Чи міг Сатоші Накамото, загадковий винахідник (або винахідниця та навіть винахідники) Біткоіна хоча б припустити, що у 2008 році він/вона/вони заклали фундамент для визначного світового майбутнього, попри те, що прагнули до нього? Дебати навколо цього питання можуть бути дуже палкими, але моя думка залишається незмінною - передбачення всеохоплюючого крипто-майбутнього залишаються дещо утопічними.
Однак сьогодення свідчить про протилежне - у наш час криптовалюта потроху змінює свою позицію з виключно складної та незрозумілої концепції на загальноприйняту складову цифрової економіки. Дедалі більше провідних бізнес-гравців поспішають інтегрувати технології на основі блокчейну у свою операційну діяльність та робочий процес, а деякі з них, як, наприклад, Amazon Web Services, навіть пропонують розподілений реєстр як окремий продукт. Незважаючи на численні приклади використання криптовалюти в комерційних і кооперативних інтересах, державні інституції просто не могли залишати поза увагою таке нове явище, і на тлі спроб дати належне законодавче визначення цифровим активам і "регуляторних" заходів правозастосування (не кажучи вже про сумнозвісні судові процеси з Комісією з цінних паперів і бірж США), перспективні ідеї все одно мають тенденцію розповсюджуватися. Як приклад: дебати про розвиток національних криптовалют. Зважаючи на зростаючу увагу до криптовалют з боку державних установ та ініціатив щодо розробки чіткої правової бази для них, передумови для створення національних цифрових валют потребують глибокого аналізу.
Чи можлива розробка національних криптовалют?
Хоча відповідь на це питання здається очевидною на перший погляд, вона насправді не така вже й проста. Технічні аспекти, а також тенденції та спільні риси світового законодавства зумовлюють обмеженість опцій імплементування цифрових активів.
Тим не менш, Тимофій Милованов – почесний президент Київської школи економіки та професор Піттсбурзького університету, зазначає, що наразі існує два можливих шляхи створення національної криптовалюти: централізований та децентралізований. Давайте розглянемо їх поетапно і спробуємо визначити найбільш оптимальний варіант з обох.
Централізований сценарій
Перший варіант - централізований - передбачає ключову роль центрального державного банку у створенні національної криптовалюти. У такому випадку, структура банків буде розглядати можливість карбування крипто-еквіваленту національної валюти шляхом відкриття рахунків і збору вкладів від потенційних власників цієї криптовалюти. Однак центральні банки не працюють з фізичними особами, а лише з фінансовими установами, і це ускладнює процес, додаючи ще один ланцюжок посередників - банки.
Простіше кажучи, схема мала б такий вигляд: Національний банк України створює цифрову гривню. У той же час, банківські установи відкривають рахунки для фізичних осіб у є-гривні, а НБУ здійснює клірингові операції.
Безсумнівно, централізований підхід викликає занепокоєння щодо конфіденційності та довіри, оскільки структура забезпечення криптовалюти вимагає передачі функцій зберігання активів не лише державному органу, але й стороннім банківським установам. Незважаючи на те, що готівка має значні переваги в забезпеченні конфіденційності, що означає складність відстеження, а також підтвердження транзакцій, цей факт також створює певні потенційні ризики. З іншого боку, клієнти, приватні організації та центральні банки перебувають під захистом закону, а це означає, що вирогідність потенційних ризиків дуже низька. Тим не менш, вона ніколи не дорівнює нулю.
Крім того, порівняно з децентралізованим сценарієм, який розглядається нижче, та приватними банківськими установами, операційні механізми державних банків не можуть похвалитися такою ж високою оперативністю та якістю. Іншими словами, цілком імовірно, що централізований підхід до створення криптовалюти може виявитися громіздким і занадто бюрократизованим, що, безумовно, не зіграє на руку потенційним власникам цього активу. Зрештою, з точки зору ефективності, централізований процес не настільки надійний, як очікується. Чи означає це, що державам слід дотримуватися децентралізованого сценарію? Давайте з'ясуємо.
Децентралізований підхід
Децентралізований шлях є більш простим для сприйняття криптоентузіастами, оскільки кожен з вас добре знайомий з найкращим його прикладом - стейблкоінами, а саме $USDT, $EURT або $USDC. Як ви вже здогадалися, криптовалюта може бути випущена саме таким чином - через створення монет, які безпосередньо привʼязані до ціни національної валюти.
Очевидно, що цей метод має серйозні сумніви в плані реалізації, оскільки розподілений підхід до створення валюти передбачає менший контроль і відповідальність з боку державних органів. Це може бути вигідно для приватних криптовалютних суб'єктів, які могли б взяти на себе підтримку стабільності монети, але все ж таки, можливість її регулювання у такому разі суттєво знижується. Відсутність контролю з боку державних фінансових органів можна вважати перевагою, оскільки це забезпечує гнучкість і прозорість для власників криптовалют. Однак це може викликати і зворотну реакцію - фактично, центральні банки не зможуть забезпечити безпеку цифрового активу і тим самим не мати можливості запобігти його краху, оскільки законодавчі механізми просто не здатні цього гарантувати.
Парадокс - ось як можна описати цей потенційний стан речей одним словом.
Тим не менш, варто зазначити, що наразі криптовалютні біржі активно імплементують інтеграцію цифрових активів в Україні без сталої нормативно-правової бази в цьому питанні. Із останніх прикладів: WhiteBIT, одна з найбільших європейських криптобірж українського походження, та Visa, світовий лідер у сфері цифрових платежів, підписали меморандум про наміри щодо співпраці на ринках регіону CEMEA, що включає країни Центральної та Східної Європи. Близького Сходу та Африки. Мета співпраці — допомога WhiteBIT у побудові стійких відносин із банками та фінтех-компаніями, що є партнерами Visa та зацікавлені у впровадженні продуктів, пов’язаних із криптоактивами.
Вердикт: Якого підходу слід дотримуватися державам?
За великим рахунком, створення криптовалют супроводжується великою кількістю суперечностей. Обидва методи, описані вище, мають свої переваги і недоліки, незалежно від таких ключових технічних моментів, як правова база, пріоритети та економічний розвиток кожної держави. У той час як централізований підхід виглядає багатообіцяючим з перспективи держави і може бути охарактеризований як більш безпечний спосіб підтримки валюти, децентралізований сценарій випереджає попередній своєю ефективністю, більш досконалим рівнем конфіденційності та відносною незалежністю, але при цьому вважається більш ризикованим.
З огляду на низьку ймовірність дотримання урядами кожного з підходів, виникає логічне запитання: а чи потрібні нам національні криптовалюти взагалі?
Висновок: необхідність національних криптовалют
Давайте подивимося правді в очі: перспективи створення національної криптовалюти мають широкий перелік переваг для держав. Насправді, покращення монетарної політики, більш прозорий моніторинг транзакцій та фінансова інклюзивність — це ті переваги, які дає створення цифрового активу, що перебуває у державній власності. Тим не менш, з певних причин переважна більшість урядів світу схиляється до обмежень замість того, щоб адаптувати технологію.
Справа в тому, чи усвідомлюють вони, що державна криптовалюта не отримає довіри з боку криптосуб'єктів і призведе до ще більшої кількості проблем? Суто протилежне бачення виникає щодо створення стейблкоінів — спільнота, безумовно, отримає вигоду від цього, а держава — ні.
Зрештою, поки кожна зі сторін не буде готова дотримуватися компромісу, криптовалюти залишатимуться парадоксальною концепцією — реальною і водночас недосяжною.
