Кім Ір Сен: Чучхе I/III
Марксизм народився як критика готових схем. Його сила в здатності розглядати суспільство через конкретні умови, матеріальні відносини та боротьбу класів. Проте в міжнародному комуністичному русі досвід уже здійснених революцій дедалі частіше перетворювався на готовий зразок для наслідування.
Для Кореї така модель мала очевидні межі.
Після японського колоніального панування країна пережила розділ, війну та масштабне руйнування економіки. КНДР залежала від допомоги СРСР і Китаю. Усередині партії зіштовхувалися різні політичні угруповання, пов’язані з радянським, китайським і корейським комуністичним досвідом. На цьому тлі Кім Ір Сен поступово концентрував політичну владу.
У 1955 році він виступив із промовою «Про усунення догматизму і формалізму та встановлення чучхе в ідеологічній роботі». Кім Ір Сен вимагав застосовувати марксизм-ленінізм відповідно до конкретних умов Кореї та відмовитися від механічного копіювання досвіду інших соціалістичних країн.
Формула звучить цілком переконливо:
вивчати чужий досвід — застосовувати його творчо — виходити з власної реальності.
Для Кім Ір Сена «самостійність», вона ж Чучхе, означала цілком практичну річ: Москва й Пекін не повинні перетворити корейську революцію на власний політичний додаток.
На цьому етапі чучхе можна розглядати як принцип революційної самостійності.
Корея мала власну історію, власну соціальну структуру та власні суперечності. Радянський чи китайський досвід не міг автоматично стати корейською політичною практикою. Теорія мала пройти через конкретну матеріальну дійсність країни.
Але самостійність має внутрішню тенденцію до абсолютизації: ставши принципом, вона прагне підпорядкувати своїй структурі все буття.
Спочатку вона стосується ідеології. Потім економіки. Далі армії, державного будівництва та міжнародної політики. Принцип, який починався як вимога не копіювати чужу революцію, поступово стає фундаментом окремої системи.
Разом із цим змінюється і політична конструкція.
Маси, партія, держава, народ і керівництво дедалі тісніше пов’язуються між собою. Самостійність революції поступово починає означати самостійність організованої політичної сили, а згодом — самостійність усієї держави.
Кім Ір Сен починав із доволі марксистської претензії: революція не повинна мислити чужими готовими формулами.
Далі ця теза почала жити власним життям.
І саме за цим перетворенням варто стежити у майбутньому розвитку суспільних відносин КНДР.
Кім Чен Ір: Чучхе ІІ/ІІІ
Попередній текст зупинив аналіз Чучхе на моменті, коли принцип самостійності почав перетворюватися на окрему систему. За Кім Чен Іра ця система отримує вже чітко сформульовану філософську основу.
У праці «Про ідею Чучхе» (1982) Кім Чен Ір починає з фундаментального твердження: «людина є господарем усього і вирішує все».
Кім Чен Ір намагається визначити особливе місце людини у світі. Людина для нього є соціальною істотою, якій властиві самостійність, творчість і свідомість. Саме ці три категорії утворюють філософське ядро Чучхе.
Самостійність (чаджусон) — прагнення людини бути господарем власної долі.
Творчість (чханджосон) — здатність цілеспрямовано перетворювати природу та суспільство.
Свідомість (ийсиксон) — можливість пізнавати світ і регулювати власну діяльність.
Кім Чен Ір прямо пов’язує ці категорії між собою: свідомість забезпечує самостійність і творчість, перетворюючи діяльність людини на цілеспрямовану практику.
Це завдає фундамент для розуміння історії через призму Чучхе:
Природа рухається стихійно, тоді як суспільний рух має суб’єкта. Цим суб’єктом Кім Чен Ір називає народні маси. Історія постає як процес, у якому маси свідомо перетворюють природу та суспільство.
Якщо людина є самостійною, творчою та свідомою істотою,
то й маси повинні виступати активною силою історичного процесу:
Народні маси є суб’єктом соціальної історії.
Особливого значення набуває категорія свідомості. Кім Чен Ір стверджує, що свідомість «визначає і регулює» діяльність людини, а свідомість самостійності стає умовою революційної боротьби.
Проте суб’єкт історії в чучхе не діє стихійно. Кім Чен Ір пов’язує історичну діяльність мас із політичним керівництвом. Маси оголошуються суб’єктом історії, водночас їхня здатність реалізувати цю роль ставиться в залежність від правильного політичного керівництва. Партія організовує діяльність мас, а керівник визначає стратегічний напрям революції.
Держава дозволяє масам функціонувати у суворо організованій формі. Чим більше значення надається свідомості, тим більшу роль отримує той, хто визначає її правильний зміст. Чим сильніше підкреслюється самостійність суспільства, тим важливішим стає політичний центр, який має цю самостійність забезпечувати.
Тому чучхе дедалі більше переносить центр уваги на здатність суспільства усвідомлено організовувати власне перетворення.
Філософія активного суб’єкта поступово поєднується з вертикальною моделлю політичного керівництва.
Свідомість у першому значенні — це волевиявлення мас.
Усвідомлення у другому — сприйняття масами вже визначених політично форм і напрямів цієї волі.
Маси залишаються проголошеним джерелом історичної дії, проте їхня свідомість дедалі більше повинна відповідати змісту, виробленому партійним керівництвом.
Суб’єктність зберігається на рівні декларації, тоді як на практиці формується сприйнятливий до політичного керівництва колектив.
Саме в такому вигляді чучхе входить у наступний етап свого розвитку.
Кім Чен Ин: Чучхе III/III
У першій та другій частинах ми простежили, як чучхе постало з вимоги політичної самостійності, як ця вимога набула філософської та політичної форми.
Кім Чен Ин успадкував уже сформовану доктрину, тому його історична роль є значно прозаїчнішою: довести внутрішню логіку системи до абсурду.
Почати аналіз ідеологічного підґрунтя режиму, сподіваємось, останнього Кіма слід почати з загальновідомої редакції «Десяти принципів встановлення єдиної ідеологічної системи» 2013 року. Документ переглянули вперше від часу його ухвалення, доповнивши згадками про Кім Чен Іра та посиливши наголос на керівній ролі Трудової партії Кореї. Принципи, покликані закріпити безумовну відданість Кім Ір Сену, тепер мали забезпечувати безперервність влади між поколіннями “династії".
На VII з’їзді ТПК у 2016 році Кім Чен Ин у доповіді про роботу Центрального комітету партії визначив моделювання всього суспільства на основі кімірсенізму-кімченірізму як програму партійної діяльності. Ця система поставала як узагальнення чучхе Кім Ір Сена, його подальшого розвитку Кім Чен Іром.
Власного «ізму» Кім Чен Ину вже не було потрібно. Попередники залишили йому доктрину, претендуючи на універсальне пояснення суспільства, держави та історії. Його завданням стало звести ці напрацювання в єдину систему, оголосити її нормативною основою державного життя й передати наступникові.
Правомірність кожного нового керівника відтепер мала підтверджуватися його вірністю попереднім, а вірність попереднім водночас слугувала доказом правомірності самого порядку спадкування.
До всього, слід згадати як у грудні 2023 року Кім Чен Ин заявив на пленарному засіданні ЦК ТПК, що відносини між Північчю та Півднем більше не слід розглядати як відносини між частинами одного народу, але двух ворожих держав.
У січні 2024 року на сесії Верховних народних зборів ця позиція набула конкретного конституційного виміру: Кім зажадав закріпити статус Південної Кореї як головної ворожої держави та усунути положення, пов’язані з перспективою мирного об’єднання.⠀
Держава настільки абсолютизує власну політичну окремішність, що починає заперечувати спільність, яка історично лежала в основі її національного проєкту. Якщо колись поділ Кореї пояснював необхідність революційного визволення та майбутнього об’єднання, то тепер сама перспектива єдності оголошується небезпечною.
Логіка окремішності поглинає власну історичну передумову: для збереження політичної системи потрібно переосмислити як ворожу навіть ту спільність, від імені якої ця система колись претендувала говорити.⠀
Спільна ідентичність, що колись надавала революційному проєкту національного змісту, тепер ж на перешкодою для його подальшого розвитку.
У червні 2024 року КНДР і РФ підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство, який передбачав, зокрема, взаємну військову допомогу в разі збройного нападу.
У квітні 2025 року Пхеньян офіційно підтвердив участь північнокорейських військовослужбовців у бойових діях на боці Росії проти України.⠀
Іронія майже не потребує додаткового пояснення. Держава, яка перетворила самостійність на центральний принцип своєї політичної міфології, залучає власні збройні сили до війни, що ведеться заради інтересів іншої держави. Причому йдеться про підтримку російської агресії проти України, яка порушує суверенітет іншої країни. Якщо самостійність є універсальним мірилом політичної правомірності, то на якій підставі вона перестає бути головним критерієм, коли йдеться про інтереси союзника?
Відповідь варто шукати в тому, як змінилося практичне значення цієї доктрини. Самостійність КНДР дедалі менше постає як універсальний принцип, застосовний до всіх народів і держав, і дедалі більше функціонує як обґрунтування свободи дій власного керівництва. Пхеньян залишає за собою право визначати, що відповідає його інтересам, тоді як суперечності між проголошеними принципами та конкретними рішеннями розв’язуються посиланням на державну доцільність.
У такій конструкції чучхе вже надає владі інструменти, якими можна виправдати майже будь-яке рішення.
У підсумку історична суперечність чучхе полягає в тому, що засіб політичного визволення перетворився на інструмент відтворення влади, а ідея незалежності стала виправданням рішень, які оцінюються передусім за їхньою користю для державного апарату та династії.
Хай возз’єднається корейський народ у полум’ї справжньої революції, вільний від династій, культу особи та імперських амбіцій. Хай постане єдина Корея, творена самим народом!
Воля народам!
Воля Людині!
⠀
