Але я не граю в Го, мені подобаються шахи. Причому вподобання почалось з естетики. Колись на світанку часів, в країні якої вже немає, в родині якої не існує, з’явились шахи як приз, за першість, випередження та всяке таке. І вони були такими фігурними. Кожна складка мантії, ефес меча, чи ніздрі коня, цеглинка до цеглинки на ладьї, суворий вираз обличчя королівських осіб . Пішак-воїн так гордовито стояв на коліні тримаючи зброю. Це зачаровувало. Спонукало торкатись їх частіше, вчитись грати. Я не гросмейстер, і навіть не майстер, але захоплення фігурами привело до захоплення грою. І мені подобається іноді переставляти фігури полем, нехай і двовимірні, по намальованому, на моніторі, у смартфоні. Цікаво, коли рандомно граєш з кимось, чи як колись можна було надіслати лист другові і грати з реальним знайомим в партію. Укладаючи парі.
Чом би і не почати бути іноді тут, з цього раптового спогаду. Занурити себе у приємність.
