Дослідники з Південного університету науки і технологій у Шеньчжені виміряли, наскільки сильно нанопластикові частинки зв’язуються з трьома мінералами заліза з прісноводних відкладень. Швидкість зв’язування відрізняється у 15,9 раза, а здатність — до 43,6 раза.
Іхан Чі, Юаньюань Тан і колеги опублікували порівняння 9 листопада 2026 року в Communications Earth & Environment. Вони вважають взаємодію з оксидами заліза ключовою для розуміння, як далеко нанопластик рухається у прісній воді та що з ним відбувається. Порівняння мінералів може допомогти прогнозувати, які відкладення утримують частинки, а які пропускають.
Мінерали — феригідрит, лепідокроцит і гетит. Феригідрит зв’язував частинки найшвидше завдяки шорсткій поверхні, яка перебудовується під час прикріплення. Гетит утримував найбільше: великі пори захоплюють частинки всередині, тому його ємність найменше змінювалася за різних умов.
Випробування охоплювали частинки різного розміру, хімії поверхні та стадій старіння. Старіння послаблювало зв’язування: зменшені частинки з новими хімічними групами гірше чіплялися, бо зміна заряду після перших частинок зменшувала подальше електричне притягання.
Статтю прийнято 27 серпня 2026 року; журнал публікує рецензовану версію. Роботу підтримали програми Шеньчженя та Національний фонд природничих наук Китаю.
