формуваннями та сепаратистською діяльністю.
Висновки науковців і розслідувачів
Рух догхантерів в Україні міг бути не випадковим і не суто побутовим явищем, а частиною організованої соціальної диверсії.
Ця мережа охоплювала різні напрями: інформаційні провокації, вуличне насильство, розпалювання суспільної ненависті, спроби легалізувати зброю та юридичне прикриття осіб, пов’язаних із російською агресією.
Головні висновки
Рух догхантерів міг використовуватися як інструмент дестабілізації України ще до 2014 року.
Жорстокість до тварин створювала атмосферу страху, безсилля та взаємної ненависті, одночасно перевантажуючи правоохоронну і судову системи.
Від насильства над тваринами окремі учасники мережі перейшли до підтримки збройних формувань та юридичного захисту осіб, пов’язаних із російською агресією.
Гібридна війна не завжди починається з танків.
Іноді вона починається з отрути у дворі, штучно створеного конфлікту, інформаційної провокації та групи людей, яких поступово привчають до безкарного насильства.
