Після кожної російської атаки українське суспільство переживає не лише фізичні руйнування, а й потужний інформаційний удар. Поки рятувальники ліквідовують наслідки обстрілів, а лікарі борються за життя постраждалих, у соціальних мережах майже миттєво з'являються пошуки так званих «навідників». Часто такі звинувачення виникають без доказів, спираються на емоції та швидко перетворюються на інструмент суспільного осуду.
Саме так сталося після атаки російських безпілотників по центру Прилук 7 квітня, коли один із дронів влучив у будівлю міської ради під час засідання виконавчого комітету. Тоді поранення отримали п'ятнадцять людей, а одна з постраждалих згодом померла у лікарні. Майже одразу після трагедії в інформаційному просторі почали поширюватися припущення про можливого «навідника», а серед прізвищ, які почали активно згадувати користувачі соціальних мереж, опинився місцевий блогер Олександр Лесик.
Сам блогер категорично заперечив будь-який зв'язок із трагедією та заявив, що звинувачення стали наслідком його конфлікту з місцевою владою. За його словами, причина інформаційної кампанії полягає у тому, що він нібито систематично викриває порушення міського керівництва.
Однак ця історія цікава не лише питанням безпідставних звинувачень. Значно важливішим є інше: чому саме ця людина стала настільки помітною політичною фігурою у невеликому районному центрі? Наскільки незалежною є її діяльність? І чи справді блогер виступає виключно як громадський активіст, чи його інформаційна активність має значно складніший політичний контекст?
Як змінився інформаційний профіль блогера
До кінця 2025 року інформаційна діяльність Олександра Лесика майже не мала стосунку до політики.
У місцевому інформаційному просторі його знали під прізвиськом «Саня Перекуп», що підтверджується, зокрема, відкритими сервісами перевірки телефонних номерів. Основний контент складався з автомобільної тематики: оглядів машин, авторинку, реклами місцевого бізнесу, коротких розважальних відео.
Проте наприкінці 2025 року характер публікацій різко змінився.
Автомобільна тематика майже повністю зникла. Натомість практично кожне нове відео почало стосуватися діяльності міського голови, депутатського корпусу, комунальних підприємств, бюджетних витрат, земельних питань, ремонту доріг, водопостачання та звинувачень у корупції.
Фактично блогер повністю змінив власну інформаційну спеціалізацію.
Сам по собі такий перехід не є чимось незвичайним. Українські блогери нерідко змінюють тематику власних ресурсів. Проте у цьому випадку увагу привертає не сама зміна напрямку, а її системність.
Практично весь новий контент концентрується навколо критики однієї політичної команди.
Межа між критикою та персональною кампанією
Будь-яка демократія передбачає право громадян на критику влади.
Більше того, місцеві блогери часто виконують функцію додаткового громадського контролю, порушуючи питання, які залишаються поза увагою традиційних медіа.
Однак діяльність Олександра Лесика виходить далеко за межі звичайної критики.
У своїх роликах він неодноразово використовує образливі висловлювання щодо міського голови Прилук Ольги Попенко, застосовує принизливі прізвиська, ненормативну лексику, фотомонтажі та особисті образи.
Окремі матеріали присвячені не лише самій міській голові, а й її родичам, секретарю міської ради, заступникам, керівникам комунальних підприємств.
Тобто об'єктом інформаційного тиску стають фактично всі представники однієї політичної команди.
Саме ця системність викликає запитання щодо природи такої інформаційної кампанії.
Депутатка, яка постійно присутня поруч
Ще цікавішою історія стає після аналізу найближчого оточення блогера.
Практично в усіх ключових політичних відео поряд із Лесиком регулярно з'являється депутатка Прилуцької міської ради Євгенія Авер'янова.
Саме разом із нею записувався резонансний ролик про турнікет у приміщенні міської ради, який після російської атаки почали активно згадувати окремі користувачі соціальних мереж.
У спільних відео звучать численні звинувачення щодо розподілу земельних ділянок, проведення тендерів, ремонтів доріг та використання бюджетних коштів.
Таким чином блогер фактично стає інформаційним майданчиком, на якому регулярно транслюються політичні претензії конкретної депутатки.
Коли політичне партнерство підтверджують документи
Ще більше запитань виникає після аналізу відкритих державних реєстрів.
У декларації Євгенії Авер'янової зазначено, що вона надала Олександру Лесику значні позики — понад двадцять п'ять тисяч доларів США та понад сто п'ятдесят тисяч гривень.
Водночас серед членів сім'ї блогер не зазначений.
Це означає, що між депутаткою та блогером існували фінансові відносини, підтверджені офіційними документами.
Не менш показовими виглядають корпоративні зв'язки.
За інформацією відкритих реєстрів, підприємство «ВЕТТІ», директоркою якого під час місцевих виборів Центральна виборча комісія зазначала Євгенію Авер'янову, нині перебуває у власності та під керівництвом Олександра Лесика.
Схожа ситуація простежується і щодо інших компаній, де в різний час фігурували обидві особи як засновники, учасники або бенефіціари.
Окремо увагу привертає структура власності ТОВ «Ліатріс», де корпоративні права також пов'язують підприємства Лесика із самим блогером.
Кожен із цих фактів окремо ще не доводить політичної залежності.
Проте у сукупності вони демонструють набагато тісніший характер взаємовідносин, ніж може скластися враження після перегляду соціальних мереж.
Партійний вимір
Подальший аналіз показує ще одну важливу деталь.
Євгенія Авер'янова є керівницею фракції політичної партії «Наш край» у Прилуцькій міській раді.
Політичним лідером цієї сили на Чернігівщині вважають народного депутата Бориса Приходька, який очолював виборчий список партії в області.
Таким чином виникає логічний політичний ланцюг:
Олександр Лесик → Євгенія Авер'янова → партія «Наш край» → Борис Приходько.
Цей ланцюг сам по собі ще не доводить існування політичного управління діяльністю блогера.
Однак він демонструє, що його інформаційна активність розгортається всередині середовища, пов'язаного з конкретною політичною силою.
Публічна підтримка народного депутата
Особливого значення ця картина набуває після аналізу власних публікацій Лесика.
У своєму TikTok він відкрито дякує народному депутату Борису Приходьку за фінансування футбольної команди та підтримку розвитку місцевого спорту.
Таким чином взаємозв'язок між блогером та політиком перестає бути лише припущенням, оскільки сам Лесик публічно говорить про таку підтримку.
При цьому варто наголосити: сама подяка не є свідченням політичної залежності.
Проте у поєднанні з фінансовими відносинами з депутаткою, корпоративними зв'язками та одностороннім характером політичного контенту вона створює значно ширший контекст для оцінки діяльності блогера.
Інформаційний актив чи незалежний автор?
Сучасна політика дедалі частіше використовує блогерів як альтернативу класичним медіа.
Локальні автори мають значно вищий рівень довіри серед місцевої аудиторії, ніж офіційні політичні сторінки.
Саме тому вони нерідко стають важливими учасниками інформаційних кампаній — як свідомо, так і несвідомо.
Коли інформаційний ресурс системно підтримує одну політичну сторону, постійно атакує іншу, має підтверджені фінансові та корпоративні зв'язки з представниками конкретної політичної сили, питання про його незалежність стає цілком закономірним.
Йдеться не про обмеження свободи слова.
Навпаки, суспільство має право знати не лише зміст інформації, а й контекст її походження.
Адже прозорість можливих конфліктів інтересів є одним із базових стандартів сучасної журналістики та політичної комунікації.
Висновки
Історія Олександра Лесика демонструє одразу дві важливі тенденції.
По-перше, після воєнних трагедій суспільство нерідко шукає швидкі пояснення та винних, що створює ризик безпідставних звинувачень. Станом на сьогодні жодних підтверджених доказів того, що блогер має будь-який стосунок до російської атаки на Прилуцьку міську раду, наведені факти не містять.
По-друге, незалежно від цієї історії відкриті джерела дозволяють простежити низку фінансових, корпоративних та політичних зв'язків між блогером, депутаткою місцевої ради та представниками конкретної політичної сили. Самі по собі ці обставини не доводять існування політичного замовлення чи координації діяльності. Водночас вони ставлять цілком обґрунтовані питання щодо ступеня незалежності інформаційного майданчика, який позиціонує себе як виключно громадська ініціатива.
Для демократичного суспільства принципово важливо не підміняти факти припущеннями. Так само важливо не ігнорувати очевидні зв'язки лише тому, що вони не оформлені у вигляді прямих доказів. Саме критичний аналіз відкритих даних, фінансових відносин, корпоративної історії та політичного контексту дозволяє суспільству відокремлювати незалежну громадську діяльність від потенційних елементів політичної технології. Історія навколо Олександра Лесика є показовою саме тому, що вона виходить далеко за межі одного міста чи одного блогера — вона демонструє, як у сучасній Україні перетинаються соціальні мережі, місцева політика, бізнесові інтереси та інформаційна боротьба за вплив на громадську думку.
