Душевно граєш.
Грай, саксофоністе,
Цю пізню осінь…сутінки сумні.
Моє життя летить пожовклим листям
Та за вікном в дощах минають дні.
Ввійду туди, у зморені тумани.
В порив рвучкий осінньої журби.
Здіймає вітер золото оманне.
Та хмари в небі мов червоний пил.
…Так дивно граєш!
Грай, музико вправний,
Мій біль душі, тривож печаль…молю.
Я у коханні спогади розбавив… —
З того й чуття мої всі у хмелю.
Її там погляд…мов любові заспів.
Але для неї забавка то, гра.
Зіграй, прошу, журбу мою на саксі,
Музико гарний…оповідь зіграй.
Хай оповідь візьму собі на згадку
Та увійду у свій холодний дім.
Де у саду…там вітер ліру ладить
На спів осінній, тихий в самоті.
Гойдає ніч спаданням сонне листя
Та вже останню рве в зорю струну,
Та за вікном нашіптує — так близько! —
Мелодію бурхливу і сумну.
