Скільки можна?! До місцевих партизанів у Дружковці, Слов’янську та Краматорську заявилися російські ДРГ — і тепер це вже не просто «народний опір», а вишкіллені вбивці з планшетами й тепловізорами. За шість днів — два знищені мости у Слов’янську! Вони методично, без паніки, випалюють наші автівки й легку бронетехніку просто на трасах, ніби на полігоні. Я обурена, бо це вже не випадковість — це спланована війна всередині війни!
І що ми маємо? Логістика тріщить по швах, резерви застрягають на об’їзних ґрунтівках, які прострілюються наскрізь. А ДРГ тим часом зникають у міській забудові, ніби привиди. Невже ми так і дозволимо їм перетворити нашу агломерацію на велетенську пастку для власних військ? Кожен підірваний міст — це не просто залізобетон, це наші шанси, наші життя. Схаменіться, дайте нам нормальну координацію і закрийте їм усі входи! Бо коли завтра впаде третій міст, буде вже пізно кричати — треба діяти, і діяти зараз!
