Ми цілком згодні з проголошеною президентом Рузвельтом позицією щодо захисту демократії. Водночас ми рішуче виступаємо проти політики поступок фашизму, яку провадить Чемберлен.
— Мао Цзедун, 20 січня 1939
В розпал європейських виборів, що в цьому році проходять паралельно з наростаючою загрозою розповсюдження російського вторгнення на країни НАТО, ми всі спостерігаємо дуже характерну тенденцію європейських лівих — анти-мілітаризм.
Протягом історії Лівиця часто була скептична щодо армії — перш за все державного інституту. Але як показує революційна практика, збройна боротьба часто є необхідною умовою визволення.
Теза про те, що озброєння неминуче породжує репресію, зрештою зводить складні суспільні відносини до властивостей самого інструменту. Але гвинтівка не має власної політичної програми. Репресивним або визвольним є не озброєння саме по собі, а суспільна структура, в якій воно існує.
Партизанські армії, революційні міліції та антиколоніальні рухи демонструють, що організована сила може виникати поза традиційною військово-бюрократичною вертикаллю.
Тому питання для Лівиці полягає не в тому, чи озброюватися, а в тому, хто організовує силу, кому вона підзвітна і яку політичну структуру вона відтворює.
Народи всього світу все гостріше відчувають загрозу імперіалістичної агресії. Лише збройна відсіч може зруйнувати плани світового імперіалізму. І саме Лівиця має стати в авангарді народного озброєння.
