Одразу хочу повідомити, це не згенерована і не вигадана історія. Це історія, яку я пережила і переживаю досі. Я зрозуміла що потрібно записати й викласти цю історію хоч кудись, щоб від неї звільнитись і поставити крапку.
“Ти ричала уві сні як демон, і щось шепотіла” - отакий “добрий ранок” від мого чулувіка, а на краєчку свідомості ще мерехтить відчуття жаху, хоча снилась команда ПЖ і як ми влаштовували якусь благодійну вечерю. В цей час саме військові і такі діячі-волонтери як ПЖ тримають мою кукуху, думаю мозок це прекрасно знає і закриває таким чином мою тривогу і страх.
Також для своєї характеристики, розуміння мене як особистості, хочу обмовитись, що я люблю працювати. Працюю по совісті й не цураюсь фізичної роботи, не раз підробляла прибиральницею і вважаю, що це ок. У голові чітко закарбувалась бабусина порада: “Коли щось робиш, то доробляй до дрібниць, краще зроби цю дрібницю зараз чим відкладати на потім”, - це такий хиткий баланс між ОКР і гармонією, спогляданням.
Щоб повідати саму суть потрібно дати невелику передісторію, яким чином я опинилась там де є зараз.
Кредит
Мені 37 років, у липні цього року чекає на 38 років, і вже, при знайомстві з людьми, кажу, що мені 38. Це такий незначний факт, який каже про те, що у мене трохи криза віку. Таке враження, що з 30 років до мене прийшов перехідний період мужика 45 років)) я чітко стала розуміти, що час спливає, і ніхто то життя за мене жити не буде, і потрібно все брати в руки й хапати кожну хвилину. Окрім постійної роботи у сфері культури, я стала підробляти копірайтером і відкрила свій магазинчик хендмейду. Всі сфери діяльності стабільно приносили дохід, аж до минулого року. Під час повномасштабки, у 2024 році, я вирішила, що мені конче потрібен ремонт.
Як у вас з відчуттям реальності під час війни? У мене, особисто, оця фішка “жити життя” (ригаючий смайлік поруч) сильно загострилась. На фоні смертей і обстрілів, я ще чіткіше зрозуміла, що кожна хвилина важлива, і оці внутрішні “примхи” важливі. Хочеш чогось? Роби зараз, бо потім нагоди може й не бути.
Так влітку 2024 стався ремонт. Класний, душевний ремонт з другом. Безліччю скрінів з пінтересту і сміливих рішень щодо планування. Ми вирівняли стіни, провели проводку, додали розеток, пробили арку на кухню і поклали кахлі на тій ж кухні. Як для такого розмаху бюджет виявився скромним, приблизно 100 тищ гривень. Я почала підтягувати кошти з кредитки, бо підробіток ставало все менше, а мої вироби перестали продаватись. “Така смуга в житті”, подумала я, “Нічого, все налагодиться”, покладаючись на стабільну рендомну хвилю замовників по текстам.
Минуло 8 місяців, на кредитці -80 000 грн, а рендомна хвиля відкотилась в океан і не показується:)
Зміна діяльності
Закінчивши ремонт я продовжила свою стабільну роботу в стабільно тошнотній Державній сфері культури. Я працювала з чудовими людьми, якими й зараз підтримую зв’язок. Проєкти були цікаві, різні, іноді міжнародні, але крутились довкола однієї теми, переливаючи цю одноманітну масу в різний посуд, десь так я бачила свою роботу. Бажання звільнитись, що з’явилось ще 7 років тому, кріпшало й іноді підкотувало настільки сильно, що заважало дихати. Робота почала здаватись монстром, що пожирає мої сили, а монстр стає сильнішим і потребує ще їжі, більше і більше... Закінчивши черговий проєкт я наважилась на цей крок - звільнитись з постійного, насидженого роками місця роботи, там де лишилось купа спогадів, подій з життя і співробітників, які проживали, співчували й підтримували протягом цих років.
Думок про те, чим займатись в майбутньому у мене не було. Лише любов до природи й творчість. Я волонтерю в ботанічному саду, це ще один мініякір, який тримає кукуху під час війни.
Маячок
Перед новим роком я придбала собі звичайну шкільну дошку, щоб писати всякі рендомні думки на ній, ідеї або список покупок в маркеті. Записала на ній бажання на наступний рік: завезти собаку і попробувати свої сили на фермі… Не назвала цей розділ “ферма”, бо це був дійсно “маячок” на який я орієнтувалась у своїх планах на майбутній рік. З цієї точки й глави починається історія, яку я хочу розказати.
У 2022 році на одному з фестивалів я познайомилась з чуваком, що виготовляє і продає сири. З ним було чарівне козеня, що обрало мій стенд як прихисток і дружній дім, і тусовалась зі мною весь день. Фермер виявився дружнім, доволі стриманим і привітним дядьком, запросив мене на ферму, погуляти й можливо задекорувати якийсь його будинок. Це була така світла зустріч про ліс, хіпі, доброту і можливо роботу. В той же рік я з’їздила до нього на ферму… Спогади про поїздку і стали тим маячком, що я записала у себе на передноворічній дошці, “ферма”, - можливість працювати на себе, на природі й займатись улюбленою справою.
Перша поїздка
Пам’ятаєте 2022 рік? Всі з оголеними нервами, горюють, сміються, плачуть, охуївають, але всі разом. Варто про це зауважити, бо в такому стані я бачила лише природу і тварин. Літо, буйне, пахуче, село і маршрутка, що везла мене 2 години, ці люди, такі близькі й добрі, жовто-блакитні поля. Такими словами я можу коротко сказати про спогади цієї поїздки.
“Мужик” (фермер) - далі по тексту це буде “мужик” виявився вкрай дивним і містичним. Фльор легкості кудись подівся, він абстрактно розповідав, що вся сила в нас, ми можемо все, що тільки захочемо. Оскільки мій магазинчик напряму пов’язаний з темою природи і декору, то я можу тут реалізуватись як тільки захочу. Конкретики в цих розмовах було рівно нуль, ми пили каву і він мене відправив на випас корів, де я упивалась літом, небом і травами.
Пасти корів я пішла через ферму, і тоді відмітила який відвертий срач і розруха всередині будинку, де варять сир і живуть співробітнники, але природа все перекреслила, я бачила лише красу. Переночувавши ніч я поїхала додому в Київ, от і весь досвід, цього було достатньо щоб поселився цей “маячок” і жив в голові й серці більше ніж 2 роки.
Поворот
Згадуємо весь бекграунд за плечима - кредит, доробляння на роботі, щоб нарешті звільнитись і повна відсутність грошей. В січні у мене з’явилась собака, ще в надії на підробіток я беру свою малу, беру відповідальність на себе опікуватись цим створінням. Вона дивна, симпатична, розумна і дуже ляклива, саме завдяки їй я пережила свій містично-жахливий досвід, про який пишу.
В тому ж січні я телефоную мужику і кажу, що хотіла б з ним працювати, готова вислухати пропозиції і можливості. Ми домовились про зустріч і впродовж півтора місяця зустрічались раз на тиждень, обговорювали майбутню роботу і проєкт. На тих зустрічах я розказала свою історію про кредит, безробіття і, що я відверто на роздоріжжі, не знаю, що робити далі, хочу змінити діяльність і працювати в кайф. На той час мені здавалось, що він мій ментор. Такий містичний і поступовий, постійно робить нотатки і пропонує можливості, допомагає мені зрозуміти себе, чого б я хотіла. Любов до рослин і творчості, мій досвід життя в селі в дитинстві, все вказувало на те, що я маю працювати з ним, в тому місці. Ми викристалізували (тільки таке рагульне слово можу підібрати), що я буду розвивати аграрний напрямок на його фермі. Зв’язки з ботанічним садом дозволяли закупити екзотичних адаптованих рослин, і згодом заробляти на них гроші.
Слід зауважити, що за ці роки мужик обзавівся гектарами землі, які систематично скупляв у сільради. Здавалось, що переді мною людина у якої купа активів, які він може і хоче вливати в талановитих людей, щоб вони розвивались, таким чином розвивалась би його справа і монетизувалась його земля.
Я була шалено щаслива і здавалось, що відверто поганий період в житті закінчується, називаючи його “перехідним” я рішила віддатися на волю долі й спробувати.
Антропохуєсофія
Свою коротку характеристику я дала, а тут має бути опис мужика. Характер і можливо зовнішність. Це високий, я б сказала симпатичний мужик. З легким злим прищуром, час від часу, як грьобана хмаринка на синьому небі, пробігла і пофіг, але хмарки можуть збираться в грозові тучі (отакий дешевий закрут). Корінням він з кацапстану, але змалечку живе в Україні, нарочито розмовляє російською (здавалось би, ну куди я лізу, адже цього останнього речення вистачило б, щоб не лізти в цю історію).
Спілкується відверто дивно. Я з тих, хто обожнює диваків. Звичайні люди і так зрозумілі (лише на перший погляд), а диваки - це цікаво, це пазл, спілкування, це творчість. Манера спілкування у мужика стримана і містить багато пауз у фразах, питання може зависнути, він так на нього і не відповість. Думки він формулює як притчі, заходячі із зовсім незвичайного боку, поступово підводячи до суті. Наприклад, коли ми обговорювали текстове наповнення його сайту (я і таке хотіла робити), розписуючи структуру наповнення він почав зі сторін світу, північ/південь/схід/захід, і про відкриті фіранки. А фантазія і мрії просто розливались рікою, то це підводні готелі, то чани із сироваткою. Ну це ж кайф, а не мислення, я щиро кайфувала від креативності і цих несподіваних сюжетів.
Окремий штрих до портрету додасть його обізнаність у вальдорфській педагогіці. Для мене, мужик, який каже “вальдорфська педагогіка” одразу попадає в папку “хороші”, - залізно.
“Антропософія” - його релігія і пристрасть, якій він відданий. У мене не стало клепки запитати як саме він розуміє і приймає цю доктрину. Спілкується з духами? Робить ритуальні дії? Просто мислить себе Богом? На це питання я так і не дізнаюсь відповіді, сподіваюсь.
Будинок в якому він живе - це реконструйована мазанка. Мужик купив вже готовим цей будинок. До нього там жив архітектор, який повністю зробив перепланування, виніс частину перекриттів, підняв стелю, перезалив фундамент. Оформив його в стилі “бохо”, пам’ятаєте моду на фільм “in to the wild”? Ось так оформлений цей будинок + ліжники, картини…
Так я і довірилась. Зауважу, що почуттів до нього не було взагалі ніяких, навіть симпатії не було, був подив і бажання довіряти.
Мігрень
Звільнившись від роботи я поїхала на ферму, прицільно подивитись з чим і де працюватиму. Зі мною поїхала подружка, за що їй безмежно Дякую, ну і собака, бо у неї вибору не було)
Протягом трьох днів мужик возив нас полями і ярами, показуючи на закинуті будинки, пустирі, радянські ферми і кажучи, що це все його, і тут буде Казино, десь Сирний Готель, Сирний Діснейленд… Я все не могла вкласти собі в голову чому він не залучає інвесторів, не подається на гранти, а показує свої хмарні готелі мені, чувіхє на грані краху і маленькою собакою, що боїться навіть синичок.
На третій день, після завершення турів єбєнями, й повітряними замками я намагалась внести ясність, що не розумію нафіга він мені це все показує і не залучає інвесторів. Адже дійсно, землі і можливостей добіса, але я одна це все не потягну, нагадавши, що грошей в мене 0 і я не розумію нашо це все в такому об’ємі. У відповідь почула чергові хитромудрі розповіді ні про що і можливості людини. В той вечір вперше в житті, у мене стався напад мігрені. В середину черепа вбили величезний іржавий цвях (таке враження, що саме іржавий), голова пульсувала і горіла вогнем довкола цього цвяха. 50 грамів віскаря з подружкою лише погіршили цей стан. Допоміг сон і відпочинок.
На наступний день ми домовились про конкретний план: мені дають хату, на ній буде город, який він зоре. Всі закупки інвентаря і насіння на ньому, тяжкі роботи на працівниках ферми. На мені догляд за будинком, легкий ремонт, посів і догляд за рослинами, можливо приймання туристів в моїй резиденції рослин. По оплаті 15 тисяч+відсотки за кредитку, небагато, але і така можливість буває раз на життя.
Відсотки по кредиту він дав одразу, готівкою, і сказав не хвилюватись, цим він дає мені простір для роботи і звільняє від зайвих переживань. Мені дають можливість реалізуватись, жити на природі, вільний час присвячувати творчості і милуванні природою. Картинка вималювалась чітка і сонячна. Буду, можу, хочу.
Працюю, перші дні
В село мене возив машиною, він в Києві наїздом по кілька днів, торгує на ярмарках своїм сиром, і вертається назад, так і я причепом їздила тижні 2. Розгорнула діяльність, нічого не сказати. Закупила літературу, почала слухати лекції про пермакультуру (органічне землеробство), постійно консультувалась з ботанічним садом і домовлялась про саджанці. Це мали бути як звичайні культури: помідори, гогірки, так і всілякі екзоти: ліани, екзотичні дерева+пряні трави, кущі. Часу до посадкового сезону обмаль, інформації океан, я старанно вкладала ці пласти в мозок і горіла новою справою. Завела його в ботанічний сад, познайомила з працівниками і паралельно шукала меблі на ОЛХ в мій будиночок.
В один із наших спільних набігів з консультаціями в ботанічний сад він захотів придбати кедрових саджанців, на 5 гектарів, це скільки? 5000 квадратних метрів? І в ботанічному дійсно була величезна кількість саджанців, щасливий рік, всі дерева прижились і робітники шукають де їх так обережно посадити, щоб кедри росли. Саджанці дерев не безкоштовні, але і не коштували як садових магазинах, але ціна виходила все одно якась космічна+враховувати те, що кедри їсть колорадський жук, і вони потребують поливу, плодоносити вони будуть через 50 років приблизно. Мужик хотів кедри, мужик хотів собі ліс, за всі гроші світу, з інфраструктурою і оприскуванням від шкідників, для мене це тупо марнотратство, або класна кайфова покупка, якщо у тебе дійсно є гроші і ти мрійник. Я вирішила, що мужик скоріш за все 2 варіант, - а дарма, це був черговий дзвіночок, що мужик чорт.
Протягом цих тижнів ми домовляємося, що я їду в село на 2 тижні пожити. Розчищати ділянку, приводити хату доладу, жити буду в його хаті, бо мою ще потрібно доремонтувати. Далі за текстом опишу три локації на яких розгортаються події.
Хата
В якій мала жити - це мазанка, що поверху оббита бетонними блоками з барельєфом квіточок. Стіни цілі, дах цілий, фундамент високий, лише всередині срач. Якого характеру срач? (не спитаєте ви). Там жили КО ЗИ. В прекрасній глиняній хаті з двома пічками, одна з яких хлібопічка розміром з мою київську кухню, тупо жила худоба, хоча є ферма. Кухня вся устелена навозом і сіном, стіни брудні, білі двері чорні. В одній кімнаті він сушив м’ясо, бастурму робив. Ще раз, на кухні - живе м’ясо, в кімнаті купа мертвого м’яса, взагалі все навпаки влаштовано :) Все це здобрено миш’яком по кутах і мертвими мишами. Інша кімната “жила”. Вікна брудні, замісь фіртки стирчать засмалені подушки. В електриці теж не зрозуміло, через всю хату протягнутий новий дріт і є 1 робоча розетка. Одна пічка трошки травила (дим сочився), - треба трохи підмазать і буде все добре, - запевнив мужик.
Але мене це не зупиняло, нєєє, як я описала, стіни цілі, фундамент цілий, зроблю, житиму, все буде чудово.
Ділянка
Я все ще не наміряна видавати локацію і справжні імена, бо жива, ціла і нічого поганого мені ніхто не встиг заподіяти, але по описах ландшафту і тривалістю поїздки можна почати здогадуватись де це знаходиться.
Будинок стоїть на пагорбі, з прекрасною панорамою на інший пагорб. Город під нахилом, зверху рівний майданчик, який поступово уходить вниз. Грунт суглинистий, але завдяки постійному розпаду листя був здобрений і м’який, повний дощовими черв’яками (хто в темі, той зрозуміє).
Біля хати кілька плодових дерев: яблуні, вишні. Величезні горіхи, і повно молодих кленів. Розмір городу приблизно 40 метрів квадратних.
Ферма
Отут тримайтесь за стільці, дивани, чи ще що під рукою. Тут розгортається справжній треш. В нього 120 кіз, вівці, корови, кіка віслюків, один кінь, гуси, індики, свиней хіба немає. Всі тварини живуть по своїм “будинкам”, є окремо льох для сирів і хата де живуть співробітники, і також варять сир. Подвір’я завалено мотлохом, деінде лежать купи якогось брухту, лайна.
Мені доводилось бувати та жити в Сибіру, стан хати майже ідентичний до кацапської занюханої глибинки. Слід віддати належне, мужик провів туди водопровід і каналізацію навіть.Є ванна, бойлер, пральна машина, газова плита+пічка, інтернет. Але загальний стан хати такий, що хочеться вибігти звідти й більше ніколи не заходити. Брудне абсолютне все, унітаз роздовбаний, вікна заляпані брудом, стіни з дірками, така ж ситуація з проводкою, якісь дроти, рендомні розетки. В цьому всьому бігає туча котів, що прибились до ферми, де їх годують. Коти звісно з бубєнчіками і ссуть повсюди, на дивани, стіни, пічку, відра, особисто за цей час разів 20 бачила. Короче, уявіть хату алкаша-наркомана і помножте на 2, приплюсуйте сюди запах худоби (якщо обходили цирк з тильної сторони, ви знаєте, що це за запах). Я згадала літо 2022, і згадала ще й величезну хмару мух, яка літала цим трешем. Робітники в цій хаті їдять, працюють, варять сири, короче живуть життя.
Приміщення де вариться сир чисте, це окрема кімната, що закривається. Але деякі вироби робляться безпосередньо в хаті, на столі.
Тварини… не буду перебільшувати, доглянуті. Їх миють, годують, випасають, доють. Тварини тут по-справжньому на першому місці. Наскільки я не люблю козячий сир, але у мужика вироби не тхнуть козами. Єдине зауваження, тут слід знову взятись за стілець, якщо народжуються хлопчики козенята, то їх вбивають і кидають на корм величезному собаці, що сидить у вольєрі. На ніч собаку випускають погуляти в інший вольєр, де пасуться гуси (гусей загоняють в гусятню), і на наступний день залишки мертвого козеняти доїдають гуси. Довкола ферми валяється купа кісток, які постійно підбирала моя собаця і залюбки гризла.
Поживши поруч два тижні я зрозуміла, що там є певний порядок, столи протирають, робітники миють за собою посуд, себе миють, підлогу миють. Людина може звикнути до будь-яких умов.
Питання
Будинок для робітників, а саме господарство в такому стані, які у мужика можуть бути нові проєкти? Які гектари кедрів? Яка нова галузь бізнесу з екзотичними рослинами? Але ні, я вже погодилась, ну кацап думаю, у нас же все чітко домовлено. Потім не буду ходити на ферму і буду жити у своєму трав'яному будинку.
Перші роботи
За перші два тижні я отримала 7 тисяч гривень за роботу, яку провела з ботанічним і за самоосвіту+той відсоток за кредит, який забезпечує мені спокій, за словами він мені винен ще 8 000 грн, в кінці місяця. Поки ми їздимо в село машиною у нас є вільні 2 години, щоб поговорити, обговорити проєкт і роботу. Паралельно я йому розказувала про себе, а він про себе.
Який план на ці майбутні 14 днів? - запитав він, - Хотіла би переїхати в хату і не сидіти в тебе на шиї, а харчуватись ці дні буду на фермі - відповіла. Приїхали в село ми пізно ввечері, роботи почались ранком наступного дня.
Ділянка біля хати вся поросла молодим кленом, його необхідно було вирубувати, а гілки зносити в яму, далі корчувати пні, прибрати листя і гілки, потім орати, робити грядки і вже потім садити. Для цього були залучені чоловіки з ферми. Чоловіків у нього працює четверо, але один потім поїхав по сімейних справах. Прокидаючись ранком о 5й вони мали обслуговувати худобу: чистити, поїти, годувати, після того вони мали вирубувати ділянку, носити ті дерева, а після вертатись на ферму і продовжувати свою основну роботу.
Я зайнялась хатою, чоловіки ділянкою, мужик пічкою. Я працювала і шкрябала віддано, з рання до вечора, харчувалась на фермі, роззнайомилась і потоваришувала з чоловіками. Мужик на очах мінявся, сварив чоловіків, підганяв, повертаючись до мене натягував маску посмішки, але очі горіли тим холодним вогником.
Чулувіки
Нова робота, що ми всі робимо? Правильно, питаєм про роботодавця. Перші дні, поки ми працювали з чоловіками я розпитувала про умови роботи і мужика, яка він людина. Співчуття до них було щире, бо працюють вони без вихідних (а які вихідні з худобою?), + додалось немало фізичної роботи з моєю ділянкою. Відповідь мене приголомшила, при інтенсивному робочому дні приблизно 14 годин, без вихідних, вони отримують від 18 до 30 тисяч, залежно від “посади”, посаду вигадує мужик. І це не та робота де можна повтикать в тікток, там реально треба робити, бо саме воно ніяк.
У них існує система штрафів. Повну зарплатню можуть не видати, а залишити частину на “штрафи”, які находить і на які вказує мужик. Зрозуміло, що штрафи можуть бути за все, що прийде в ту голову. Особисто я побачила, що робітники його побоюються, можливо поважають, не знаю, але побоюються, це точно.
За два дні я почала помічати пресінг в мою сторону, що починаю їбашить як чулувіки, і мені закидають, що я також маю варити сири, хоча однозначно сказала “НІ” на пропозицію працювати на фермі.
Маніпуляції
Тут слід записати 2 дуже показові історії про робітників.
Мужик хотів, щоб управляючий фермою (один з робітників) поїхав з ним торгувати в Київ, оплата там шось 50 грн+відсотки (на день), той категорично відмовився, оскільки займається фермою. Мужик приготував вечерю, позвав робітника, ми повечеряли і вони закрились в кімнаті хвилин на 20, далі робітник пішов додому, мужик закрив за ним двері, а на обличчі була оргазмічна задоволена посмішка. На наступний день я дізналась, що робітник поїхав торгувати в Київ.
Робітницю попросили ввечері доїти корів, вона навідріз відмовилась, оскільки в неї господарство, діти, онуки. Мужик з нею поговорив, наступними днями вона доїла корів, на питання: “Як там сталось?”, вона відповіла - “Я не знаю як я на це погодилась, мені його стало жаль”, - “А він вам щось доплачує за це?” - “Ні”.
Прибирання
Прибираючи хату я находила дуже багато речей, складала їх в мішки й виносила в купу на смітник. Прикольні речі то були) бульбулятори, пляшки різдвяного, кросівки коламбія, пляшечка для аромамасел, що вішається на шию, і всілякі веселенькі старенькі худі. Погодьтесь, що по речам вже можна зробити портрет людей, мені здалось, що тут жили такі собі хіпани мрійники.
Паралельно я дізнаюсь, що на цій хаті мав бути якийсь проєкт. Колись так само вирізали і таскали дерева, але щось не склалось. За кілька днів я дізнаюсь історію, що в хаті жили чуваки яким мужик мав відписати хату за певні домовленості, вони все поробили, а він їх вигнав.
Після того на мене посипались новини, що мужик - мудак. В селі і селах навколо його на дух не переносять. Характеристика від людей: він м’яко стелить, а потім “кидає” людей, бо вони йому не потрібні. Ось вони - гектари кедрів, якась маячня з угіддями й відсутність грантів.
Думка
Я шуршала мізками як могла, намагалась розібратись в ситуації й прийняти той факт, шо мужик-мудак. Думала як мені обережно вийти з цієї історії. Мужик володіє техніками навіювання, це я вже зрозуміла, у мене слабке місце - будинок, мрії, плани, природа. Уявіть, ви в селі, інтернету година на день, достатньо простору для фантазій, правда? Я почала потроху думати, що він як упир харчується всякими творчими “ідіотами”. Потрібно не спалитись, що я звалюю, але сумніви ще лишались…
Рішення
В один із днів коли чоловіки рубали дерева, і носили гіляки схилами вони найшли величезну купу сухих гілок і спиляних дерев. День був після дощу, землю розмило і пагорб перетворився на ковзанку. Чулувіки ковзали, іноді падали в бруд, важко їм було, вони попросили у мужика просто спалити ту величезну купу гілок коли підсохне і не витрачати на них час і сили, яких і так не багато. Мужик відповів категоричним “Ні”, робітники мають перетаскати гіляки, чого б їм то не вартувало і поїхав в Київ.
На той час я затоваришувала з чулувіками, ми матюкались, курили цигарки і ржали, хороші вони люди. Поки мужик був в Києві я згребала листя з ділянки, наткнулась на ту величезну купу гілок і підпалила її к єбєням. Описати ту ейфорію, чистку вогнем, радість за чулувіків, - не описати. Прийшла тоді до мене кристально чиста думка, що потрібно пєтлять. Радісна і чітка.
Після цієї події лише від одного погляду на мужика мене трусило від злості й страху водночас. Мені потрібно було хоча б з’їхати від нього в “свою” хату.
Звалити в Київ я не могла, бо навезла вже кілька клумаків речей, які кинути не могла+моя собачуля+він винен мені зпшку, а я і так на дні. Спробую зіграти й не спалитись, подумала я.
Спалився
Поки він був у Києві я прибирала “свій” будинок, щоб переїхати з його хати. Пічку він замазав, дим наче не йшов. Жила я в його хаті з його дружиною, на столах і в шафах всіляка різна містична література, дружина, така хороша і добра, але у неї повністю атрофувалась воля, повністю, вона як маріонетка, не може прийняти самостійно жодне рішення.
Якось він загубив свій блокнот куди записує фінансовий звіт за кожен місяць, потім найшов цей зошит і випадково залишив його в прозорому столі за яким я обідала. Ну як тут стриматись, дуже обережно я пролистала ті записи, і побачила борг по бізнесу більше півляма гривень і відсутність графи “податки”. Які гектари кедрів?))
Він дійсно “стелить” і заманює, але нашо? Нашо йому я? Нашо стільки сил і часу було вбухувать в мене? Щоб я безкоштовно потім сири варила і працювала за їжу?
Перед його приїздом я переїхала в “свою” хату.
Пекло
В хаті пахло спеціями для бастурми, в кімнаті працювала одна жовта лампочка ільіча, що здавалось перенесла інсульт, але сама ще не поняла тому й досі працює. Пічка трошки сіфоніла, але трошки, завдяки відсутності фірток в хаті був постійний протяг.
З меблів у мене буле старе ліжко з пружинним дротяним каркасом і якісь усратий всраку матрац. Моя тітка зв’язала мені ковдри в село, ними я все і застелила. Собачка спала зі мною, чим не аби як допомогла пережити цей період.
Спершу я була в легкій ейфорії, що не бачу мужика, і находжусь від нього на певній відстані. А потім почався Ствін Кінг. Нажаль, так майстерно і моторошно я не зможу описати весь той жах і морок, який пережила, можливо це ігри розуму й уяви.
Привиди до мене не приходили, але я почала потроху спілкуватись з померлою бабусею, чий будинок він викупив. На якомусь іншому рівні, десь в голові, але я знала, що це вона зі мною “розмовляє”, їй було шкода свою хату, і вишиті квітами білі фіранки, що були замазані кізяками. Дитячі книжки її сина, шкільні фотографії й грамоти її чоловіка. Я було захотіла це все врятувати й вивезти, але в останню мить передумала, бо це тепер було власністю мужика.
Я чула розмови сусідів, що задихнулись від диму в сусідній хаті знизу. Просто гребу листя, ношу навоз і чую знизу розмови людей, чоловіка і жінки. З їхньої хати я замардьорила лавочку і тумбу, “хата” - це лише назва, ще трохи і вона впаде.
Ночами тиша дзвеніла так голосно, що мені доводилось пити вино, щоб заглушити цю голосну тишу і голоси привидів.
І наймоторніше - це мухи. Це живі хмари мух, які літали будинком і бились у вікно. Я їх систематично била скрученим журналом, навіть хотіла залишити як інсталяцію, просто гора дохлих мух, але ця картина навіювала мені ще більший морок. Я вбивала цих мух, утворювалась купка, за 10-15 хвилин їх ставало ще більше, це грьобаний фільм жахів на яву. Поступово мій вже подвинутий мозок почав мені казати, що під будинком труп, і тому така купа мух. Я намагалась думати, що це через те, що мужик сушив в будинку мертвих тваринок, а це мухи і личинки, від тепла, від того що я палила грубку, вони попрокидались, але їхня кількість…
В ці дні я дізналась, що мій дуже близький друг зник безвісти. Я намагалась своїм хворим мозком чи душею пошукать його, запитати як справи, і в один день мені прийшла відповідь, що “йому там гірше чим мені і нема чого жалітись”. Чи живий він?
Моторошний то був тиждень і що приємно за мене всі довкола переживали, було з ким поділитись, а ті, хто не знав, що зі мною відбувається почали несподівано писати і питати як я, бо шось їм за мене тривожно. Отакі вам зв’язки.
Я не знаю як описати той стан, але я не була впевнена, що виберусь звідти, і намагалась не загадувати наперед, просто методично притримуватись плану пережити ці два тижні і дограти гру.
Додому
Від мужика все більше воротило, я з останніх сил прикидалась, що все добре. В один із днів, перед черговим від’їздом в Київ він закинув чергову вудочку, що відправить мене у відрядження по екофермам України, бо все ж для мене… я ледь стрималась щоб не заржать.
Ходила їсти й на інтернет на ферму. Паралельно копала грядки, носила навоз, удавала, що все в силі, навіть посадила грядку гороху. Робота тримала мою кукуху і давала заснути ввечері, якби я нічого не робила, то з'їхала б з глузду. План працював, але як вибратись з цього місця? Я придумала поїхати на ранішній маршрутці, яка ходить двічі на тиждень, з клумаками і собакою, дістатись міста, а звідтіля в Київ. Головне було нікому не казати про день, я просто казала, що збираюсь в Київ, думала лишити трохи речей, щоб мужик не запідозрив одразу, що я дала дьору.
За мною приїхали друзі на машині, не лише забрати, а й погуляти околицями, адже природа довкола дійсно дивовижна.
Природа
Тримала при розумі не лише робота, а й природа і добрі україномовні люди в селі і місті, куди я виїжджала. Сусідів поруч зі мною не було, в селі лише 13 хат жилих, але люди напрочуд добрі й фермерські робітники також. Не про це.
Ось уявіть, я ранком вийшла, дім повернутий на схід, все залите ранішнім яскравим сонцем, і тут з кущів на мене вибігає фазан. Собуля злякалась і гавкнула на нього, кумедною ходою як прибігав, він так само убіг в кущі.
А сиджу я вдень на городі, п’ю чай, і тут в 100 метрах від мене проноситься олень. І таке було не раз. Вночі гавкають лисиці і сови, вдень все залите пташиним співом, рання весна, все живе, співає.
Природа тримала мене. Попри те, що я з міста, мені було не важко копати грядки, кидати навоз, грісти листя, тягати сміття і цеглини, все це покриває природа. Свобода і зоряне небо.
2 тижні всьо
Приїхали ми з собулькою додому в п’ятницю ввечері, в суботу вранці мені подзвонив мужик, що завезе зарплатню. Від несподіванки я поспішила, вибігла до машини і сумбурно протараторила, що у мене не вийде з ним працювати, мені дуже шкода, і що поговоримо ще. На обличчі мужика відбувся ядерний вибух, а з очей посипався сірий попіл. Він мовчки сунув мені 1000 грн, і поїхав. За годину написав повідомлення у вайбер, що дуже розчарований і довіру вже не склеїти, а от бізнес можна порішати, буде можливість, то вставлю скрін.
Чисто по людський, я би точно поцікавилась в чому справа, і чому людина, яка так горіла своєю справою так швидко передумала.
Я досі йому не відповіла, він хоче зустрітись післязавтра, обговорити “бізнес”, а мені доведеться йому щось відповісти у вайбері, щоб більше ніколи не бачитись, і зроблю я це завдяки жпт.
По факту я йому переробила купу роботи, вичистила дім, прибирала ділянку, винесла все сміття, мішків 15 здається, і написала кілька текстів на сайт. Не знаю кому я це пишу, Вам, чи собі як виправдання, бо досі в голові є думка, що я можливо з’їхала з глузду.
Останні три дні мені сняться кошмари, мухи. Я прокидаюсь і повсюди бачу бруд, а від мужика в мене волосся дибки, бачитись я точно не буду. Закінчу як і почала, сьогодні я ричала уві сні й видавала якісь стрьомні шиплячі звуки.
Післямова
Я не знаю чи хтось прочитає ці спогади, але наміряно кину текст на літресурси. Для мене це терапія.
Усвідомте, зараз, в еру штучного інтелекту і шаленого технологічного прогресу існують такі місця. Де панує панщина, диктатура. А люди шо, вони згодні на такі умови, яка-не-яка робота.
Написала цей матеріал за півдня, відредагую сьогодні ж, не буде він лежати і вилизуватись, і виставлю в інтернет, не судіть строго стосовно стилю і граматики. Обкладинка для публікації - справжня фігурка, яку я найшла в цьому будинку, згадуючі той досвід скажу, що історій і нюансів не випасно ще безліч.
