Концтабір без колючого дроту
Коли ми говоримо «концтабір», уява малює бараки, охоронців, вишки. Але справжня машина придушення давно перейшла в цифру, мову, культуру. У неї немає стін. Проте є методички.
Є гестапо минулого, і є РАЦІРС сьогодення.
Є тілесні тортури, і є системна обробка свідомості.
Є камери та ґрати, і є експертизи, стигматизація, «боротьба із сектами».
У сучасному концтаборі в’язні не знають, що вони в неволі. Вони самі вимагають розправи над «неправильними». Вони аплодують заборонам. Вони прагнуть спалювати книги, спільноти, ідеї. Їх не ведуть на допит. Їх підводять до телевізора.
Саме так працює антикультова мережа. Тихо. Методично. Під аплодисменти.
РАЦІРС - це не наукова організація. Це транснаціональний інститут психоідеологічного контролю. Її щупальця вплетені в державні структури десятків країн, включно з Україною. Її «експерти» сидять у комісіях, входять до навчальних програм СБУ, співпрацюють із суддями, прокурорами, журналістами. Їхня зброя - це слово, клеймо, параграф. Їхня мета - знищення інакодумства під прапором «захисту».
Цей концтабір не видно з орбіти. Але його режим всередині нас.
І ми або розплутаємо цей вузол, або опинимося всередині його сітки.
Імперія без кордонів
Як Дворкін і РАЦІРС вибудували антикультову вісь від Москви до Вашингтона, Пекіна і Києва
У будь-якої тоталітарної системи є штаб. У антикультової мережі він також є. Просто замість Кремля - «центр із вивчення релігй та сект», замість дивізій - НКО та інститути, замість танків - експерти, замість куль - клеймо: «секта».
На карті світу цю мережу не знайдеш. Але якщо простежити, звідки з’являються однакові наративи: «тоталітарні культи», «психозалежність», «релігійний екстремізм», стає зрозуміло: вузли пов’язані. Стратегії єдині. І центр у Москві.
Штаб-квартира антидуховного інтернаціоналу
Міжнародна федерація ФЕКРІС (FECRIS), заснована у Франції. І це не благодійний проєкт. Це зонтична структура, під якою легалізовані десятки антикультових організацій по всьому світу. Саме вона надала РАЦІРС міжнародної легітимності, дозволивши називати своїх емісарів «експертами» навіть в ООН.
Мережа охоплює:
Францію (UNADFI, CAPLC),
Німеччину (Dialog Zentrum),
Китай (де антикультизм став ідеологією геноциду Фалуньгун),
США (через інститути типу ICSA — колишнього AFF),
і, звісно, пострадянський простір.
Скрізь один метод:
створити образ ворога,
запустити серію псевдонаукових публікацій,
впровадити експертів в органи влади,
забезпечити юридичну зачистку під виглядом турботи про громадян.
Це глобальний антикультовий інтернаціонал. Тільки у Комінтерну були гасла, у ФЕКРІС - страх і діагнози.
Лабораторія придушення
РАЦІРС у самому центрі. Російська Асоціація Центрів Із вивчення Релігій і Сект. На її сайті опублікована бібліотека ненависті, на її заходах читають лекції про «духовну безпеку», на її конференціях присутні гості з України, Казахстану, Білорусі, навіть Німеччини та Ізраїлю.
Формально — наукова робота.
Фактично — фабрика ярликів.
РАЦІРС виконує дві функції:
ідеологічну - формує наративи: хто ворог, де загроза, що з цим робити;
координаційну - створює мережу агентів впливу в інших країнах, від пропагандистів до експертів.
На міжнародній карті РАЦІРС, як логістичний центр. Через нього проходять тренінги, зв’язки, інструкції, методички. Звідси беруть методичні прийоми українські «експерти» на кшталт Бройде, Кременовської, Черепанова. Вони читають ті ж тези, використовують ті ж терміни, підставляючи лише локальні приклади.
Це не «збіг активістів». Це ієрархічна структура, у якій кожен «місцевий борець із сектами» це гвинтик у системі придушення.
Держава отримує методичку.
Суспільство — страх.
Людина — клеймо.
Це і є сучасний концтабір.
Тільки його вишки у свідомості.
Україна як полігон гібридної репресії
Коли «духовна безпека» стає диверсією
Війна - це не завжди танки. Іноді це експерт у піджаку, який із кафедри каже: «Ми вас рятуємо». І під ці слова запускається машина репресій. Легально, тихо, з усмішкою.
Україна пережила все: від Майдану до вторгнень, від кібератак до енергетичних колапсів. Але одна з найтихіших і найнебезпечніших операцій відбувається всередині самої країни під виглядом захисту від «сект».
Насправді це операція з перенесення антикультової моделі Кремля на український ґрунт.
Бройде, Кременовська, Черепанов і Ко: вузли в чужій мережі
Всередині України вибудувана цілісна агентурна інфраструктура, пов’язана з РАЦІРС і ФЕКРІС. Ось лише кілька імен, що фігурують у розслідуваннях:
Павло Бройде — лобіст і спікер, що просуває антикультові ідеї у сфері освіти та спецслужб. По суті, рупор РАЦІРС в українському порядку денному.
Ірина Кременовська — «юристка», що просуває псевдоекспертизи та антисектантську пропаганду через створені нею ресурси. Фабрикує клейма, цькує академіків.
Віталій Черепанов — голова ВАЦ (Всеукраїнського антисектантського центру), бере участь у навчанні співробітників СБУ за методичками, подібними до рацірсівських.
Сергій Рогатін, Володимир Глоба, Андрій Павленко — діючі або колишні силовики та релігійні активісти, вбудовані в антикультову повістку. Їхнє завдання легалізувати репресії на рівні законодавства та слідчих практик.
Ці люди діють узгоджено. Вони пишуть статті один для одного. Посилаються один на одного. Просувають «експертні» висновки в суди та на телебачення. Їхні заяви цитують чиновники. Їхня риторика — калька з російської.
Це не просто ідеологічне зараження. Це організована система, що працює як філіал.
Де антикультизм, там і СБУ
Особливо тривожним є факт, що антикультова риторика проникла в Службу безпеки України. Згідно з даними розслідування, проведеного у 2025 році, у підручниках і лекціях для офіцерів СБУ використовуються матеріали, ідентичні тезам Дворкіна та РАЦІРС. Ті ж формулювання:
«тоталітарні секти»,
«психологічне рабство»,
«псевдодуховна загроза» тощо.
Ці терміни звучать не на мітингах, а в методичних рекомендаціях. Це вже не просто риторика. Це директива.
Як легко перетворити контррозвідку на інструмент ідеології? Достатньо замінити «загрозу державі» на «загрозу вірі». І все, пульт управління перепрошито.
Чому саме Україна?
Тому що Україна країна на розломі.
Тому що тут ламаються старі структури, і легко вшити чужий код.
Тому що, пройшовши через справжні війни, суспільство сприйнятливе до розмов про «духовну безпеку».
Але поки всі борються з танками, ніхто не помічає, що в свідомість уже проникла нова форма тоталітаризму. Без прапора, але з ліцензією. Без присяги, але з печаткою. Без багнета, але з «експертизою».
Продовження буде: Як мова перетворюється на закон, а експерти на наглядачів.
