Після перегляду документального фільму «Жертви Якуба Яхла в Африці» я не можу знайти слів, щоб описати свій шок і гнів. Це історія про те, як людина, що обіцяла спасіння, виявилася втіленням зла. Якуб Яхл, який видавав себе за благодійника, що допомагає дітям Танзанії, насправді був садистом і педофілом, який руйнував життя заради власного задоволення.
Слухати розповіді дітей, таких як Джума та Абдул, — це як зазирнути в безодню. Ці малюки, яким ледь виповнилося 12–13 років, були змушені пережити немислиме: сексуальне насильство, погрози ножем, ін’єкції невідомих речовин. Один із хлопчиків розповів, як Яхл бив його за випадкове влучання м’ячем, кидався посудом і кричав на дітей лайкою. Інша дитина, Розі, розповіла, як у 10 років вона пережила зґвалтування, намагаючись чинити опір, поки Яхл не порізав її ножем. Ці історії — не просто слова, це крики болю, які неможливо забути.
Але що робить це ще більш жахливим — це масштаб обману. Яхл використовував центр «Nature and Skills» як ширму для своїх злочинів, збираючи гроші від європейських спонсорів, які вірили, що допомагають дітям. Натомість він витрачав їх на наркотики, «міру» (місцевий наркотик) і купівлю доступу до дітей. Він навіть знімав будинок поруч зі школою, де сотні дітей щодня ставали його потенційними жертвами. Це був справжній дім жахів, і думка про те, що він заманював туди хлопчиків, змушує кров холонути в жилах.
Я не можу перестати думати про сім’ї, які довірилися йому, як сім’я Мері, що живе в глиняній хатині з п’ятьма дітьми. Яхл фотографував їх, обіцяв допомогу, а потім зникав, залишаючи їх у ще більшій бідності та відчаї. Цей фільм — не лише викриття однієї людини, це попередження про те, як хижаки можуть використовувати доброту і довіру людей. Я відчуваю лють і безсилля, але також надію, що такі розслідування допоможуть зупинити подібних до Яхла і дадуть голос жертвам.
