ПАМ'ЯТЬ СІВЕРЯН.
Над Десною, де тумани сиві,
Де шумлять діброви край села.
Жив народ, що звався Сіверяни,
Тут була їх матінка земля.
Через Снов неслися коні вранці,
Дим від вогнищ досягав небес.
Вони ниви обробляли вправно,
Берегли свій Рід і край увесь.
Чернігів бачив їхні покоління,
Новгород - Сіверський знав їхні імена.
Тут виростали діти свого Роду,
Де кожен своїх предків пам'ятав.
Князі мінялись, війни і століття,
Змінялися держави і часи.
Та не зникала пам'ять Сіверщини,
Вона жила у людях крізь віки.
І хоч давно мовчать старі кургани,
І стерлися сліди старих доріг.
Ще дихає земля, де жили Сіверяни,
Та пам'ятає кожен подвиг їх.
А нині тут живуть їхні нащадки,
Під небом тим що бачили діди.
У кожнім серці, в кожній рідній хаті
Ще можуть жити голоси віків.
Не забувай, хто в землях спочиває,
Хто сіяв хліб, домівки боронив.
Хто крізь століття передав нам мудрість,
Щоб ти сьогодні міг продовжить Рід.
Бо Рід- це більше ніж одне лиш слово,
Це корінь що росте із поколінь.
І поки пам'ятаєш ти минуле,
Не згаснуть предків пам'яті вогні .
Тож бережи Десну, ліси і ниви,
Чернігівську північну сторону.
Бо ти не просто на землі людина,
Ти ланка Роду, що несе весну.
Ти передай історію і пам'ять,
Щоб діти пам'ятали Сіверян.
Шануймо предків, Рід свій і державу,
Хай родить й квітне цей північний край.
Верещако Сергій.
