Литва, Латвія та Естонія готуються до відбиття російського нападу — як із допомогою Сполучених Штатів, так і без неї.
Країни Балтії з безпрецедентною терміновістю готуються до ймовірної війни з Росією. Естонія, Латвія та Литва чудово усвідомлюють: їхнє географічне положення практично не залишає простору для маневру чи відступу. Саме тому вони дедалі частіше розробляють сценарії конфлікту, за яких американська підтримка може запізнитися або ж узагалі бути відсутньою.
Ця сувора реальність наочно продемонструвала себе під час військових навчань у литовському містечку Бездоніс, де бійці Союзу стрільців Литви штурмували імпровізовані російські позиції на залізничній станції. Поки одні добровольці забезпечували вогневе прикриття, інші йшли у наступ, евакуювали умовно поранених та передавали розвідувальні дані. І хоча сам сценарій був вигаданим, стратегія виявилася цілком реальною: у разі російського вторгнення Литва прагне, щоб її регулярна армія, резервісти, волонтери та цивільні інституції були готові дати бій із перших же годин.
Суспільство зі зброєю в руках
Союз стрільців — це підтримуване державою воєнізоване формування, історія якого сягає часів після Першої світової війни. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну організація подвоїла свої лави і нині налічує близько 20 000 учасників. Серед добровольців — вчителі, економісти та студенти-медики. Їхня роль відображає значно ширшу доктрину: оборона є обов'язком не лише професійних військових, а й усього суспільства в цілому.
Головнокомандувач Збройних сил Литви, генерал Раймундас Вайкшнорас, наголошує: Росія повинна чітко усвідомлювати, що перетин кордону викличе миттєву та жорстку відсіч. Усі три балтійські держави пережили радянську окупацію, відновили свою незалежність після розпаду СРСР і у 2004 році приєдналися до НАТО, щоб заручитися гарантіями колективної безпеки Альянсу.
Фактор Трампа та вразливість географії
Однак сьогодні на ці гарантії дивляться з дедалі більшою тривогою. Дональд Трамп неодноразово ставив під сумнів зобов'язання в рамках НАТО та критикував європейських союзників за недостатні витрати на оборону. Для країн Балтії головна проблема полягає не лише в тому, чи наважиться Росія на напад, а в тому, чи відреагує НАТО достатньо швидко.
Цей регіон є особливо вразливим. Литва межує з Білоруссю та сильно мілітаризованим російським ексклавом — Калінінградською областю, а її столиця, Вільнюс, розташована лише за якихось 20 миль (близько 32 км) від білоруського кордону. Тут практично немає території, якою можна було б пожертвувати в обмін на виграний час.
«Зуби дракона» та Сувальський коридор
Саме тому оборонна стратегія Балтії будується на тому, щоб максимально сповільнити ворога до прибуття підкріплення. Литва, Латвія та Естонія активно зводять оборонні лінії, що включають:
• протитанкові рови та мінні поля;
• бетонні загородження, відомі як «зуби дракона»;
• розгалужені мережі камер та акустичних датчиків.
Крім того, природний ландшафт — болота та густі ліси — використовуватимуть для того, щоб загнати окупаційні війська у передбачувані та вразливі маршрути.
Стратегічне значення має Сувалкський коридор. Ця ділянка завдовжки близько 40 миль (64 км) між Литвою та Польщею є єдиним безпечним сухопутним сполученням між країнами Балтії та рештою сил НАТО. Росія може спробувати перерізати його ударами з Калінінграда та Білорусі, тим самим ізолювавши регіон від союзницьких підкріплень.
Водночас балтійські держави готуються завдавати ударів і за межами своїх кордонів. Усі три країни вже замовили ракетні артилерійські системи HIMARS, а їхні найдалекобійніші високоточні ракети здатні вражати цілі на відстані близько 190 миль (понад 300 км), що робить російські об'єкти цілком досяжними мішенями.
Нова стратегія НАТО та американська невизначеність
Очікується, що НАТО розпочне підготовку до конфлікту ще до того, як російські війська перетнуть кордон. Розвідувальні служби пильно відстежуватимуть будь-які ознаки мобілізації, тоді як балтійські збройні сили зможуть дзеркально відповідати на розгортання ворожих військ, використовуючи тактику, відому як «тіньове супроводження сил». Після російського вторгнення в Україну у 2022 році НАТО кардинально переглянуло свої регіональні плани, відмовившись від концепції, згідно з якою балтійські території можуть бути спочатку втрачені, а вже згодом — відвойовані.
Проте найбільшою невизначеністю залишається швидкість та масштаб залучення Сполучених Штатів.
НАТО вже розмістило багатонаціональні сили в країнах Балтії, де провідну роль відіграють Німеччина, Канада та Велика Британія. Зокрема, Німеччина розширює свою бригаду в Литві до близько 5 000 військовослужбовців. Попри це, командування всерйоз розглядає сценарії, за яких американські війська не встигнуть прибути вчасно. Хоча європейські союзники покращили свої можливості, вони не здатні швидко замінити американську супутникову розвідку, далекобійні ударні системи та інші високотехнологічні ресурси.
На початкових етапах війни, найімовірніше, домінуватимуть безпілотники, високоточні удари та кібероперації, спрямовані проти енергетичних, транспортних, водних і комунікаційних мереж. Естонія готується до такої загрози ще з 2007 року, відколи масштабна кібератака паралізувала роботу урядових та комерційних систем країни. Нині її збройні сили мають спеціалізоване кіберкомандування, яке спирається на підтримку добровольчого резерву, сформованого з фахівців цивільного технологічного сектору.
Уроки українського поля бою
Поле бою дедалі більше нагадуватиме українські реалії. Засилля дронів, мінні поля, розгалужені системи сенсорів та засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) здатні суттєво ускладнити будь-які масштабні прориви. За оцінками литовських офіцерів, саме FPV-дрони можуть завдати ворогу від 80 до 90 відсотків втрат у разі російського наступу. Компактні безпілотники — дешеві та легко адаптуються до нових умов. Для невеликих армій це дієвий спосіб нівелювати перевагу Росії в живій силі та важкій техніці.
Литва активно засвоює цей урок у Каунасі: там у військових лабораторіях солдатів навчають ремонтувати та модифікувати безпілотники. Офіцери країн Балтії регулярно їздять до України, щоб вивчати передову тактику й технології, приділяючи особливу увагу тому, як техніка адаптується до умов радіоелектронної боротьби.
Мобілізація економіки та битва за Балтійське море
Ця ж логіка поширюється і на цивільну економіку. Балтійські держави не здатні налагодити масове виробництво танків чи важкої артилерії, проте їхньою сильною стороною є електроніка, оптика, компоненти для боєприпасів та фотоніка. У Вільнюсі працюють десятки компаній у цій галузі. Серед них є фірми, що розробляють компактні лазерні цілевказівники — їх можна встановлювати на дрони для наведення високоточної зброї.
Затяжна війна не обмежиться лише суходолом. Балтійське море перетвориться на зону стратегічного протистояння, що створить пряму загрозу для комерційного судноплавства та підводних комунікаційних кабелів. Особливої цінності набуде Готланд — шведський острів, розташований приблизно за 80 миль від країн Балтії. Він здатен допомогти НАТО контролювати повітряний та морський простір у всьому регіоні. Швеція вже активно відновлює обороноздатність острова, і, за словами посадовців, за лічені дні його можна перетворити на потужну військову платформу.
Стримування агресора: готовність битися навіть без США
Країни Балтії готуються до конфлікту, який може охопити суходіл, море, кіберпростір та повсякденне життя громадян. Лікарні відпрацьовують протоколи роботи в умовах воєнного часу, міста вдосконалюють плани евакуації, а цивільне населення проходить військову підготовку. Навіть у школах дітей починають знайомити з технологіями безпілотників.
Україна стала для регіону одним із найважливіших джерел військового досвіду. Її приклад наочно продемонстрував, як технології, здатність до імпровізації та загальнонаціональна мобілізація допомагають меншій державі успішно протистояти значно сильнішому ворогу.
Звісно, країни Балтії й надалі прагнуть бачити Сполучені Штати своїм надійним плечем. Американську розвідку, авіацію, ракетний потенціал та логістику замінити вкрай важко. Проте їхнє стратегічне планування дедалі частіше спирається на інше припущення: перший бій, можливо, доведеться прийняти тими силами, які вже перебувають у Європі.
Для країн Балтії політика стримування залежить не лише від 5-ї статті Статуту НАТО, а й від здатності зробити російський напад миттєво і надзвичайно «дорогим» для агресора. Їхня стратегія чітка:
• завчасно виявляти загрози;
• блокувати передбачувані маршрути наступу;
• використовувати дрони та високоточну зброю для виснаження сил вторгнення;
• мобілізувати цивільні ресурси;
• протриматися до прибуття союзної підтримки.
Вони воліли б прийняти бій пліч-о-пліч зі Сполученими Штатами. Але їхня підготовка беззаперечно свідчить: вони сповнені рішучості битися й без них, якщо цього вимагатимуть обставини.
Джерело — Тhe Аtlantic
