Про засідання Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року у підручниках історії згадують одним реченням: саме на ньому ухвалили Акт проголошення незалежності України.
Менше пишуть про те, що це засідання було чи не найемоційнішим в історії парламенту радянської України, а акт про незалежність був не єдиним рішенням, що його ухвалила Рада того дня.
ВВС Україна на основі стенограм цього засідання та спогадів кількох його учасників публікує репортаж про події, які відбувалися у парламенті 22 роки тому.
Стаття публікується повторно - за десять років після виходу. За цей час багато учасників тих подій померли.
Під акомпанемент мітингу
Позачергове засідання парламенту 24 серпня відбулося за лічені дні після придушення путчу, організованого ГКЧП у Москві.
Під стінами Ради зібралося, за спогадами депутата того скликання Володимира Філенка, 30-50 тисяч людей, які не розходилися звідти аж до вечора.
На початку засідання депутати ухвалили рішення про трансляцію засідання на вулицю. Пряму трансляцію сесії вело і республіканське телебачення, що зовсім не було характерним для парламенту радянської України.
У сесійній залі ситуація була вкрай напруженою, і спікерові Леоніду Кравчуку доводилося раз-по-раз заспокоювати депутатів та закликати їх до дотримання бодай "елементарних норм поведінки".
Саме Кравчукові попервах найбільше дісталося від радикально налаштованих депутатів. Його звинувачували у нерішучості під час перевороту, наводили у приклад президента РРФСР Бориса Єльцина, який своїми діями "захистив демократію" у Росії та навіть закликали відсторонити від ведення сесії.
Втім, ця пропозиція, як і інші - на кшталт терміново прибрати з зали парламенту пам'ятний знак Володимиру Леніну чи викликати для доповіді голову республіканського КДБ - не знайшли підтримки у більшості депутатів.
"У вас були здорові хлопці в кабінеті"
Політичну ініціативу на засіданні захопили представники опозиційної Народної ради.
Вони підозрювали очільників УРСР у тому, що ті у дні путчу активно підтримували заколотників, а депутат Сергій Головатий вимагав від керівників парламенту та уряду УРСР особистого, "похвилинного" звіту про їхню діяльність 19-21 серпня.
"17 серпня я відбув у відпустці. 19 серпня пізно ввечері мене знайшли біля гори Білуха на порогах річки Катунь… Я негайно прийняв рішення і цілу добу добирався до Києва. Але вночі 20 був уже в Києві і 21 на ранок зібрав засідання Кабінету Міністрів", - виправдовувався прем'єр-міністр Вітольд Фокін.
Дуже детально розповідав про свої дії у дні путчу - в тому числі про зустріч з емісаром заколотників генералом Валентином Варенниковим та "заспокійливе" звернення до народу України - Леонід Кравчук.
Спікера весь час перебивали вигуками опозиціонери, котрі вважали, що у дні путчу Кравчук мав діяти значно радикальніше.
"Голова Верховної Ради не може приймати одноосібних рішень і видавати укази… Якби у мене були повноваження приймати постанови або укази, я б робив це", - захищався спікер.
"Це свідчить на користь термінового запровадження інституту президентства в Україні", - зробив висновок з подій кількаденної давнини Кравчук і запропонував Раді до перших президентських виборів надати йому право ухвалювати обов'язкові до виконання рішення без узгодження з парламентом та його президією.
Однак опозиціонери продовжували дорікати спікерові.
"У вас були здорові хлопці в кабінеті, такі, як Масик (перший віце-прем'єр-міністр УРСР - Ред.) і Гуренко (перший секретар Компартії України - Ред.), три офіцери вашої охорони. Що вам завадило… заарештувати Варенникова, який нахабно зайшов до вашого кабінету, прямо у Верховній Раді?" - допитувався у Кравчука депутат Арсен Зінченко з Вінниччини.
"Я не уявляю, як це я в умовах, коли діє комітет з надзвичайного стану, міг заарештувати в кабінеті генералів", - розвів руками спікер.
"Чому вся комуністична преса України друкувала розпорядження хунти?" - добивалися від Кравчука депутати.
"Газета сама вирішує, що друкувати. Тому ви у редакторів і запитайте!" - відрізав він.
А чому у перший день путчу замовкло українське телебачення? - "Бо був понеділок, а в понеділок до 16-ї години телебачення завжди не працює. А з 16-ї години почало", - знову знайшовся Кравчук.
На пропозиції притягнути до відповідальності тих керівників Компартії України, які відкрито підтримували гекачепістів, чи взагалі призупинити діяльність КПУ Кравчук відповідав ухильно: мовляв, парламент має утворити спеціальну комісію, а вже потім прийняти до розгляду її висновки.
Битва за декомунізацію
До обговорення рішень, що їх мав ухвалити парламент, Рада приступила уже після "розбору польотів", на вечірньому засіданні.
Тодішні опозиціонери згадують, що сумнівів у тому, що комуністична більшість парламенту у своїй масі підтримає постанову про проголошення незалежності України, не було.
Якими були мотиви комуністів?
"Ситуація була дуже гострою. Суспільство було налаштовано проти них, тож багато комуністів проголосували за незалежність саме зі страху", - згадував ті події Володимир Яворівський.
Підштовхувала до "державницького мислення" комуністів і ситуація в Росії, де Борис Єльцин вів активну апаратну боротьбу з Михайлом Горбачовим, і вже 23 серпня підписав рішення про призупинення діяльності російської Компартії.
"Комуністи боялися Єльцина. Вони думали, що краще зберегти уламок СРСР в Україні, ніж мати справу з демократичною Росією, - каже Володимир Філенко. - Тож інтриги у тому, чи проголосують комуністи за незалежність, не було".
У надрах Народної ради народилися одразу кілька проєктів акту проголошення незалежності України.
Володимир Яворівський розповідав, що хтось, як-от Левко Лук'яненко, у своєму проєкті наполягав на формулюванні "відновлення державності України", інші, наприклад, Дмитро Павличко - на "проголошенні незалежності".
"Ми розраховували на те, що якщо не пройде одна версія, поставимо на голосування іншу, а тоді ще іншу. Зрештою, потім нам просто довелося об'єднати їх в один документ", - згадував Яворівський.
Інтрига полягала в іншому - частина представників Народної ради вимагала голосувати за акт проголошення незалежності лише в пакеті з постановою про декомунізацію.
"Ви хочете надалі зберегти комуністичний режим на Україні, облудно назвавши її самостійною і незалежною", - обурювалася депутатка Лариса Скорик позицією своїх опонентів.
А лідер Народної ради Ігор Юхновський навіть вимагав закрити засідання парламенту, якщо постанову про декомунізацію не поставлять на голосування.
Однак шансів на те, щоб ухвалити рішення про призупинення діяльності Компартії України, в залі не було - навіть незважаючи на те, що прямо під час засідання заяви про вихід з партії написали 20 парламентарів. 24 серпня Рада змогла лише припинити діяльність парткомів у органах прокуратури, міліції, КДБ та "інших державних установ та організацій".
Рішення про призупинення діяльності КПУ лише на наступний день ухвалить президія парламенту - після того, як у її розпорядженні опиняться документи про участь партійних органів у путчі.
Привіт, Незалежність!
А тим часом на розгляд парламенту винесли постанову про проголошення незалежності України, яку підтримав 321 депутат, і одразу після неї - Акт проголошення незалежності - за нього проголосували аж 346 депутатів.
У залі запанувала ейфорія.
"Шановна суверенна Верховна Радо! Шановний голово! Шановні бандерівці! Чому бандерівці? Бо ще пів року тому в цьому залі тих, хто закликав до незалежної України, називали бандерівцями!" - звернувся до сесійної зали київський депутат Валерій Івасюк.
"Ви знаєте, що робити? Слід вибачитись перед нами і перед тими, хто нас слухає, за деякі висловлювання!" - негайно відреагував на цей спіч Леонід Кравчук.
Частина депутатів від опозиції на якийсь час вийшла на мітинг перед будівлею парламенту, де збуджений натовп буквально на руки підхопив "народних героїв", а Рада почала приймати перші рішення незалежної української держави.
До кінця цього тривалого сесійного дня парламентарі вирішили, зокрема, розпочати роботу над введенням національної грошової одиниці, підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді та тимчасово надати додаткові "президентські" повноваження спікерові парламенту.
Останнім у той день депутати ухвалили звернення до парламенту та президента РРФСР, у якому "щиро подякували" їм за "героїчні дії по захисту свободи і демократії" під час путчу і висловили впевненість у тому, що "вікові традиції взаємопідтримки прогресивних сил України і Росії і надалі міцнітимуть".
А В'ячеслав Чорновіл запропонував внести до парламентської зали синьо-жовтий прапор, з яким українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також - підняти національний прапор над куполом парламенту.
З огляду на шум у залі, Леонід Кравчук ухвалив не перше у цей день соломонове рішення: прапор, який "засвітився" на телебаченні на московських барикадах до залу внести, однак червоно-блакитний прапор над куполом не міняти, доки не "внесемо до Конституції зміни про символіку".
Деякі депутати, окрилені такою результативністю сесійного дня, пробували винести на обговорення нові питання - про розслідування злочинної діяльності осіб, що співпрацювали з ГКЧП та про долю найвідомішого політв'язня тогочасної України Степана Хмари, - однак останнє слово залишилося за Кравчуком.
"Не можна за один день все вирішити… Бажаю вам творчих успіхів!" - сказав він і… закрив це історичне засідання.
Джерело ВВС
