Колір океану біля Великої тихоокеанської сміттєвої плями змінився, і це зміщення важко пояснити без пластику, зваженого у воді. Про це повідомляють Ши Читам, Даніель Кестнер і Бьорге Хамре з Бергенського університету (Норвегія) у статті, опублікованій 5 листопада 2026 року в Communications Earth & Environment.
Аналіз трьох 20-річних супутникових записів (NASA MODIS-Aqua, Copernicus GlobColour та ESA Ocean Colour Climate Change Initiative) показав: вода в плямі та поруч одночасно світлішає в синьому й зеленому спектрах, стаючи більш блакитною за навколишній океан. Супутники фіксували колір, а не пластик.
Автори пропонують цей кольоровий підпис як можливий спосіб відстежувати мікропластик розміром менше 300 мікрометрів — частинки, які майже неможливо видалити після потрапляння у воду й занадто малі для інфрачервоних методів.
Щоб перевірити, чи можуть природні зміни створити такий ефект, команда змоделювала понад 50 000 варіантів освітлення морської води. Без мікропластику блакитний візерунок з’являвся лише в 3 % випадків і вимагав повної зміни планктонної спільноти. З мікропластиком — у 13 %, більш ніж учетверо частіше.
Дослідники підкреслюють: освітлення само по собі не доводить, що мікропластик є головною причиною. Проте блакитний підпис навряд чи виникне лише від природних змін, тож його можна розглядати як потенційний інструмент моніторингу накопичення мікропластику.
