Жанр: Metalcore, Post-Hardcore, Deathcore, Melodic Hardcore, Mathcore
Лейбл: Venona Records
★★★★½☆ 9/10 · 2026· ДостобісаГарнаНоваМузика
Ну от, АНТАЙТЛД й випустили свій перший, чи, враховуючи розширене ІПІ, вже другий повноцінний альбом. І забігаючи наперед, одразу скажу, що це їх найкраща робота. Найбільш злагоджена, амбітна та цікава своєю, на перший погляд простою (насправді ні), елегантною ідеєю.
І коли один з улюблених гуртів випускає свій найкращий альбом, хочеться й самому написати про нього найкращий огляд. Мені не дуже цікаво співати тут дифірамби вдалим музичним рішенням чи пост-модерновим, але глибоко особистим образам. Про це я вже частково казав, коли оглядав сингли з альбому. І так, я досі вважаю #металік_хардкор кіберпанковим треком. Мені цікавіше сказати про інше, а саме що робить цей альбом особливим, та чому його варто розглядати в ширшому українському культурному контексті. І тут я бачу три взаємопов’язані рівні.
Перший існує у внутрішньому всесвіті самого гурту. Якщо слухати уважно, можна помітити чимало посилань до попередньої творчості учасників. Це й впізнавані мотиви з швидкої в #маткорі, й теми, до яких гурт повертається в інших музичних формах. Наприклад, небажання озиратись на минуле через біль, який цей погляд викликає, однозначно перегукується з треком #слоукор та нещодавньої пісні If I Look Back I Am Lost іншого гурту Євгена Тимчика - Septa. Сама назва If I Look Back I Am Lost, до речі, також є посиланням на фразу Дейнеріс Таргарієн з «Пісні льоду й полум’я», де вона говорить про той самий біль.
Стримуючи цей біль та озираючись на своє минуле, АНТАЙТЛД збирають докупи знайомі музичні референси та теми, які поєднались з тим культурним середовищем в якому перебували учасники гурту, коли їх в себе «всотували». До відчуття цього середовища й веде другий рівень альбому.
В українському контексті, # це передусім ностальгійна робота. Вона повертає до естетики core-жанрів нульових, коли значна частина альтернативної молоді знайомилася з цією сценою на сторінках Myspace. Тодішня музика мала власні музичні та ліричні кліше, що часто обертались навколо підліткових переживань. АНТАЙТЛД повертаються до цієї мови, та наповнюють її власними автентичними образами та досвідом.
Але # цікавий не стільки самим поверненням до цих кліше, скільки тим, навіщо він це робить. Альбом нагадує про музику, яка свого часу сформувала смаки цілого покоління українських слухачів, але тепер ми чуємо її вже в іншому часовому проміжку. Учасники гурту виросли, а разом з ними змінилося й те, про які речі вони говорять через цю музику. Це більше не звичні юнацькі переживання, тепер вони змінились дорослими, глибшими проблемами. Тут мені згадався й цьогорічний альбом American Football, який через «юнацьке емо», говорить про дорослі болі.
Звісно, не всі сприймуть альбом однаково. Наприклад молодші слухачі, можливо й впізнають в ньому щось про них, але навряд відчують цей ностальгійний «гірко-солодкий смак» так виразно. Вони зростали в зовсім інших обставинах, та через локдауни, а потім й війну, майже не застали тих самих вечірок, нічних двіжух, та й того особливого вайбу загалом, який старше покоління згадує з особливим теплом. Втім ностальгія тут не обмежується бажанням згадати «світле минуле», тому через неї можна перейти до третього, найцікавішого рівня.
На подкасті Essentials, де ми розмовляли з Євгеном про пост-рок, він влучно зауважив, наскільки страшною стала сучасна музика, що рефлексує на проблеми сьогодення. І для мене це спостереження пояснює різницю між оригінальними композиціями з ІПІ та новим альбомом. На тлі #, вони звучать цинічніше й зліше, а замість розмов про власну вразливість, з’являється самоіронія, що супроводжується знеціненням самих себе.
Звісно, сучасна важка музика не зводиться лише до цинізму, та й core-жанри нульових не були суцільним втіленням «юнацької щирості». Головне те, що старі «форми вираження» належали до зовсім іншого досвіду, який важко натягнути на сьогодення. І АНТАЙТЛД, звертаючись до них зараз, якраз й підкреслює контраст цієї різниці.
Можливо, хтось назве мене йобнутим. Проте для мене, головною ідеєю # є спроба повернути собі право на вразливість, яку сучасний світ намагається забрати, дедалі частіше змушуючи маскувати її цинізмом, холоднокровністю та ненавистю. Адже на тлі нескінченної глобальної невизначеності, та звички постійно іронізувати над власними проблемами, розмова про «свою вразливість» починає здаватись чимось наївним та недолугим.
Я розумію, що більшість слухачів можливо й не відчує таку ж «чорнуху» як і я, та можливо тільки мені боляче чути ці «старі пісні на новий лад» саме через власні спогади. Та єдине, що мене тішить, це фінальний #слоукор, який говорить про новий час, як про «найважчу зиму з майбутніх, яку залишилось пережити». Зима після якої настане та сама Весна, з якої й почався альбом, весна яка принесе в цей світ ренесанс, та він стане достатньо світлим, аби ми всі змогли знову «знайти в ньому себе». Звісно що це ДостобісаГарнаНоваМузика, які тут можуть бути сумніви (піду поплачу).
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
