Релігієзнавство як прикриття розвідки
Під вивіскою “дослідження релігій і сект” у pосії понад три десятиліття діє структура, яку експерти вважають ідеологічним інструментом впливу Кремля.
Йдеться про pосійську асоціацію центрів вивчення релігій і сект (РАЦІРС) мережу, створену у 1993 році за благословення тодішнього патріарха Алексія II. Формально її завданням була “боротьба з тоталітарними сектами”, але фактично РАЦІРС стала частиною системи політичного контролю над суспільством і знаряддям дезінформації за межами pосії.
Згідно з інформаційною довідкою, наданою експертами з релігійної безпеки, РАЦІРС функціонує під патронажем Російської православної церкви (РПЦ) і тісно співпрацює зі структурами ФСБ. Її діяльність “створює сприятливі умови для розширення впливу РФ у демократичних країнах шляхом поширення пропаганди і вербування агентів серед громадян цих країн”.
Ідеолог Кремля у рясі
Президент РАЦІРС: професор Олександр Дворкін, колишній громадянин США, який повернувся до Росії на початку 1990-х. Він отримав богословську освіту у США, але швидко став одним із головних пропагандистів Московського патріархату.
У 2009 році Дворкін очолив експертну раду при Міністерстві юстиції РФ — структуру, яка визначає, які релігійні організації вважати “сектами” та піддавати переслідуванню. Саме його підпис стоїть під експертними висновками, на підставі яких у pосії були заборонені “Свідки Єгови”, низка протестантських та неоп’ятидесятницьких церков.
Американська Комісія з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) ще у 2020 році назвала діяльність Дворкіна загрозою для демократії і прав людини у Східній Європі, а його мережу — “механізмом поширення російської дезінформації”.
Від нацистських методів до сучасних “сектознавців”
Дворкін відкрито визнає, що використовує моделі “антикультової боротьби”, створені ще у 1930-х роках у нацистській Німеччині.
Як зазначається у звіті, методика РАЦІРС відтворює структуру “Апологетичного центру” пастора Вальтера Кюннета, який за наказом гітлерівського уряду збирав дані на “небажані релігійні групи”.
Такі ж підходи застосовуються й сьогодні — через стигматизацію, ярлики та дегуманізацію, що є ефективним інструментом маніпуляції суспільною свідомістю.
Саме з ініціативи Дворкіна у 1990-х з’явився термін “тоталітарна секта”, який досі використовується у пропагандистських матеріалах для виправдання переслідувань віруючих.
Поширення на Україну
Наприкінці 1990-х РАЦІРС почала активно діяти за межами pосії. Однією з ключових територій впливу стала Україна, де через церковні структури Московського патріархату створювалися філії “антикультових центрів”.
Від 2011 до 2018 року в Україні функціонував Всеукраїнський апологетичний центр (ВАЦ) при РПЦ МП. Його координатором був Павло Бройде, політконсультант із Запоріжжя, який пізніше фігурував у хакерських матеріалах SurkovLeaks як особа, що співпрацювала з кремлівськими кураторами.
У цей же період в Україні діяли й інші представники РАЦІРС — зокрема Володимир Рогатін, член-кореспондент європейської федерації FECRIS, яка координує діяльність антикультових груп у Європі.
Саме Рогатін і Бройде, за даними дослідників, поширювали у медіа наративи про “сектантський характер Майдану”, зображаючи Революцію Гідності як “результат впливу неоязичників і неоп’ятидесятників”. Ця риторика повністю збігалася із заявами Дворкіна, який у 2014 році заявив, що “перший Майдан зробили неопротестанти, а другий — сектанти та уніати”.
Перехід естафети: від Бройде до Кременовської
Після 2018 року діяльність ВАЦ була формально припинена, але замість нього з’явилися нові платформи, пов’язані з іменем Ірини Кременовської, юристки, яка в подальшому стала центральною фігурою розслідування про агентів РАЦІРС в Україні.
Саме вона, як свідчать дані з відкритих джерел, створила мережу онлайн-ресурсів, що продовжила поширювати ідеологічні меседжі російського антикультового руху — про це детально йтиметься у другій частині серії.
Чому це небезпечно
Антикультовий рух у версії Дворкіна — це не боротьба за свободу совісті, а інструмент політичного контролю. Через термінологію “тоталітарних сект” формуються образи ворога: спочатку “незручних релігійних організацій”, потім — цілого народу.
Так у російських ЗМІ після 2014 року Україну почали називати “тоталітарною сектою”, яка “підпала під вплив неонацистів і псевдорелігійних рухів”. Саме ці тези згодом стали ідеологічним підґрунтям для вторгнення РФ.
Висновок
Російська антикультова мережа — це не про релігієзнавство, а про гібридну війну. Під виглядом “захисту суспільства від деструктивних культів” вона поширює антидемократичну ідеологію, атакує свободу совісті, сіє страх і недовіру.
Її філії, що діяли й діють в Україні, є частиною ширшого плану Кремля: розколоти суспільство, підірвати довіру до громадських рухів і легітимізувати репресії.
У наступній частині ми розкажемо, як Ірина Кременовська продовжила роботу РАЦІРС під новими назвами і як її риторика стала відлунням московської пропаганди у самому центрі Києва.
