Автор: Павєл Лузін
Оригінальний допис опубліковано 27 жовтня 2023 року
Ядерний шантаж - останній козир Путіна для виходу з війни на вигідних умовах
Вихід росії з Договору про заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) і погрози застосування міфічної ракети «Бурєвєстнік» в умовах важких боїв в Україні - не більше ніж спроба Путіна поліпшити позиції в передбачуваних переговорах про перемир'я в Україні, вважає військовий оглядач Павєл Лузін. Він вважає, що російське керівництво при цьому хотіло б «продати» це перемир'я власному народу як перемогу на полі бою.
Підпис Москви під договором зберігається
Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань був підписаний росією у 1996 році і у 2000 році ратифікований. За час свого існування ДВЗЯВ був підписаний 187 державами, при цьому ратифікували його лише 178. Цікаво, що, хоча договір і не набув чинності, його дотримуються всі підписанти. Чинності ж він не набув тому, що у 1996 році його підписали, але досі не ратифікували США і Китай, тобто дві з п'яти офіційних ядерних держав. Тепер до них приєдналася і росія.
Таким чином, з-поміж офіційних ядерних держав, які підписали і ратифікували ДВЗЯВ, залишилися тільки Велика Британія і Франція. І, до речі, обґрунтування Москвою відкликання своєї ратифікації договору саме тим, що його не ратифікували США, але без аналогічної претензії до КНР, слід вважати звичайною облудою.
Із неофіційних ядерних держав, до яких належать Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея, ДВЗЯВ підписав тільки Ізраїль, хоча теж його не ратифікував. Решта три країни договір навіть не підписували. Проте, крім самого факту дотримання договору всіма країнами, які його підписали, у Відні існує Організація договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ОДВЗЯВ), яка координує роботу глобальної мережі моніторингових сейсмічних і радіонуклідних станцій, що стежать за тим, чи не проводить хтось реальних ядерних випробувань. І 32 такі станції з кількох сотень по всьому світу розташовані на території росії.
З усього цього випливає, що відкликання росією своєї ратифікації ДВЗЯВ не означає, що вона автоматично отримує можливість відновити ядерні випробування (останнє ядерне випробування було проведене ще в СРСР у 1990 році), незважаючи на яструбину позицію деяких російських експертів і пропагандистів. Доки зберігається російський підпис під ДВЗЯВ, Москва не може відновити випробування без негативних зовнішньополітичних наслідків для себе, які перекриють будь-який бажаний ефект від подібного гіпотетичного відновлення.
Справжня мета росії - поліпшення переговорних позицій
Однак проблема в тому, що відкликання російської ратифікації ДВЗЯВ укупі з призупиненням участі росії в Договорі про скорочення наступальних озброєнь (ДСНО) у лютому 2023 року побічно, але свідомо торпедує наріжний Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Тут варто згадати про статтю VI, одну з ключових у ДНЯЗ:
«Кожен учасник цього договору зобов'язується в дусі доброї волі вести переговори про ефективні заходи щодо припинення перегонів ядерних озброєнь у найближчому майбутньому та ядерного роззброєння, а також про договір про загальне й повне роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем».
Простіше кажучи, нинішні дії росії лише поглиблюють тривалу кризу ДНЯЗ, що розпочалася 2014 року з анексії Криму.
Проте мета цих дій зрозуміла: поліпшення за будь-яку ціну російських переговорних позицій у рамках не стільки війни проти України, скільки конфронтації із Заходом загалом. Це пояснюється тим, що Кремль маніакально заперечує Україну як самостійний міжнародний суб'єкт. І тут відкликання ратифікації ДВЗЯВ треба розглядати в комплексі з іншими діями. По-перше, це російські наступальні зусилля на полі бою, які анонсував навіть російський постпред при ООН Васілій Нєбєнзя. По-друге, це чергові нагадування про міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат», що не пройшла цикл випробувань, та ілюзорну крилату ракету «Бурєвєстнік». По-третє, це погано приховуваний антиізраїльський характер російської політики на Близькому Сході.
Крім того, не варто нехтувати й ненульовою ймовірністю причетності росії до аварії на газопроводі Фінляндія - Естонія та пошкодження підводного кабелю зв'язку Швеція - Естонія. Причому за останній рік це вже третя велика спроба Кремля поліпшити свої «торговельні» позиції. Так, у вересні-жовтні 2022 року ядерний шантаж (зокрема сюжет про «брудну бомбу», який розкручувала пропаганда) поєднувався з мобілізацією і, ймовірно, з диверсією на трьох гілках «Північних потоків», а в лютому-березні 2023 року призупинення російської участі в ДСНО поєднувалося зі спробою наступу в районі Вугледара.
Москва робить ставку на те, що питання ядерного нерозповсюдження та роззброєння й уникнення прямого зіткнення з росією є набагато важливішими для Сполучених Штатів та їхніх союзників по НАТО, ніж територіальна цілісність України. Все інше має слугувати або додатковим важелем, або розмінною монетою. Причому декларовану готовність США до діалогу щодо ядерних озброєнь окремо від інших питань вона розглядає як підтвердження правильності своєї точки зору і запрошення до нарощування тиску.
На додачу Москва сьогодні знову намагається налякати Захід своїм нібито незворотнім зближенням з КНР (щоправда, останній візит Владіміра Путіна туди так і не дав якихось зримих результатів), КНДР та Іраном. Водночас вона нагадує про те, що готова постачати в Німеччину газ гілкою «Північного потоку 2», що залишилася.
Виторговування перепочинку, який дасть змогу зберегти обличчя
Росія вже рік намагається роздобути перепочинок на кілька років для зализування ран і часткового відновлення військової сили. Йдеться саме про перепочинок, оскільки російська влада за 20 місяців війни багаторазово підтверджувала свою відданість споконвічній меті війни, а саме - знищенню незалежної держави та культури України.
Однак росія не готова до перепочинку на будь-яких умовах: російська влада намагається перетиснути, перетерпіти і пересидіти Україну і Захід, щоб її дії виявилися прийнятними у внутрішньополітичному полі. Річ у тім, що війна не тільки завела Москву у військовий, економічний і зовнішньополітичний глухий кут, а й загрожує внутрішньополітичними потрясіннями.
Найбільший ризик тут - поява так званої «партії вкраденої перемоги» в тому разі, якщо доведеться визнати військову поразку або навіть якщо умови шуканого перепочинку будуть схожі на поразку. Тверде ядро такої «партії» можуть скласти сотні тисяч ветеранів, які повернулися, і члени їхніх сімей. Крім того, перед Кремлем стоїть проблема того, як зберегти кістяк сухопутної армії, з якої звільниться більшість нинішніх мобілізованих і солдатів-контрактників, а також чимала частина офіцерів і молодших командирів.
Саме тому перемир'я на будь-яких умовах Кремль не влаштовує, і він щосили намагається нав'язати свої умови. Ці умови днями сформулював колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер.
Відмова України від планів вступити до НАТО (на думку Шредера, Київ «у будь-якому випадку» не зможе виконати умови приєднання до альянсу).
«Український парламент скасував двомовність. Це необхідно змінити».
Донбас: застосування схеми за прикладом Південного Тіролю (провінція на півночі Італії з переважно німецькомовним населенням).
Гарантії безпеки Україні, зокрема від Ради безпеки ООН і Німеччини.
«Крим - це більше, ніж просто регіон для посії, це частина її історії».
Крім того, росія в умовах перепочинку хотіла б вийти на тривалий переговорний процес щодо ядерних озброєнь і стратегічної стабільності, щоб не животіти в позиції світового ізгоя. А майбутнє призупиненого Договору СНО, термін дії якого спливе 2026 року, і ДВЗЯВ, який втратив російську ратифікацію, вже може вважатися достатньою відправною точкою для таких переговорів, причому створеною руками Москви.
Чому «Бурєвєстнік»- це міф
На завершення варто зауважити, що ілюзорна крилата ракета «Бурєвєстнік», про яку періодично згадують, теж слугує в цьому широкому і похмурому політичному контексті важелем. Москва демонструватиме переговорну завзятість та імітуватиме важке рішення, щоб виміняти відмову від цієї неможливої ракети на щось більш вартісне.
Проблема тільки в тому, що хоч би які «витоки» з'являлися в західних і російських ЗМІ і хоч би які «джерела в розвідувальних колах» спілкувалися з журналістами провідних видань, втіленню «Бурєвєстніка» заважає шкільний підручник з фізики.
Звісно, на папері можна розрахувати реактор, який видаватиме достатню теплову потужність за рахунок енергії ділення кількох десятків кілограмів високозбагаченого урану, щоб нагрівати повітряний потік, що набігає, і створювати достатню тягу для польоту ракети. Але високозбагаченому урану, реактору загалом і обладнанню самої ракети потрібні захист, система управління реактором і ракетою, система генерації електроенергії для бортового устаткування і система охолодження хоча б у вигляді масивного радіатора, бо набігаючого потоку повітря може бути недостатньо для цього. Усе це веде масу такого реактора в діапазон десятків тонн із відповідними габаритами. Ну, і готувати такий реактор до роботи повинні десятки людей, як мінімум, з вищою інженерною освітою.
Одним словом, ракета «Бурєвєстнік» - це не реально існуюча зброя, а ще один прийом, придатний для політичного торгу, але не для війни.
