https://digital.library.upenn.edu/women/woolf/monday/monday.html#03
Ліниво і з байдужістю, легко струшуючи простір зі своїх крил, певна свого шляху, над церквою під небом пролітає чапля. Біле й віддалене, заглиблене в себе, небо криє і викриває, пливе і застигає. Озеро? Зітріть його береги! Гора? О,прекрасно — золоте сонце на її схилах. Падіння. Тоді папороті, чи білі пір’їнки, навіки-віків —
Прагнучи істини, чекаючи на неї, з зусиллям вичавлюючи кілька слів, вічно прагнучи — (зліва чується крик, справа — ще один. Колеса розходяться врізнобіч. Омнібуси зводяться в сутичці) — вічно прагнучи — (годинник дванадцятьма ударами сповіщає про полудень, світло сипле золоті лусочки, купчиться дітвора) — навіки прагнучи істини. Червоний купол; монети звисають з дерев; дим виплітається з димарів; галас, крики, вигуки “Залізо на продаж!” — а правда?
Рухливі чоловічі й жіночі ноги, що зводяться до точки, чорні або оздоблені золотом — (Ця імлиста погода — Цукор? Ні, дякую — співдружність майбутнього) — вогняне світло мерехтить і забарвлює кімнату багряним, за винятком чорних силуетів і їхніх яскравих очей, поки надворі розвантажують фургон, міс Як-її-там* п’є чай за своїм столом, а скляні вітрини зберігають хутряні пальта —
Красується, легеньке як листок, ковзає в кутках, роздмухане колесами, посріблене, вдома чи ні, зібране, розпорошене, розтринькане окремими шарами, підхоплене догори, опущене, пошматоване, затоплене, знову складене докупи щось — а правда?
Нині ж пригадати, зібратися думками біля каміна на білій мармуровій площі. З твердих, блідуватих глибин виринають слова, скидають свою чорноту, квітнуть і проникають. Впала книга; в полум’я, в дим, в миттєві іскри — або ж тепер мандруючи, мармурова плитка відхиляється, з мінаретами та індійськими морями під нею, доки простір мчить у блакить і зірки виблискують — правда? Тепер близькість задовольнила?
Ліниво і з байдужістю чапля повертається; небо затуляє зірки; потім врешті оголюючи їх.
*Як-її-там — Thingummy
