Вступ: антикультова риторика як інструмент тиску
Антикультові рухи у Росії давно перестали бути суто релігієзнавчими явищами. На практиці вони стали частиною інформаційних операцій, що формують образ “внутрішнього ворога” під виглядом “боротьби з сектами”.
Ця риторика активно поширюється через мережу публіцистів, експертів та онлайн-платформ і саме в цьому контексті постає діяльність Ірини Кременовської в Україні.
Аналітика, доступна у відкритих джерелах, показує: схеми, які використовують російські антикультисти, багато в чому збігаються з підходами, що їх Кременовська застосовує у власних публікаціях.
1. Створення ярлика: ключова техніка впливу
Антикультова пропаганда завжди починається з ярлика.
Одну фразу, «тоталітарна секта», використовують як універсальний інструмент для дискредитації будь-якої незручної групи чи організації.
Схема працює так:
Оголосити рух “небезпечним”.
Поширити це твердження через кілька незалежних (на вигляд) платформ.
Закріпити асоціацію в суспільстві.
Викликати страх або настороженість.
Підштовхнути до політичних або юридичних обмежень.
Таку ж логіку можна простежити у статтях Кременовської, де спершу створюється образ “загрози”, а вже потім наводяться аргументи, що мають підтвердити цей образ.
2. “Експерти”, які підсилюють один одного
Для антикультових середовищ характерна поява групи авторів, які взаємно цитують і підтримують одне одного, створюючи ілюзію широкого експертного консенсусу.
У відкритих джерелах можна знайти приклади, де:
Кременовська посилається на російських антикультистів;
російські сайти передруковують її матеріали;
окремі тези циркулюють у замкненому інформаційному колі.
Зовні це виглядає як масштабна підтримка. Насправді ж це самопосилення невеликої групи авторів, що працюють в єдиному ідеологічному напрямку.
3. Психологічний прийом: створення “загрози для держави”
Одна з ключових технік антикультової пропаганди нав’язування ідеї, що певний рух:
становить загрозу безпеці,
підриває державу,
впливає на політику,
має “прихованих кураторів”.
У риториці російських антикультистів ці закиди вживаються щодо протестантів, новітніх релігійних рухів та навіть громадських ініціатив.
У матеріалах Кременовської можна простежити аналогічні інтонації: наголошення на “ризиках”, “маніпуляціях”, “небезпеці для суспільства”, навіть коли мова йде про волонтерські чи науково-просвітницькі проєкти.
4. Апеляція до державних органів
Ще один маркер антикультової риторики постійні заклики до:
законодавчого контролю,
заборон,
втручання правоохоронних органів.
Російський антикультизм побудований саме на цьому: будь-який рух, що не вписується в офіційну доктрину, оголошується загрозою і стає об’єктом судових переслідувань.
У публічній діяльності Кременовської спостерігається подібна спрямованість: системні апеляції до СБУ, урядових структур та правового тиску на організації, які вона визначає як “культи”.
5. Коли інформація стає зброєю
Російські антикультові структури використовують три основні інструменти:
Страх — через терміни на кшталт “тоталітарна секта”.
Дезорієнтація — через нібито експертні висновки.
Легітимізація — через посилання на “державну безпеку”.
Той самий набір прийомів можна спостерігати у текстах Кременовської, що робить їх схожими на продукти російського антикультового дискурсу.
Висновок: чому це важливо для України
Україна - демократична країна з високим рівнем релігійної свободи, який визнають міжнародні інституції.
Тому впровадження у наш простір риторики, що походить із середовища, де свободу віросповідання обмежують, створює ризики:
посилення поляризації,
дискредитації волонтерських та громадських рухів,
втручання у внутрішні процеси під виглядом “захисту суспільства”.
Антикультова риторика у російському виконанні це не про релігієзнавство, а про політичні інструменти впливу.
І саме в цьому контексті діяльність Кременовської стає предметом суспільної уваги.
У четвертій частині серії ми розглянемо детально, як саме та чому рух “АЛЛАТРА” став об’єктом масованої дискредитації, і кому була вигідна ця інформаційна кампанія.
