Жанр: Sludge Metal, Noise Rock, Post-Hardcore, Alternative Rock
Лейбл: The Flenser
★★★★★ 10/10 · 2026 · ДостобісаГарнаНоваМузика
Цей альбом каже нам, що кінець світу вже настав, ставши нашим повсякденним життям. Він показує сучасний світ як місце, де насильство, байдужість, та технологічне відчуження вже настільки звичні, що ми навчилися з ними жити. Бо ти можеш бачити, як усе навколо зіпсовано, але все одно вранці звично йдеш на роботу. Можеш прочитати чергову жахливу новину, відчути короткий спалах обурення, та вже через хвилину займатись своїми справами.
Саме ця здатність адаптуватись до ненормального і є наскрізною темою яку Chat Pile підіймають в альбомі Who Loves the Sun. Зокрема, він показує людей, що настільки звикли до приниження й експлуатації, що починають пишатися здатністю це терпіти, та глузують з тих хто не здатен. Ця сама логіка стосується тут технологій та споживання інформації. Коли, система вже навіть не має тиснути на людину, бо значно простіше поступово привчити її саму приймати нові правила гри.
Найбільше вражає, як цю ідею Chat Pile передають музично. Колючі гітарні партії та важкий грув, періодично поступаються місцем мелодійному приспіву, а напружений крик Рея Буша може змінитись на майже звичний спів. З одного боку ми маємо Sludge, який фізично тисне на слухача, а з іншого - чіпку мелодійність, що робить музику ближчою до звичайного людського досвіду. Через ці контрасти альбом нагадує альтернативний рок 90-х, особливо гранж, де навіть легка, приємна мелодія могла залишати тривожні відчуття.
Навіть самі Chat Pile говорили, що спеціально робили пісні більш чіпкими саме тому, що цей контраст робить їх тривожну музику ще більш дискомфортною. Альбом буквально стає мелодійнішим, коли говорить про втрату людяності. Тоді він сам починає звучати доступніше, в той час як його герої все глибше занурюються у світ, де нормальним стало те, що мало б нас лякати. І коли наприкінці з’являється сонце, воно вже не сприймається як символ порятунку. Адже воно сходить день за днем, та є такою ж буденністю, як і жахливі речі до яких ми звикли.
Так це страшний, але водночас з тим поетично красивий альбом, в якому музика майстерно працює на рівні почуттів. Він змушує злитись, іронічно посміхатись та плакати водночас. Є простим для прослуховування, але водночас болісним для занурення. Врешті-решт, це унікальна річ, що остаточно устаткувала неповторне звучання Chat Pile, яку я безсумнівно назву ДостобісаГарнаНоваМузика.
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
