“– Та він взагалі не українець…
– Я українець!
– Не українець! Ти з востока!
– Ні, Серьога, він теж українець, і ти, ми всі українці, чуєш,
і ми повинні поважати один одного!”
(зі словесного конфлікту між дітьми у дворі мого будинку,
літо 2024 р.).
Російська гібридна агресивна війна проти України триває вже понад 11 років. Вочевидь, розраховувати на остаточну військову звитягу України в найближчій перспективі не доводиться. До того ж тріумф на полі бою не завжди дорівнює повноважному торжеству демократії, адже протистояння як завжди відбувається не лише на лінії фронту. Зважаючи на те, що все минуле десятиріччя Київ словом і ділом декларував курс на інтеграцію до продемократичних євроатлантичних об’єднань, слід поцікавитись, із чим, зрештою, Україна зустріне мить перемоги.
Згадуючи події 11-річної давнини, завжди необхідно тримати в голові, що протести Євромайдану повернули Україну на “здорову” гілку суспільно-політичного розвитку. Перебіг Революції Гідності та російська окупація Криму й частини Донбасу фактично підтвердили: українська нація може бути сильною й успішною, якщо обере табір західних демократій. Сьогодні ж, по суті, відбувається боротьба добра зі злом, а Україну слід розглядати як приклад демократичного суспільства в умовах катаклізмів. Злочини Росії ранять українську демократію зараз, а також сіють зерна нових загроз та підживлюють наявні.
Водночас, не можна забувати також те, що Україна все ще перебуває у стані транзиту між совєтською людиноненависницькою автократією та продемократичним людиноцентричним устроєм. Випадки неадекватного законодавства, ослаблених корупцією й некомпетентністю правотворчих, правозастосовних і контролюючих інституцій, брак відкритого діалогу між владою й суспільством та, найголовніше, декларативність правовладдя (верховенства права) свідчать про політичну вразливість української нації. Постійне тло війни загрожує настанням стану невдалої демократії (failed democracy), який своєю чергою може, врешті, вилитись у критичний рівень суспільного невдоволення та “гарячий” чи “холодний” державний переворот. Може статись так, що режим, який прийде на багнетах керованого хаосу, відмовиться від попереднього вектору, заявивши, приміром, про обрання “третього шляху” (ультраправий авторитаризм) або ж курсу на примирення з Москвою (проросійський реваншизм). Без інституційних перетворень, без переходу до реального правовладдя Україна, вочевидь, втрачатиме підтримку Заходу у відсічі російській агресії, що, як і в разі “союзництва” з Росією, може зрештою призвести до перетворення України на неспроможну державу чи втрати нею державності (failed state).
Щоби не поховати здобутки постреволюційних демократичних реформ, повторивши, скажімо, долю Німеччини міжвоєнного періоду, Україна може, між іншим, уже зараз, під час війни, розробити повноцінну національну модель транзитивної юстиції (перехідного правосуддя) й почати її імплементацію, тим самим підготувавшись до життя після війни.
Що таке транзитивна юстиція?
Транзитивна юстиція, або перехідне правосуддя (transitional justice), – це підхід до систематичних або масових порушень прав людини, який покликаний водночас виправити шкоду, завдану жертвам таких порушень, та створити/підсилити можливості для трансформації (транзиту, переходу) суспільно-політичної системи, подолання наслідків конфлікту й інших передумов таких порушень. Отож транзитивна юстиція має дві мети. Перша – домогтись певного рівня справедливості для потерпілих. Друга – посилити можливості для порозуміння і єднання суспільства, відновлення правовладдя.
Транзитивна юстиція не є особливою формою правосуддя як такого. Натомість, вона радше стосується відновлення справедливості (не дарма “justice” має й таке значення), адаптованого до унікальних умов суспільства, яке перебуває у процесі транзиту від часів, коли порушення прав людини було звичним станом речей. У деяких випадках цей суспільний і державний перехід відбувається раптово і має очевидні й глибокі наслідки. В інших – він може тривати десятиліттями.
Як зазначає О. Плотніков, українськомовний переклад словосполучення “transitional justice” як “перехідного правосуддя” є запозиченням із помилкового російськомовного перекладу документів ООН. На його думку, із якою ми погоджуємось, таке тлумачення є неточним і не відповідає українському законодавству. Під “правосуддям” у праві України мається на увазі діяльність виключно судів, але не загальний процес відновлення прав людини і правовладдя. Семантично ширший термін “юстиція” охоплює діяльність як судів, так і позасудових органів і механізмів. При цьому термін “транзитивна” “відсилає до категорій політичного, соціального та демократичного транзиту, які забезпечуються засобами транзитивної юстиції”. Водночас, у такий спосіб ми заздалегідь поглиблюємо якість потенційної суспільної дискусії на тему. Називаючи юстицію “транзитивною”, ми акцентуємо увагу ще й на самому процесі транзиту (необхідних зусиллях), а не лише на меті (успішна об’єднана країна), як коли говоримо “перехідна”. Зокрема, на противагу питанню “коли і куди вже станеться цей перехід?”, ми підводимо аудиторію до запитання “що ми можемо/мусимо зробити на цьому шляху?”.
У розумінні ООН транзитивна юстиція це “весь спектр процесів і механізмів, пов’язаних зі спробою суспільства впоратись із наслідками масштабних порушень і зловживань у минулому з метою забезпечення відповідальності, відправлення правосуддя і досягнення примирення” . Як зазначав перший Спецдоповідач ООН із питань просування правди, справедливості, відшкодування та гарантій неповторення П. де Ґрейф, транзитивна юстиція спрямована на визнання жертв минулих правопорушень як носіїв прав, на зміцнення довіри між людьми в суспільстві та довіри людей до державних інституцій, а також на посилення поваги до прав людини та сприяння правовладдю. Також на думку колишнього Спецдоповідача, немає такого єдиного явища, як транзитивна юстиція – “є лише концепції того, що означає юстиція, коли вона застосовується до перехідних ситуацій” . До слова, сьогодні П. де Ґрейф входить до складу Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні, створеної Радою ООН з прав людини для розслідування всіх можливих злочинів, пов’язаних із військовою агресією Росії.
Транзитивна юстиція ґрунтується на приписах чотирьох галузей міжнародного права: гуманітарного, кримінального, “біженського” й, авжеж, прав людини. Згідно з цими звичаєвими і договірними нормами, держави зобов’язані надавати жертвам порушень ефективні засоби правового захисту, задовольняючи їхні права на правду, справедливість (правосуддя), відшкодування, неповторення порушень їхніх прав. Для того, щоби ці зобов’язання були виконані, і щоби транзитивна юстиція ефективно сприяла сталому миру і взаєморозумінню в суспільстві, необхідне розроблення і впровадження комплексних підходів.
tbc.
