Послухай, друже, в цім житті,
Не всі, хто поруч, є свої.
Буває Всесвіт й забирає,
Бо краще, все про нас він знає.
Він бачить те, чого не знаєш,
Чужих думок ти не читаєш.
Він знає вчинки потайні,
Що залишалися в тіні.
Не чув ти слів, не бачив зради,
Не знав чужої злої правди.
А Всесвіт все це добре знає,
І від біди тебе ховає.
Тому не кожну втрату в світі,
Потрібно слізьми гірко мити.
Не в кожнім, хто пішов від тебе,
Була насправді в нім потреба.
Не плач про втрачену людину,
Що світ розбився на частини.
Можливо Всесвіт уберіг,
Відвів від болю й злих доріг.
Не кожна втрата - то розплата,
Не вся розлука - то є втрата.
Буває двері зачинились,
Щоб інші для тебе розкрились.
Тож не тримай того хто йде,
Час все на місце розкладе.
Бо іноді найбільше щастя,
Від зла і зради не зламатись.
Верещако Сергій.
