Морська Революція: наслідки збройного протистояння на Чорному морі, що змінюють світ (Стаття 9)

Частина 1. Руйнування концепції застосування традиційних засобів ураження та кораблів

Зміст

Як все починалось?

В період після Другої світової війни головною ударною зброєю військово-морських сил держав світу стали крилаті ракети, зокрема – протикорабельні. Не стали виключенням ВМС СРСР, а потім й РФ. Окрім того, програми створення радянського, а потім російського ракетного озброєння займали й досі займають провідні ролі у світі. Так, станом на початок повномасштабного вторгнення, Чорноморський Флот російської федерації мав на озброєнні:

• Протикорабельний ракетний комлекс П-1000 Вулкан з дальністю ураження цілей до 1000 км;

• Протикорабельний ракетний комплекс П-800 Онікс з дальністю ураження 300-800 км, залежно від модифікації;

• Протикорабельна ракета 3М-54 Калібр з дальністю ураження до 500 км;

• Протикорабельна ракета 3М-24 Уран (більш відома як Х-35) з дальністю ураження до 260 км;

• Протикорабельна ракетний комплекс П-270 Москіт з дальністю ураження до 120-250 км залежно від модифікації.

  

  

До цієї ударної сили необхідно додати наявні в складі сухопутних військ компоненти ЧФ – берегові протикорабельні ракетні комплекси Бал і Бастіон, з ракетами Х-35 Уран та П-800 Онікс відповідно, а також Авіацію Флоту.

Додатковими спроможностями ЧФ були:

• Можливість ураження наземних цілей крилатими ракетами 3М-14 Калібр;

• Протиповітряна та протиракетна оборона критично важливих об'єктів;

• Участь у вирішенні завдання (разом з ВКС РФ) завоювання переваги в повітрі.

Така концентрація ударних спроможностей флоту, берегової та повітряної компонент теоретично надавала можливість ефективно виконувати поставлені перед Чорноморським Флотом завдання. Тобто РФ витратила колосальні фінансові ресурси, які вимірюються навіть не десятками, а сотнями мільярдів доларів, задля завоювання переваги у басейні Чорного моря, шляхом створення та утримання в боєздатному стані носіїв протикорабельного та іншого ракетного озброєння, а також необхідної допоміжної інфраструктури. Пріоритетність питання боєздатності ЧФ додатково підтверджується ще й тим, що питання базування ЧФ у Севастополі було однією з ключових причин протиправної анексії Кримського півострова у 2014 році.

Повномасштабне вторгнення

Україна станом на 24.02.2022 року не мала ЖОДНОГО носія протикорабельних ракет: ні на воді, ні під водою, ні в повітрі. До речі, це хороше питання до військово-політичного керівництва держави всіх скликань та періодів. Як держава планувала взагалі захищати власні морські та сухопутні кордони при такому військовому плануванні програми озброєння флоту?..

Єдиним виключенням був наземний протикорабельний комплекс РК-360МЦ Нептун, що лише перебував у дослідній експлуатації.

Лише один корабель військово-морських сил України мав зенітно-ракетний комплекс малої дальності (Фрегат проєкту 11351 Гетьман Сагайдачний), проте й він перебував на ремонті у небоєздатному стані. Та і його штатний ЗРК Оса-М, навіть за умови роботоздатності (що малоймовірно), важко назвати сучасним та ефективним засобом проти існуючих загроз.

У зв’язку з цим, в України не було технічних засобів не те що для блокування торговельних шляхів противника у Чорному морі, а й для захисту своїх комунікацій та узбережжя. Лише завдання протиповітряної оборони об'єктів флоту та узбережжя здійснювалося на відносно прийнятному рівні.

Тобто, співвідношення військового потенціалу України та РФ перед початком агресії було таким, що друга мала абсолютну перевагу над Україною по всіх компонентах і мала можливість вирішувати будь-які завдання, які б поставило політичне керівництво держави-агресора.

Проте…

Через 2 роки війни ЧФ РФ зазнав важких втрат і станом на зараз немає можливості повноцінно виконувати поставлені перед ним задачі. Фактично підтверджені й найбільш суттєві втрати такі:

Знищено:

1. Флагман, крейсер проєкту 1164 Москва;

   

2. Великий десантний корабель проєкту 1171 Саратов;

   

3. Великий десантний корабель проекту 775 Мінськ (зазнав тяжких ушкоджень рівноцінних повному знищенню);
   

   

4. Великий десантний корабель проєкту 775 Новочеркаськ;

   

5. Великий десантний корабель проєкту 775 Цезар Куніков;

   

6. Ракетний катер проєкту 12411 Івановець;

   

7. Патрульний корабель проєкту 22160 Сергій Котов;

   

8. Рятувально-буксирне судно проєкту 22870 Василь Бех.

   

Зазнали пошкоджень різного ступеня тяжкості:

1. Підводний човен проєкту 636.3 Ростов на Дону;

   

2. Великий десантний корабель проєкту 775 Оленегорський Горняк;

   

3. Ракетний катер проєкту 22800 Аскольд;

   

4. Малий ракетний корабель проєкту 1239 Самум;

   

5. Танкер Сиг;

   

6. Малий ракетний корабель проєкту 21631 Малий Устюг;

7. Великий десантний корабель Константин Ольшанський проекту 775 та Іван Хурс проекту 18280 (вірогідно).

   

   

Також були знищені та пошкоджені декілька катерів різного призначення.

Якщо проаналізувати засоби ураження, то:
— Протикорабельними ракетами уражено 2 одиниці;
— Балістичними та крилатими ракетами в місцях базування та тимчасової дислокації уражено 5 (7) одиниць;
— Безекіпажними катерами-камікадзе уражено 6 одиниць;
— Невідомим засобом ураження – 1 ціль.

Висновки

1. Попри абсолютну перевагу в усіх компонентах ведення війни на морі та у повітрі, РФ (і, ймовірніше за все, будь-яка країна світу) не здатна забезпечити гарантовану безпеку флоту в місцях постійної та тимчасової дислокації. Однак, це не новий виклик. Знищення американського флоту на базі Перл-Гарбор та італійського флоту в Таранто яскраво продемонстрували, що питання гарантування безпеки місць дислокації флоту має найвищий пріоритет і складність. І за останні 80 років принципово нічого не змінилося.

   

   

   

   Україна, маючи лише сучасні крилаті ракети Storm Shadow/Sсalp ЕG та застарілі фронтові бомбардувальники Су-24 в якості носіїв КР, змогла нанести критичних пошкоджень 4 кораблям, портовій інфраструктурі та уразити будівлю штабу російського флоту в м. Севастополь. Єдиним рішенням, що хоч частково забезпечило подальшу безпеку ЧФ і зменшило втрати від цього засобу ураження, стало виведення більшої частини кораблів флоту з бази в Севастополі, тобто поза межі досяжності вищевказаних крилатих ракет.

   

   

   Окрім того, до крилатих ракет повітряного базування можна додати ще безліч засобів ураження, які самостійно, або при комплексному застосуванні, мають можливість нанести критичне ураження корабельному складу та береговій інфраструктурі флоту. Так, для ураження бази флоту Україна (у зв’язку з відсутністю) не застосовувала крилаті ракети морського та підводного базування, й практично не застосовувала оперативно-тактичні комплекси з балістичними ракетами малої та середньої дальності (єдиний приклад – це застосування ТРК Точку-У по ВДК Саратов в порту Бердянська).

   

   Як ефективний засіб ураження цілей в глибині оборони противника додалися такі засоби, як ударні БпЛА, які мають значно меншу вартість, ніж крилаті ракети, можуть виготовлятися в більшій кількості та головне – можуть виготовлятись Україною самостійно. Хоча поки і не зафіксовано ураження кораблів ЧФ РФ за допомогою БпЛА, це лише питання часу, – удосконалення безпілотників надасть можливість застосовувати їх на більшу дальність, а збільшення їх кількості в масованому ударі виснажить ППО й заплановані цілі будуть уражені.
   
   До речі, втрати українського флоту, з огляду на відкриті дані, також відбулися в місцях дислокації.

   Єдиним і головним висновком з цього є наступне – засоби нападу завжди переважають над засобами захисту. Вони мають ініціативу, тобто вибір цілі ураження, вибір способу, часу, виду і кількості. З точки зору співвідношення критерію вартість/ефективність, засоби нападу можуть мати незрівнянно меншу вартість, відносно вартості засобів захисту, і все рівно бути більш ефективними.

   Як приклад факт ураження кораблів ЧФ у місцях базування. Вартість використаних для цього крилатих ракет та вартість бомбардувальників суттєво менша, ніж вартість розгорнутої системи попередження про ракетний напад, ешелонованої системи протиповітряної оборони та ракет для неї, які всерівно не впорались з поставленою задачею.

1. Щодо ураження крейсера Москва та рятувально-буксирного судна Василій Бех за допомогою протикорабельних комплексів Нептун та/або Harpoon — очевидно, що при наявності протикорабельних комплексів на озброєнні, питання ураження кораблів противника, це також лише питання часу. Показовим прикладом ефективності протикорабельних ракет є Фолклендський конфлікт 1982 року. У такий спосіб, за допомогою ПКР АМ-39 Exocet було знищено ескадрений міноносець D80 Sheffield та контейнеровоз Atlantic Conveyor, який використовувався у ролі авіатранспорту.
   

   

   

   

   

   Невелика кількість кораблів, уражених за допомогою протикорабельних ракет в конфлікті між Росією та Україною, пояснюється лише тим, що в складі військово-морських сил України були практично відсутні цілі для арсеналу протикорабельних ракет ЧФ РФ, а Україна, як ми вказали вище, не мала жодного носія цього засобу ураження.
   Хоча зазначимо, що знищення крейсера Москва не є показовим, бо цей крейсер був занадто легкою мішенню. Введений в експлуатацію флоту у 1982 році, цей корабель не був взірцем сучасної протиракетної оборони , окрім того, цей корабель був занадто великим, ні про які технології СТЕЛС при його проєктуванні мови й не йшло. Тобто “Москва” була легкою ціллю для головок самонаведення протикорабельних ракет.

   Щодо встановлених засобів протиракетної оборони на цьому кораблі, то можна зазначити те, що вони не впоралися з задачею захисту корабля або з причини застарілості, або з причини перебування в небоєздатному стані.

   

   В будь-якому випадку, залишається відкритим питання, чи може система протиракетної оборони навіть сучасного бойового корабля хоч якось протистояти масованому обстрілу протикорабельними ракетами. Якщо може, то протягом якого часу (до повного спустошення боєкомплекту?). Також важливим питанням є вартість цього опору, скільки коштуватиме запас зенітних ракет для бортового ЗРК, враховуючи можливу велику інтенсивність його застосування.

   Щодо арсеналу протикорабельних ракет ЧФ, склалася парадоксальна ситуація, що вся ця накопичена міць, всі фінансові ресурси вкладені в цей вид озброєння виявилися марними просто тому, що в України немає кораблів, немає достойних цілей для них. І це найбільший парадокс цієї війни.

   Не звертаючи на це уваги, Росія, після ураження крейсера Москва та рятувального буксира, відвела свій флот за межі досяжності берегових протикорабельних комплексів Harpoon та Нептун, завдяки чому було звільнено острів Зміїний.

   

   Тобто флот, в розбудову якого вклали мільярди доларів, не впорався з протикорабельним комплексом Harpoon виробництва 80-их років минулого століття та експериментальним комплексом Нептун, який хоч і був новітнім (проте технологічно залишався все в тих же 80-тих), але ж все ж таки мав обмежену боєздатність.
   Якби на озброєнні ЗС України були б навіть не кораблі, а хоча б літаки (можливо і не зовсім сучасні, як і носії крилатих ракет Storm Shadow/Sсalp ЕG), але ж здатні застосовувати сучасні версії ПКР Harpoon, JSM, Exocet, Аtmaca та інші, яких би втрат зазнав ЧФ? Адже ВМС України мали б можливість наносити удари по корабельному складу ЧФ майже в будь-якій точці Чорного моря, а досконалі протикорабельні ракети, особливо при масованому застосуванні з різних напрямків відносно цілі, мали б долати протиракетну оборону кораблів та завдавати ураження ще ефективніше. Питання риторичне.

   

   

   

   

   Ще до початку цього військового конфлікту у військових побутувала думка, що великі кораблі (розміром ракетного катера та більше), занадто вразливі перед протикорабельними крилатими ракетами, але ж на практиці це не вдавалося перевірити. І всі морські держави (в тому числі й Росія) будували та продовжують будувати традиційні військові кораблі основних класів: ракетні катери, корвети, фрегати та есмінці. Окрім традиційних поглядів щодо концепції застосування флотів, для цього ще є об’єктивні причини. Все ж таки океанські військові кораблі повинні мати необхідну морехідність, автономність, дальність ходу та вільні об’єми для розміщення необхідного корисного вантажу і за цими критеріям невеликі кораблі не відповідають вимогам (але питання майбутнього розвитку океанських флотів - це тема для окремого аналізу).

   Головним висновком з вищевказаного є те, що ЧФ, створений для протистояння VI флоту ВМС США, виявився вразливим перед наявним протикорабельним ракетним озброєнням, в наслідок чого флот самостійно обмежив межі застосування суден межами досяжності берегових протикорабельних комплексів. Це повинно підштовхнути військове керівництво держав Чорноморського басейну перевірити ще раз актуальність власних доктрин застосування флоту та програм озброєння флоту.

   

2. Шість одиниць кораблів були уражені безекіпажними катерами. Треба розуміти, що сам по собі БЕК це не якась "вундервафля", це досить примітивний та порівняно некоштовний засіб ураження (дешевший за крилаті ракети). Головна перевага – можливість дистанційного керування, що відкриває нові тактичні прийоми застосування завдяки безпеці екіпажу.

   Це також не нова загроза для військово-морських сил. Так, ВМС США зіткнулись з подібною загрозою ще у 2000 році, коли в порту Адена есмінець DDG-67 Kole був атакований швидкісним катером з вибухівкою, який керувався 2 членами екіпажу – смертниками (замість Starlink та камер нічного і денного бачення на БЕКах). Корабель зазнав тяжких пошкоджень, загинуло 17 членів екіпажу та перебував на ремонті 2 роки. Наслідком цієї атаки був комплекс заходів з оснащення кораблів США озброєнням для виявлення та ураження швидкісних, малопомітних та маневрових надводних цілей днем та вночі.

   

   Але виявилося, що ЧФ не готовий до подібних викликів. На жодному відео ураження кораблів ЧФ, яке ГУР викладено до загального доступу, не має ознак застосування штатного артилерійського озброєння установок АК-176 чи АК-630, які за своїми ТТХ нібито мають можливість ефективно протистояти подібним цілям. Найімовірніше, в наслідок невеликих розмірів БЕКів, бортові РЛС не здатні завчасно виявити катери та здійснити цілевказання (або здійснюють його неефективно), проте це лише припущення. Зважаючи на наявні відеофрагменти ураження БЕКами кораблів, проидія здійснювалася лише за допомогою легкого стрілецького озброєння – автоматів та кулеметів калібрів 7,62, 12,7 та 14,5 мм. Хоча, можливо були і успішні приклади застосування штатного озброєння кораблів ЧФ, які не були опубліковані жодною з сторін.

   

   

   Але, в будь-якому разі факт залишається фактом: БЕКи нанесли критичне пошкодження Кримському Мосту. Кількість знищених та пошкоджених кораблів за допомогою БЕКів перевищує по кількості уражених цілей за допомогою протикорабельних ракет та має тенденцію до збільшення, оскільки цей засіб ураження стрімко розвивається, удосконалюється, виробляється в Україні, а отже ми маємо можливість нарощувати чисельність таких катерів і ефективність операцій.

   

   І цей факт є головним відкриттям збройного протистояння на Чорному морі. Це нищівна поразка Росії, оскільки всі багатомільярдні вкладення в ЧФ виявилися безсилими перед “копієчаними” БЕКами.

   Станом на зараз, хоч ЧФ і зберігає основну та найбільш боєздатну частину корабельного складу флоту, він замкнений на максимально віддаленних від України базах і значною мірою втратив можливість вирішувати поставлені перед ним завдання.
   Не треба плекати ілюзій, противник швидко адаптується і рано чи пізно буде знайдено технічні рішення, аналогічні до тих, які винайшов флот США, для запобігання загрози БЕКам в поточному стані розвитку. Якщо ця війна буде довготривалою, то ми станемо свідками еволюції БЕКів в інші ударні засоби. І це тема наступної частини цієї статті.

   

   

   Але, в будь-якому разі, так не повинно бути. Дуже велика різниця в фінансових ресурсах між Україною та РФ, які були направлені на створення власних ударних можливостей, порівняно з отриманими результатами та втратами вказує на те, що помилка має місце в програмі розвитку флоту Російської Федерації та інших флотів держав Чорноморського басейну. Наприклад, Україна також будує в Туреччині корвети проєкту Ada.

   

   Сама Туреччина, маючи в бойовому складі значну кількість фрегатів та корветів, продовжує реалізовувати національну програму розбудови флоту (Turkish Frigate 2000), в межах якої заплановано будівництво 4 фрегатів типу Istanbul та 7 фрегатів проєкту TF 2000.

   

   

   Але чи готові Україна та Туреччина до відбиття масованих атак протикорабельних ракет та БЕКів на власні кораблі, чи ступінь готовності буде такою, як і у ЧФ? Адже Росії безглуздо зараз вкладати ресурси у створення власного флоту безекіпажних ударних катерів просто тому, що так само як і для протикорабельних ракет, для цих БЕКів відсутні цілі. А ось з появою в складі військо-морських сил України корветів типу Ada (Гетьман Іван Мазепа, Гетьман Іван Виговський), тральщиків-шукачів мін типу Sandown (Черкаси, Чернігів) від Великобританії та типу Alkmaar від Нідерландів, такі цілі для російських протикорабельних ракет, БЕКів та інших видів ураження вже з’являться.

   

   

   

3. З огляду на вищевикладене, очевидним стає наступне: у відкритому морі надводна компонента флоту вразлива до атак протикорабельних ракет та безекіпажних катерів. А в місцях базування флот навіть більш вразливий, ніж в морі. Такі крилаті ракети як: Scalp EG, Storm Shadow, KEPD 150/130 Тaurus, AGM-158 JASSM та інші мають кругове імовірне відхилення від запланованої точки ураження у лічені метри. Частину з них Україна вже отримала, частину має можливість отримати. Вірогідно, що для ураження крупних кораблів достатньо точними є й системи наведення БПЛА камікадзе.

   

   

   

   
   Як наслідок, існує можливість прицільного ураження кораблів в місцях їх дислокації, а за допомогою протикорабельних ракет та БЕКів є така ж сама можливість точного ураження великих кораблів в морі. Враховуючи фактичну неможливість надійного захисту баз флоту від ударних засобів та неможливість надійного самозахисту кораблів у морі від БЕКів і протикорабельних ракет очевидно, що настав час суттєво переглянути програми озброєння флотів в басейні Чорного моря, оскільки великі кораблі занадто вразливі до сучасних засобів ураження, в якій би точці Чорного моря вони не перебували.

   

І наостанок

Флот – це дорого. Існує загальне правило, що більша кількість ресурсів надає перевагу. Але, як вже продемонстровано Україною, якщо симетричними засоби неспівставні, то єдиною можливістю є застосування асиметричних, менш коштовних, але не менш ефективних засобів. Якщо розбудовувати флот, враховуючи ці принципи, а також сучасні тенденції та реалії технологічного розвитку, можна досягти значно більшої ефективності свого флоту, ніж в даний момент має Чорноморський флот РФ, при цьому зменшивши витрати.

Хоча ЧФ РФ й досі залишається значною потугою, з існуванням якої досі доводиться рахуватись. Отже, питання його подальшого знищення має високий пріоритет.

В наступній частині статті спробуємо спрогнозувати майбутні тенденції розбудови флотів держав Чорноморського басейну, в тому числі України та РФ під час активної фази війни та по її завершенню.