Чи задумувались ви над тим, що ще з самої давнини людині важливо було зробити не просто знаряддя для праці чи побуду, а й зробити так, щоб воно було гарним?
Спочатку це були просто лінії, з часом візерунки ставали складніші. Людина малювала все, що бачила перед собою - природу, квіти, звірів.
Яку б сторону життя українського народу не взяти, всюди спостерігається бажання її прикрасити, знайомо?
В давнину жінки відповідали за домашній затишок. Працювали тоді тяжко й зараз можна тільки здогадуватись, як було приємно заходити опісля в чисту біленьку хатку, з візерунками над піччю, рушниками й іншими прикрасами. А як не було грошей і тканини, то бувало й таке, що ті рушники малювали на папері, бо то був звичай - гарно прикрашати хатку.
Велике значення віддавалось і одягу, який відрізнявся в кожному регіоні. А то і в сусідніх селах. В північній частині вишивали здебільшого червоними нитками, в середній частині України старіші вишивки були білими нитками - це Чернігівщина, Полтавщина, Київщина та Харківщина. Пізніше вишивали двома кольорами - червоним і синім, червоним і чорним. На Волині і Поділлі були переважно чорні нитки, іноді з кольоровими (червоними, помаранчевими, білими) нитками. На півдні було більше срібних і золотих вкраплень. В західній частини України - Буковина, Галичина, Закарпаття - переважали кольорові нитки.
У селян були скрині з вишиваних речей, таке багатство того часу. Як кому було цікаво, то скриня відкривалась і хазяйка показувала своє добро, свої цінності. Рушники, хусточки, сорочки, а також одяг, який був приготовлений собі «на смерть». В далеку дорогу, на той світ, треба було тоді йти гарно, урочисто. Жінки на таку подію вишивали білим по білому.
Тисячолітні традиції тоді зберігались, передавались від матері до доньки, так і зберігались складні, унікальні візерунки.
Наше мистецтво мало відголоски Перського і Візантійського впливу, пізніше - французького і італійського мистецтва. Але вплив не ж сліпе наслідування. Тим і відрізнялась наша майстерність, що майстри так вміли вносити свої індивідуальні особливості, що зроблені ними речі набували українського характеру. Й важко було дослідити, під яким впливом вони зроблені.
Перший блискучий розквіт нашої культури і мистецтва був за київського періоду княжої Русі-України. Будувались прекрасні церкви, прикрашені мозаїками, розписані фресками з деревʼяною різьбою і позолотою вівтарів ( як Софіївський і Михайлівський собори в Києві).
Цінні прикраси княжих хатин, їх надзвичайно пишний одяг. Надзвичайний розвиток ремесел тих часів: золотарські вироби, килимарство, вишивання. По словам літопису наша земля текла «молоком і медом». Все це з приходом татарської навали надовго завмерло. Настала руїна.
Другий розквіт мистецтва вбачаємо під час національної боротьби за час козацтво держави та гетьманування Богдана Хмельницького і наступних гетьманів. Важливо вбачати, що це не було відокремлене мистецтво від старих традицій, а їх блискуче продовження - княжа графіка, геральдика, різьба на кості, прикраси шабель та інших козацьких атрибутів, іконостаси, кераміка, різьбарство. В ті часи в Європі панував стиль «бароко», з приходом в Україну він набув своїх рис і мав спеціальну назву «козацьке бароко».
Третій період розквіту, на жаль, короткий, звʼязаний з по революційним (1917 р.) періодом, Центральною Радою, оголошенням вільної незалежної УНР.
Життя кипіло, відкривались академії мистецтв, друкувались книги, поштові марки по малюнках кращих майстрів-графіків. І знову наш розквіт штучно переривають, і знову доводиться боротись за нього, за свободу і життя в цілому.
Стаття за мотивами дослідницької книги професорки історії мистецтв Катерини Антонович «Український одяг», 1954 рік.
